Крізь темні будні спотикань

Іван ЗАХАРЧЕНКО,
с. Ситняки Макарівського р-ну Київської обл.

Осмислюючи наше сьогодення, можна сказати, що народ замість омріяної свободи отримав підступну тиранію, загримовану під демократію.
Незалежні люди, яких доля вивела з одного лабіринту блукань і відразу ж загнала в другий, де вони стали “бидлом”, “біомасою”, вже двадцять літ смиренно несуть свій важкий хрест, жуючи кинуту їм жуйку: “Маємо те, що маємо…”, бо на щось краще годі й сподіватись. Того, що мали, ніхто нам уже не поверне.
Моторошно. Україна, немов “Титанік”, надто несподівано пішла на дно. Владні злодійські клани, за підтримки темних сил перетворили могутню і багату державу на руїну. Одурманений люд із рабським імунітетом не міг спинити злочинне лиходійство, кероване гегемонами, що хочуть правити світом. Тому не озвалися, не забили на сполох, як і в часи Великого Мору, рятівні дзвони совісті й тривоги…
Чуєш мляві диспути про національну ідею і в пам’яті мимоволі зринає один із потрошителів України, що прорік: “Національна ідея не спрацювала…” А хто за неї боровся? Не утвердивши національної ідеї, ми втратили інстинкт самозбереження і бойовий дух, бо ще ніколи, здається, наша людність не була такою покривдженою і беззахисною. Десь там загуркоче, — а нас уже судомить і трясе.
Хвилі глобалізації і космополітизму, що сунуть землею, поневолюють і ламають хребти, підім’яли і нас. Шкода, що ми глухі, не вловлюємо земних бентег, не боронимо своїх прав, не дбаємо про себе. Зате це роблять інші. Заповзято, настирно. Національну ідею хочуть підмінити глобалізмом, який насаджують апологети світового панування. Хоча світ проти засилля капіталу, та їх жодна сила не зупинить. Долар, надійна й випробувана зброя, усіх поставить на коліна. Тому для них економічна криза, що вулканить планету, а бідних робить ще біднішими, не є лихом. “Криза — не безвихідь, а стимул до побудови нових взаємин, де з’являються такі можливості, про які ми й не підозрюємо… Це не кінець, а початок нового світу…”
Оцей пасаж узято із програмного документа глобалістів: “Мировой кризис: причины, пути преодоления”, автором якого є доктор філософських наук, професор Міхаіл Лайтман. Професорські тези, книжку якого купив на книжковому ярмарку в Києві, не так зацікавили, як приголомшили! “Глобалізація — це розкриття нового рівня зв’язку між нами”, за умови “створити світовий уряд чи світовий банк як загальний регулятор…” і створити таке суспільство “як єдине тіло, єдиний організм”, де б особистість мала “тільки необхідність для існування, а все інше — громадська власність…”
Претензійні думки, але не нові для нас. До речі: хто ж таки стане будівничим “нового світу?” Певен, що оті четверо найбагатших людей планети, статки яких тотожні бюджетам 60-ти країн. Тут і комунізмом пахне. Адже “казан” хочуть зробити спільним… Крізь таке пекло, де перебували більше 70-ти років, ми вже пройшли і надто дорого заплатили за експеримент над нашими тілами і душами.
Стратегія змінити світ, а людину перетворити на безвільну й покірну істоту, визріла давно. Озвучив її директор ЦРУ Ален Даллес після закінчення Другої світової війни як доктрину підривної діяльності.
Його тези — не словесна маячня, а надійна і страшна зброя, якою калічать людство, нівечать його дух і пам’ять. Зазнаючи духовних і моральних утрат, люди не здогадуються, що їх “оболванивают”, “мозок і свідомість” засмічують, а щоденні “хаос и фальшиві цінності”, мов корозія, роз’їдають, псують узвичаєні норми суспільного буття. Зазнавши таких змін, людина відчуває себе у безвиході. Думаючи про спасіння, шукає духовних орієнтирів, а їх немає. Стоїть морок, а його творець невидимий. Усе так майстерно зворохоблено, заплутано, що скрізь бачиш лихо та безпорадність.
“З літератури і мистецтва ми поступово витравимо їхню соціальну суть, відучимо художників, відіб’ємо у них охоту займатися зображенням, дослідженням тих процесів, що відбуваються в глибині народних мас. Ми прославлятимемо, підтримуватимемо і розумітимемо так званих художників, які насаджуватимуть і втовкмачуватимуть у людську свідомість культ сексу, насилля, садизму, зради — словом, усілякої аморальності. В управлінні державою ми створимо хаос і безлад”.
“Зради” і “садизму” нині вистачає. Люди, особливо нагорі, не соромляться торгувати совістю. Така їхня природа, не тільки через обставини, а й заради власної шкури легко ламаються і хамелеонять. Коли ж на них постійно впливати, стають безвольними, податливими: надломленими і зомбованими легше управляти.
А “так звані художники”, що мимоволі скорилися і служать зловісній магії, — вони не можуть бути носіями духовних цінностей. Прагнучи слави і користі, пропагують “культ сексу й насилля”, чим допомагають руйнувати людські душі. Моральне очищення і піднесення без моральної стійкості неможливе. Людина, з якої витравили національну і соціальну сутність, приречена. Вона, не оновлюючи свій розум, чахне, не розвивається.
Живемо у дикому світі, де людина людині стає ворогом. Усе влаштовано так, аби підірвати її фізичне й духовне здоров’я, щоб їй постійно допікали суєта й колотнеча, які заполонили всі відомчі сфери і виснажують, забирають у людини останнє, поки вирішить якусь особисту справу чи захоче знайти краплину правди. Повсюдно — згори й донизу — злісні хабарники та корупціонери.
Як пережити оці чорні будні поневолення? Україна — не Ірак і не Афганістан, де ллється кров і гинуть люди. У нас — мир! А який хаос і безлад у країні? А скільки болю і бентег у людських серцях? Здається, уже чути подих апокаліпсиса.
Більшість людей нерозсудливі, тож сприймають спотворену дійсність такою, бо інакшою, їм здається, вона не може бути, вони не відають, звідки йде дух зла і тління. Морально неповноцінні стають байдужими, бездіяльними істотами, котрі уже не здатні жити своїм розумом. Під диктатом владного хамства вони нічого не прагнуть, не протестують, але беруть, коли їм дають кіло гречки чи пляшку олії, чим ганьблять своє життя.
Найболючіша рана — молоде покоління, яке зазнає духовного мору. Скільки юнаків і дівчат, не думаючи про спасіння, ще зі шкільної парти одурманюють себе алкоголем, наркотою — і гинуть! Люди, яких перетворили на “циніків, пошляків, космополітів”, — без майбутнього. Їм, коли не розкрити очі на сіячів лиха і зла, не звестися, не вберегти себе від ударів жахливої долі. Дороги заполонив гнітючий морок, соціальна несправедливість і духовна убогість.
Інтуїтивно відчуваєш трагізм нашого існування. Щоб вижити, нам бракує живих сил і великого розуму. Через владне безчестя ми заклякли у стані відчаю і приреченості. Не хилімося! Над нами витає дух національного єднання, що кличе боротися, не коритися лютим демонам, чинити опір запеклим провокаторам та україножерам. Підіймімо стяг національної ідеї з волелюбним гласом Івана Франка: “Дух, що тіло рве до бою!” Коли відчуємо цей дух — переможемо! Якщо ні — нас поглине морок забуття.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment