Лауреатство на смак чиновника?

Рита ДОВГАНЬ,
Київ

Архітектурна творчість — одна з найнеобхідніших сфер людської діяльності. Їй споконвіку приділяють велику увагу в усіх цивілізованих державах. І в Україні з 1996 р., згідно з Указом Президента № 1017/96, за кращі роботи вручаються Диплом, Почесний знак лауреата Державної премії України в галузі архітектури та грошова винагорода.
Цій події передує копітка робота затвердженого Президентом Комітету з авторитетних фахівців, які й визначають найкращі роботи та їхніх авторів. Рішення про присудження лауреатства приймають члени Комітету таємним голосуванням. Першого липня, у День архітектора, в урочистій обстановці Президент вітає лауреатів і вручає їм належні відзнаки. Всього з 1988 р. до 2010 р. лауреатами стали 514 осіб, які нагороджені за створення 89 об’єктів.
Так було. А нині?
Уже 2010 р. Президент не знайшов часу нагородити й привітати зі званням лауреата українських архітекторів, від яких залежить комфорт і краса життя кожної людини. Президент міг би доручити цю почесну місію комусь зі своїх наближених радників, помічників. Не сталося й цього! А йшлося про митців, які відродили Одеський Спасо-Преображенський собор, створили чудовий архітектурний ансамбль санаторно-готельного комплексу в Трускавці…
2011 року до Дня архітектора Указу взагалі не було. Запізнилися… на п’ять місяців! І весь цей час якісь клерки з Адміністрації Президента, не фахівці в архітектурі, знов і знов переглядали проекти, обрані поважним Комітетом, утвердженим Президентом. Самі собі не довіряють?
А відзначені архітектори здійснили воістину подвижницький труд: реконструкцію та реставрацію Одеської національної опери, відомої в цілому світі (архітектор В. К. Хромченков, Н. А. Штербуль та ін.); архітектуру храму Різдва Пресвятої Богородиці у Львові (Р. С. Жук, З. В. Підлісний, С. Р. Владика,
О. В. Фрединя); відродження об’єктів мистецько-історичної спадщини в м. Києві — Михайлівського Золотоверхого монастиря, церкви Різдва Христового та бань Миколаївського собору Покровського монастиря (Ю. Г. Лосицький, Г. А. Донець, О. В. Мирошниченко). Відзначив Комітет і реконструкцію спорткомплексу “Металіст” у Харкові (А. Л. Абуєва, О. Р. Іванов та ін.) та архітектуру індивідуальних житлових будинків у Києві та області
(В. А. Морський, В. В. Загривенко).
Отже, Указ Президента про відзначення лауреатів 2011р. вийшов аж 29 листопада. Припустимо, і це не біда. Але фігурували в ньому… лише два об’єкти! Церква у Львові і… стадіон у Харкові. Львову пощастило: проектуванням церкви керував канадський архітектор і про ту роботу багато писали канадські журналісти, робили й офіційні запити про стан справ. Коли б не вони, то лауреатство одержали б лише автори харківського стадіону?!
Складається враження, що й на цій ділянці культурного життя нашої країни владні чиновники дозволяють собі ігнорувати усталені традиції і затверджені тою ж владою положення і їм усе одно: буде чи не буде стояти Оперний театр в Одесі й Шевченківський храм у Києві на Подолі, аби було де грати у футбол!
Хай живе футбол. Але позбавляти талановитих архітекторів почесного звання лауреатів Державної премії, визначеного для них не кимось, а Комітетом із Державної премії — негоже, не по-державному.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment