Трудар слова

Михайло Шалата — професор Дрогобицького педагогічного університету, член Національної спілки письменників України, Почесний голова Дрогобицької “Просвіти”, перший заступник голови Дрогобицької філії і член Президії Львівської обласної організації Товариства зв’язків з українцями за межами України, видатний поет, літературознавець, педагог, державний і громадський діяч, автор, упорядник і редактор багатьох книжок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несе він у щільник української культури свій доробок — виховує молоде покоління студентів в українському патріотичному дусі, бере активну участь у літературному процесі, активно виступає як організатор наукових конференцій, письменницьких зустрічей, ювілейних вечорів тощо. За заслуги перед Україною нагороджений орденом “За заслуги ІІІ ступеня”, а ще — “За трудову доблесть”, “Будівничий України”.
Віншуючи ювіляра, про життя і творчість Михайла Шалати розповідають нашим читачам його друзі, колеги.

Тимофій БОРДУЛЯК:
— Народився Михайло Шалата 3 квітня 1937 року в селянській родині. Рідне село — Бертешів, що на Львівщині. Батько Йосип Шалата (1915—1998) і мати Ганна (1909—1987) заледве стягнулися на скромну хату на краю села, під лісом, званим “Підгуща”. Дитинство минуло у неспокійний час війни й партизанської боротьби УПА за свободу і незалежність України. Михайло був свідком кривавих московських облав на українських патріотів, арештів і вивезення односельців у Сибір. До школи пішов у сусіднє село Репехів відразу до другого класу. 1947 року відкрили школу в Бертешові, тож учився  вже в рідному селі.
1957 року М. Шалата вступив до Львівського педагогічного інституту на філологічний факультет, на якому здобували ще й другу спеціальність — музику та співи. На початку 1960 року Львівський і Дрогобицький педагогічні інститути об’єднали в один — Дрогобицький державний педагогічний інститут (від 1998-го — університет) ім. Івана Франка. Переїхавши в Дрогобич, залишився в цьому Франковому місті до сьогодні.
1964 р. з газети “Колгоспник Дрогобиччини”, де був кореспондентом, переходить працювати на кафедру української літератури педінституту. Тут активно досліджував творчу індивідуальність Маркіяна Шашкевича і вже  1969 року в Києві у видавництві Академії наук України (“Наукова думка”) виходить його монографія “Маркіян Шашкевич. Життя, творчість і громадська діяльність”. У книзі подано детальний життєпис і глибокий аналіз творчості визначного поета передшевченківської доби на тлі культурно-політичного процесу слов’янських народів початку ХІХ століття. Як дослідник, М. Шалата використав багато нових документальних джерел, які дозволили йому зробити цікаві порівняння і висновки, висловити чимало свіжих, оригінальних думок. Редактором книжки був відомий літературознавець Теофіль Комаринець. Монографія викликала схвальні відгуки і в нас, і за кордоном. Наступного року М. Шалата на цю тему захистив кандидатську дисертацію.
Дослідженням творчості М. Шашкевича він займається до сьогодні. Він став одним із найвідоміших шашкевичезнавців України. Разом із Дмитром Павличком і Романом Лубківським брав участь у науковій конференції, присвяченій М. Шашкевичу в Українському католицькому університеті Риму. Брав участь у подібних конференціях і зборах у Києві, Львові, Острозькій академії, Дрогобичі, Бродах, Підлиссі, Нестаничах та інших містах. На церкві Преображення Господнього в Дрогобичі урочисто встановлена дошка на відзначення 200-річчя М. Шашкевича з текстом М. Шалати.
Постійно займається науковою діяльністю. Крім монографії “Маркіян Шашкевич” видав ще монографічні праці “Юрій Федькович” та “Юрій Дрогобич і його доба”. За редакцією Михайла Йосиповича було підготовлене перше львівське видання “Русалки Дністрової” (сьоме). Він підготував уже й восьме видання “Русалки Дністрової”, зроблене згідно з сучасним правописом, яке незабаром буде видано в Дрогобичі. А торік підготував і видав книжку “Будителі. Руська трійця та її послідовники” про М. Шашкевича, І. Вагилевича, М. Устияновича, А. Могильницького, Я. Головацького та О. Духновича.
Незважаючи на активну громадську діяльність, М. Шалата знаходить час на плідну творчу працю. Видає нарис про Дрогобич “Місто в підгір’ї Карпат”, поетичну збірку “Із плину літ”, куди увійшли поезії, наснажені палкою любов’ю до всього рідного, до української мови, до визначних людей України.

Євген ПШЕНИЧНИЙ, доцент Дрогобицького державного педуніверситету ім. Івана Франка:
— Михайло Шалата відомий не тільки як сумлінний, академічний науковець. Він ще й талановитий поет, автор дев’яти поетичних збірок. Його “Зоря поезії” “зблисла” у Волошинському Коктебелі далекого 1964 року, коли він проходив там педагогічну практику. Хоч Михайло Шалата писав і друкував свої вірші ще з кінця 50-х років, перша збірка його поезій “Зоряне переджнив’я” побачила світ саме 1964 р. в Сімферополі. Удруге освідчитися читачам стало можливим 1999 року. Саме тоді вийшла поетична збірка “Грабина”, яка відкривається віршем “До України”, датованим 1951 роком. Згодом, одна за одною, виходять поетичні книги Михайла Шалати, кожна з яких стає подією в українському літературному всесвіті.
Колись Богдан Лепкий назвав поезію одинокою розрадою. Поетичне слово Михайла Шалати глибокоморальне. Воно народжується у бентежній поетовій душі і приходить до читача як лік, як розрада в нелегкому і тривожному сьогоденні. Слова із вірша “Одсоловіє, перейду в траву…” є підтвердженням цього:

Відомо ще з часів неандертальця,
Що мусить бути щось в душі святе.
Для мене це — для вічного блукальця:
Якщо траву, що на мені зросте,
Хтось прикладе до врізаного пальця.

Здається, того, що зробив і робить наш шановний Ювіляр у науці та красному письменстві, вистачило б не на одну людину. Та це ще не все — Михайло Шалата активний громадський і культурно-просвітницький діяч. Жодна серйозна подія на Дрогобиччині, Львівщині, а то й у масштабах усієї України не обходиться без його участі. Він був депутатом Дрогобицької міської Ради першого демократичного скликання, головою організаційного Комітету будівництва у Дрогобичі пам’ятника Тарасові Шевченкові. До речі, саме завдяки йому на Франковій землі постала фігура молодого Кобзаря різця видатного українського скульптора-дисидента киянина Івана Гончара. Він виступав на відкритті цього пам’ятника, яке відбулося за участю численних українських делегацій з-за кордону 21 вересня 1991 р.
Коли 1993 р. у Дрогобичі за участю Івана Драча було створено Дрогобицьку філію Товариства зв’язків з українцями за межами України (Товариства “Україна-Світ”), пана Михайла обрали незмінним першим заступником голови філії, членом Президії Львівського обласного відділення цієї громадської організації. Дрогобицька філія Товариства завдяки зусиллям Тимофія Бордуляка та Михайла Шалати зав’язала тісні контакти з українською діаспорою Башкортостану та організувала підготовку для цієї підросійської республіки вчителів української мови на базі Дрогобицького педуніверситету. А ще — під егідою Наукового товариства ім. Шевченка М. Шалата підготував і видав четвертий том збірника “Дрогобиччина — земля Івана Франка” (три попередні побачили світ за океаном), а тепер активно працює над п’ятим томом цього унікального і складного проекту. Ювіляр був делегатом ІІІ та ІV Всесвітніх Форумів українців у Києві, виступав там з доповідями, брав активну участь у підготовці підсумкових документів. І наведене тут — лише дещиця з тієї величезної громадської роботи, яку проводив і проводить цей вдумливий і порядний чоловік.

* * *
Цифра 75 мала б схиляти людину до покори і спокою. Але не Михайла Шалату! Сьогодення для нього — це час “бурі і натиску”: професор готує до перевидання власну монографію про Маркіяна Шашкевича, розставляє останні акценти у капітальному, зібраному й упорядкованому ним 5-му томі збірника “Дрогобиччина — земля Івана Франка”, завершує редагування першого тому “Літопису життя і творчості Івана Франка”, що його склав Мирослав Мороз, пише історію Дрогобицької української гімназії, вичитує гранки чергового томика своїх поезій, щоденно займається просвітницькою роботою… Часом видається, що М. Шалата живе в іншому часовому вимірі, що доба у нього має щонайменше 48 годин. Та коли придивишся до цього чоловіка, побачиш його добрі, однак стомлені й зажурені очі, то зрозумієш, що живе він у тому ж часовому поясі, що й ми, лише стиснув його до краю, віддавши більшу частину науці, літературі, студентам, молодим поетам, собі ж залишивши маленьку дещицю. Зовсім маленьку.
Михайло Йосипович Шалата — щаслива людина. Він живе з людьми і для людей. У цьому він вбачає сенс свого життя. Хіба може щось бути кращим?
Михайло ШАЛАТА

ГІМН “ПРОСВІТИ”

Від слова Маркіяна і Тараса,
Коли обох вже не було на світі,
У княжім Львові за велінням часу
На світ благословилося “Просвіті”.

Дякуєм Тобі, Ісусе Христе,
Що вберіг нас від духовної руїни.
Нині Просвітянське Товариство –
Перше у сторожі України.

З ім’ям “Просвіти” станемо, братове,
Супроти всякої неправди і недолі,
Щоби святились наші віра й мова,
Як цвіт у лузі, як пшениця в полі.

До світла, до науки, до культури
Веде “Просвіта” і зове у лави:
“Єднаймося — й засяє небо хмуре
Від сонця Української Держави!”

ТАКІ, ЯК ВІРА БРОДА…

Із тисячі спокусливих доріг,
Простелених перед очима Броди,
Їй вибрати Всевишній допоміг
Єдину — Української Свободи.

Такі, як Брода, у часи презлі
Листівки у криївках друкували
Й відважно виростали із землі
Супроти більшовицької навали.

Коротше, до героїки УПА
Такі сторінку додали величну.
Такі сьогодні до ганебного стовпа
Прив’язують брехню комуністичну.

В ім’я святої істини щодня
Такі в борні, на подвиги готові.
Спиняють зло, як на бігу коня,
Не даючи тріумфувати злові.

В таких турботи
відбивається печать –
Не про своє, а про добро загальне.
Такі говорять і коли мовчать,
Та все про рідне, про національне.

Таких ніколи і нікому в світі
Із праведної не звести дороги.
Такі останній гріш дають “Просвіті”
На передплату “Шляху Перемоги”.

Такі, як просвітянка Віра Брода, –
Це вічний щирий для Вкраїни труд.
В житті таких минають нагороди,
Та житимуть такі й коли помруть.

МОВО РІДНА, СЛОВО РІДНЕ

Народи — наче квіти розмаїті,
Їх мови творять китицю чудову.
Й нема образи більшої на світі,
Як та — коли образять рідну мову.

“Малі та бідні мови…”? Лиш заброди
Так думають — уголос чи про себе.
Та ж рідна мова кожного народу
Відповідає всім його потребам!

Вона — як мати: хай не виняткова,
Але і наймиліша, й найдорожча.
Найбільша честь — своє родиме слово
Нести, як стяг, на найлюдніші площі.

Та ж рідне слово завждоньки на варті
Народної і пам’яті, і слави.
Без мови рідної — чого ми варті?
Суха билина — вітру для забави.

Та ж мова — то життя, душа народу!
І хай людці затямлять злоязикі:
Всі мови світу рівні від природи,
Й нема малих — усі вони в е л и к і !

“Благословенна рідна моя мово,
Бентежна радосте, тривожний болю,
Моє ти щастя, доле веселкова,
Святися вічно!” –
я щодень глаголю.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment