У час, коли українські справи були вкрай непевні, а проукраїнській діяльності ніхто не сприяв, семінаристи створили в Галичині гурток під назвою “Руська Трійця”, членів якого (М. Шашкевича, І. Вагилевича, М. Устияновича, А. Могильницького, Я. Головацького та ін.) Іван Франко згодом назвав “будителями народного духу”. Саме члени цього гуртка зачали на західноукраїнських землях національне відродження, завдяки якому ще й досі патріотизм галичан вважають чи не еталонним.
Іноді здається, що умови, в яких існує наша нація сьогодні, дуже схожі на 30-ті роки позаминулого століття, коли зародилося вищезгадане товариство. Українські патріоти дуже часто почуваються вигнанцями у своїй країні, а загнане у глухий кут соціальною політикою уряду населення перейняте лише виживанням. Але нація поступово пробуджується від кількасотлітнього сну. І “будителями” сьогодення постають люди, для яких любов до рідного краю стала сенсом життя.
Євген БУКЕТ
До редакції “Слова Просвіти” надходить краєзнавча література з усіх куточків України. Так, нариси про “Руську Трійцю” та її послідовників надіслав нам Михайло Шалата з Дрогобича. Книжка “Будителі” побачила світ минулого року з нагоди 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича. Окрім життєписів видатних осіб, вона містить ще й низку їхніх творів.
Своїм землякам, мешканцям й уродженцям міста Валки на Харківщині присвятив книжку “Валківчани у спогадах, документах та інше” Анатоль Гавриленко. Цей збірник — оригінальний зріз історії поселення, де події розкриваються через долі його мешканців. Власне, переважна більшість матеріалу стосується ХІХ—ХХ століть. Читач знайде тут виписки і копії архівних документів, газетних статей, родоводи деяких мешканців, їхні твори, багату колекцію унікальних світлин. А. Гавриленку було і ще буде про кого писати, адже у Валках народилися письменник Петро Панч, оперний співак Микола Частій, генерал-хорунжий Армії УНР Михайло Пересада, один із керівників уряду УРСР Григорій Ващенко. Перебування у місті мало значний вплив на творчість і подвижницьку діяльність Григорія Сковороди, літератора ХІХ століття Івана Вернета, поетів Павла Грабовського і Василя Кулика, репресованого письменника Сергія Чмельова, академіка-мовознавця Леоніда Булаховського та багатьох інших.
Минулого року побачила світ монографія історика з Дніпропетровська, голови обласної організації НСКУ Ігоря Кочергіна “Земське самоврядування Катеринославщини (персонологічний вимір)”. Інститут земства виник у Катеринославі 1864 року і був ліквідований 1917-го. У монографії через життя і діяльність голів Катеринославської губернської земської управи на базі значного масиву архівних та інших джерел висвітлено розвиток місцевого самоврядування. В основі книги — біографічні нариси про всіх десятьох голів управи, проілюстровані малюнками й унікальними фотоматеріалами, більшість з яких опубліковано вперше. Тут подано багатий довідковий матеріал, зокрема поіменний склад управи за всі роки її існування, список друкованих робіт авторства голів Катеринославської губернської земської управи, повні тексти найважливіших листів, іменний покажчик.
Після виходу у світ 2008 року “Нарисів з історії Дмитрівки” учитель Борис Киричок вирішив ширше поглянути на історію рідного Бахмацького району Чернігівської області. Своїм славетним землякам він присвятив дві нові книжки: “Глибоке коріння” та “Товариш міністра”. Борис Гнатович — активний автор місцевої преси. Тож видання в публіцистичному стилі розповідають про понад сотню видатних людей, яких доля пов’язала з Бахмаччиною, з Чернігово-Сіверщиною. Допитливий читач знайде тут інформацію і про українських гетьманів, і про академіків, і про першого й останнього Президента СРСР Михайла Горбачова. Книжки гарно проілюстровані, легко читаються і могли б стати родзинкою будь-якої бібліотеки, якби не традиційний для краєзнавчих видань мінімальний наклад.
Справжню енциклопедію рідного села “Медвинські скрижалі” презентували влітку минулого року на Богуславщині. У книжці представлено розвідки, мемуари, спогади, документи про історію с. Медвин. Вони різні за об’ємом, тематикою, літературним рівнем. Тут також є короткі життєписи непересічних медвинців, уривки з художніх творів, у яких згадується Медвин, списки людей, що загинули на фронтах Другої світової війни, були репресовані та закатовані більшовиками. Уклали збірку Анатолій Листопад і Петро Гогуля, для художнього оформлення використано роботи Олександра Нечитайла та Івана Чернишенка. Автори матеріалів збірки: Ярослав Борис, Павло Бочилов, Василь Василенко, Микола Василенко, Віктор Глущенко, Петро Гогуля, Василь Голосний, Юрій Горліс-Горський, Юрій Дивнич (Лавріненко), Сотник Дніпровий, Іван Дубинець (Дубина), Віра Завальська, Роман Коваль, Галина Ковальська, Віктор Король, Григорій Косинка, Микола Кравченко, Михайло Кузмінов, Борис Левченко, Ніна Левченко, Іван Лисняк-Рудницький, Анатолій Листопад, Лариса Листопад, Ліда Миколенко, Кость Місевич, Андрій Нечитайло, Вадим Охріменко, Володимир Перерва, Анатолій Путченко, Оксана Салата, Ніна Смоляр, М. Устенко, Ганна Шамрай, П. Шинкар.
Укладачам довелося добре попрацювати, доводячи до початкового вигляду дослідження Бориса Левченка “Про минувшину Медвина”, яке було написане 1966 року й опубліковане з численними виправленнями та доповненнями відділу пропаганди та агітації Богуславського райкому компартії у районній газеті. Але чи не найбільше уваги у збірці приділяється вікопомному для медвинців 1920-му, року Медвинської республіки (дата початку повстання — 19 серпня — вибрана нині Днем села). До розділу “Рік 1920-й” увійшли широковідомий нарис І. Дубинця “Горить Медвин”, спогади одного з керівників повстанців М. Василенка “Мова про пережите” та ще вісім тематичних матеріалів.
Свої нові книжки надіслав до нашої редакції краєзнавець із Вінниччини Микола Дорош. У монографії “Битва на Синій воді 1362 року (або таємниця річки Сниводи)” Микола Никифорович знайомить читачів із гіпотезою про географічну локалізацію місця історичного поєдинку на Синій Воді, який дав початок визволенню Русі від золотоординського гніту. У праці критично проаналізовано відомі літописні джерела та напрацювання низки вітчизняних науковців, присутня наукова полеміка у відстоюванні власних поглядів на проблему.
Ще одна книжка — “Витоки. Призабуті сторінки нашої історії. Хмільницький район. Дослідження, оповіді, версії” розповідає про першопочатки населених пунктів, назв рік, урочищ на території краю. У ній, переконаний автор післямови, голова Вінницької обласної організації національної спілки краєзнавців України Сергій Гальчак, відчувається новаторський погляд на усталені речі. На думку автора, у топоніміці Хмільницького району (а досліджено понад 160 власних назв) переважає язичницький чинник. Чи має він рацію — покаже час, але ця книжка, безумовно, вже стала вагомим внеском у поділлєзнавство, вітчизняне краєзнавство, адже досліджує одну з найактуальніших нині проблем історичної регіоналістики — датування появи населених пунктів.
Минулого року світ відзначив 200-річчя від дня народження видатного угорського композитора, піаніста, диригента і громадського діяча Ференца Ліста. Під час гастролей у Києві взимку 1847 року доля звела його з молодою подолянкою, княгинею Кароліною Івановською-Вітгенштейн. Після цього знайомства піаніст тричі приїздив на гостини до маєтку княгині — в село Воронівці Хмільницького району. “Ференц Ліст і Кароліна Вітгенштейн: драма великого кохання” — таку назву має ще одна книжка Почесного краєзнавця України Миколи Дороша, надіслана до редакції “Слова Просвіти”.
Літературна й пісенна творчість земляків теж цілком закономірно привертає увагу краєзнавців. Підтвердження тому збірка “Над Борщевом світанки рожеві…”, присвячена 555-річчю міста Борщева на Тернопільщині. Вона увібрала в себе історичні розвідки, спогади відомих земляків про рідне місто, а також вірші й пісні, присвячені цьому мальовничому краю. Значний внесок у формування творчої палітри Борщівщини робить діяльність літературно-мистецького об’єднання “Ліра”, яке було створене 2005 року. Результати своєї роботи (пісні, вірші, прозу, гуморески, картини) студійці опублікували на понад 300 сторінках альманаху “Краю мій Борщівський, краю стоголосий”.
Пісенні скарби Камінь-Каширського району Волинської області зібрала, розшифрувала і впорядкувала знаний в області педагог Олександра Павлівна Кондратович. Збірник “Калиновий квіт Полісся” містить колядки, щедрівки, рогульки, веснянки, постові, петрівочні, ягідні, косарські, жниварські, осінні пісні, пісні про кохання, родинно-побутові, наймитські, заробітчанські, вдовині, сирітські, рекрутські, солдатські, історичні та козацькі пісні, пісні, що співають на хрестинах, балади. Разом — понад дві сотні, записаних в одному лише районі українського Полісся. Також тут містяться спогади авторки про сівачів, жниварів, оборонців поліської пісенної ниви. Для Олександри Кондратович справою життя стало збирання пісень, звичаїв та обрядів поліщуків, їхніх традицій. Всі ці зібрані духовні скарби — у численних книжках, публікаціях у пресі, виступах на радіо та наукових конференціях. Одна з останніх її робіт — книжка “Народний календар Волинського Полісся”. У ній системно, від Пилипівки до Михайла, показано спосіб життя поліщуків. Без сумніву, праці Олександри Павлівни стануть у пригоді кожному, кому не байдужа історія нашого народу.
“Я роблю те, що може кожен”, — звертається заголовком нової книжки до читачів генерал у відставці й публіцист Борис Войцехівський. У своїх статтях автор захоплено розповідає про славних людей, які зустрілися на його життєвому шляху. Чільне місце серед них займає велична постать краєзнавця Михайла Сікорського — людини-легенди, багаторічного директора Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”. Переяславська Шевченкіана — ключова тема книги. І це невипадково, адже Борис Войцехівський — ініціатор та один із творців Музею “Заповіту” в Переяславі-Хмельницькому. Також чимало статей у книзі присвячено українському філософу Григорію Сковороді. Доповнюють книгу спогади відомих людей про автора, а також численні світлини з родинного фотоальбому. Це видання приурочене до 75-річчя Бориса Войцехівського, яке він відзначив 5 квітня 2010 року.
Кожен нині може стати “будителем” для своєї родини, села чи містечка, району, області. Коли душа прагне нести світло — вона обов’язково рано чи пізно проллє його на своє оточення. Ще давньогрецький філософ Сократ говорив: “У кожній людині сонце. Тільки дайте йому світити”. Наші автори й читачі щодня доводять ці слова. Пишіть і надалі про своїх рідних і близьких, досліджуйте родоводи, збирайте історію рідних містечок і сіл — це міцний підмурівок для майбуття нашої нації. А “Слово Просвіти” завжди буде в цьому Вашим другом і порадником.
