Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Фото Олеся ДМИТРЕНКА
Калейдоскоп народної культури і життя складається з плетива релігії, побуту, прадавніх вірувань. А селянське мистецтво яскраво віддзеркалює процес перетікання духовного в звичаєве і навпаки, яке в народі майже непомітне. Та ще з радянського часу так повелося, що народне мистецтво — вторинне, “нікому не потрібне”, яке аж ніяк не можна порівнювати з академічними творами, і яке часто сприймається на рівні іронії. Та чи так це насправді? Новий проект “Sacrum/Profanum” переконливо заперечує цю думку. Він уперше у вітчизняній виставковій практиці торкається теми взаємовпливів духовного і звичаєвого, сакрального і профанного (спрощено-примітивного), священного й повсякденного, якими наповнені твори народного мистецтва. Основу експозиції виставкового проекту становлять ікони й народні картини зі збірки Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”, започаткованої на межі 50—60-х років ХХ століття, твори з фондів Національного музею українського народного декоративного мистецтва і Національного музею народної архітектури та побуту України.
— Ми назвали виставку латинськими термінами “Sacrum/Profanum”, бо це дуже важливі й актуальні поняття європейської філософії, які стосуються сакрального й побутового в культурі та релігії. Не випадково ця виставка — шана збирачам творів народного мистецтва та місцю, в якому перебуваємо. Ми піднімаємо українську народну культуру, українське народне малярство на європейський рівень, — розповів куратор проекту Валерій Сахарук.
Перед очима — справжнє розмаїття сюжетів, тем, образів. Виставлені ікони і портрети людей, сільські пейзажі переважно кінця ХІХ—початку ХХ століття. Твори Панаса Ярмоленка, Юрія Бірюкова, Івана Лисенка та інших. Оце сакральне й побутове поєднане у творах дивовижним чином. Так, у ликах із народних ікон (“Богородиця Печерська”, “Богородиця з немовлям”, “Богородиця Провідниця”, “Богородиця з дитям”) можна побачити звичайних людей — маму з дитиною, а в портретах простих селян, зокрема у картинах “Сільська родина”, “Мати і дочка” Панаса Ярмоленка, — святих. Цікаво й те, що ця експозиція вибудувана за правилами експонування професійних картин. Зазвичай ми звикли до картин в інтер’єрі. А на цій виставці можна уперше споглядати наївне народне малярство як абсолютно самодостатню річ, без жодних декорів. Картини високохудожні, але й сама удосконалена форма їхньої подачі виховує шанувальників мистецтва. Таке враження, наче перебуваєш у справжній галереї, де зустрілися дух старовини й сучасності.
За словами директора НЦНК “Музей Івана Гончара” Петра Гончара, наступні виставки доводитимуть актуальність народного мистецтва та народної культури: “Це високе мистецтво, яке на межі “вчора—завтра”. У народному малярстві більше формальних ознак, ніж в академічному, і тільки професійні художники, вивчаючи народне мистецтво, почали знаходити свої форми. Я щороку знаходжу дедалі нові прояви цієї культури. У роботах — духовна чистота, висока культура, любов до життя, щирість подачі… Ми пройнялися і збагатилися тонкими аспектами цих творів”.
