Мости порозуміння і єднання

dsc03857
Галина Криворчук, Василь Вітер, Наталія Сопіт, Ян Драус

Цю просвітницько-мистецьку програму здійснено на запрошення трьох інституцій прикордонного з Україною польського міста Перемишль: Південно-Східного наукового інституту, Східноєвропейського університету й Української громади міста. Мета поїздки — показати українцям і полякам фільми про видатних діячів України та ознайомити господарів із нинішньою ситуацією в нашій державі, насамперед у гуманітарній сфері.
Петро АНТОНЕНКО
Фото автора

У нашій невеликій делегації було троє митців Київської студії документальних фільмів ВІАТЕЛ — засновник студії, заслужений діяч мистецтв України, відомий кінорежисер Василь Вітер, директор і продюсер студії Галина Криворчук і актриса Наталія Сопіт, яка знялася як автор-ведуча у всіх фільмах циклу “Гра долі”, наймасштабнішої роботи студії за останні роки. Я представляв у програмі “Просвіту” і нашу газету.
Коротко про студію. За 15 років діяльності тут створено чимало цікавих фільмів про українську історію і сьогодення. А в останні роки студія працює над циклом документальних фільмів “Гра долі”. В основі кожного фільму (їх знято вже 51) розповідь про видатних людей, які жили, творили в Україні. Перший фільм про Тараса Шевченка, герої наступних стрічок — Франко, Леся Українка, Лисенко, Коцюбинський, Костомаров, Куліш, Старицький, Мазепа, Хмельницький та багато інших видатних особистостей. Остання робота — фільм про Ференца Ліста, геніального композитора і піаніста, який тривалий час жив і творив в Україні, знайшов тут своє кохання. Фільм зняли за підтримки Фонду “Відродження”, прем’єра недавно з успіхом відбулася в Україні.
У Польщі зростає інтерес до України, її історії, літератури, мистецтва, тож виникла ідея зробити показ фільмів студії у Перемишлі. Мої тамтешні давні друзі організували цю програму на найвищому рівні. І директор Південно-Східного наукового інституту, відомий історик Станіслав Стемпєнь, і голова Української громади міста Марія Туцька доклали чимало зусиль до організації програми.
Для кінопоказів митці привезли фільми про наших видатних діячів, які мали польське коріння чи долі яких були пов’язані з Польщею. Перша зустріч відбулася в стінах університету, на кінопоказ прийшли викладачі й студенти. Фільми звучали українською, але нашу мову і викладачі, і студенти розуміють, а чимало з них гарно нею спілкуються. Тут навчається понад сто студентів з України. Фільми про Миколу Лисенка, Павла Тичину, Ференца Ліста дуже сподобалися глядачам.
Доктор Драус, ректор Перемишльського Східноєвропейського університету, розповів нам, що нового відбулося в цьому закладі. Східноєвропейський університет створено тут понад десятиліття тому — для поглиблення наукових контактів з Україною та іншими державами регіону. Це потужний державний заклад: майже 2 тисячі студентів, 11 інститутів (факультетів), зокрема такі, як інженерія середовища, механотроніка, архітектура інтер’єрів. Є відділення української філології, його випускники працюють вчителями в українських школах Польщі, перекладачами в державних установах і в спільному польсько-українському бізнесі, який активно розвивається. На кошти держави і Євросоюзу створено гідні умови для навчання і проживання студентів. Діють угоди про співпрацю з кількома університетами України: проводиться обмін викладачами і студентами, наукові конференції, виходять спільні видання.
Окремо пан ректор попросив розповісти про розширення університетом програми навчання студентів з України. Наші юнаки і дівчата можуть отримати тут диплом про вищу освіту європейського зразка, чинний у всіх країнах Євросоюзу. А для молодих людей, які отримали карту поляка, встановлено чималі пільги. По-перше, для них навчання безкоштовне, по-друге, вони отримують підвищену стипендію, не лише від польської держави, як інші студенти, а й за програмами підтримки поляків зарубіжжя. Карту поляка Республіка Польща почала видавати в останні роки тим громадянам інших країн, які мають у своєму родоводі польське коріння. І саме такі юнаки і дівчата становлять більшість серед студентів університету з України. Звичайно ж, вони були і є громадянами нашої держави, вивчившись, повертаються додому. А це просто приклад того, як європейська держава підтримує єдинокровних братів зарубіжжя. Хотілося, щоб наша українська держава ось так підтримувала тих українців, яких доля розкидала по світах.
Університет запрошує на навчання і молодих людей з України, які не мають карти поляка, уже на загальних підставах. Та враховуючи, як зараз у нас зросли ціни на навчання і плата за проживання в гуртожитках, навряд чи набагато дорожчим буде навчання в цьому європейському університеті.
Надсяння і його центр Перемишль — давні українські землі. І навіть після проведеної в повоєнний час комуністичною владою операції “Вісла” з виселення сотень тисяч українців із цих країв на північ і захід Польщі, українське життя тут тривало. А після повернення багатьох у рідні місця, повалення комуністичного ладу український рух набуває розвою.
Символом цього стало довгоочікуване повернення Об’єднанню українців Польщі, місцевій громаді ОУП Народного дому Перемишля. Спорудили його українці понад сто років тому, забрали Дім у громади в повоєнні роки. І лише наприкінці 2009 року завдяки президентові Ющенку польська влада повернула Народний дім українській громаді. Хоча будівля й потребує ремонту, та громадське життя тут вирує.
Ось і цього разу українська громада радо вітала нас в одній зі світлиць дому. Перегляд фільмів, активне спілкування з митцями засвідчили велику цікавість братів-українців до нашої історії та культури. А продовженням цього заходу стала відверта розмова про сьогодення України. Ми обговорили багато тем, від виборів парламенту, проблем єдності демократичних сил, до ситуації в нашій освітній, загалом гуманітарній сфері.
До прикладу. Під враженням від перегляду фільмів студії ВІАТЕЛ про видатних українців, вчителька української школи Перемишля запитала, чи активно закуповує ці фільми українське Міносвіти, адже стрічки — прекрасні посібники для навчальних закладів. Що можна відповісти? На це керівник громади пані Туцька, до речі, й сама викладач української мови і літератури в українській школі, сказала, що Об’єднання українців Польщі, до керівництва якого входить і вона сама, офіційно звернеться до Міністерства освіти Польщі з проханням закупити фільми студії ВІАТЕЛ для всіх українських шкіл країни. І якщо Міністерство сусідньої держави зробить це для своїх українських школярів, то невже не соромно буде після цього нашому Міністерству?
Звичайно ж, митці студії ВІАТЕЛ подарували багато дисків своїх фільмів і для університету, і для української громади міста. Я подарував від ВУТ “Просвіта” касети, диски, книги, видані Товариством, примірники нашої газети “Слово Просвіти”.
Пані Туцька розповіла нам про українське життя краю: у місті діє український навчальний комплекс імені Маркіяна Шашкевича — школа, гімназія, ліцей, є два українські дитсадки. Серед української громади побільшало і підприємців, зокрема тих, що мають спільний польсько-український бізнес. Вони також фінансово підтримують Народний дім і діяльність громади.
Наша поїздка — початок подальшої співпраці. Ми обговорили з польськими друзями в університеті, інституті, українській громаді нові цікаві задуми. Перший — створити фільм про Михайла Вербицького, адже видатний громадський діяч, автор Гімну України жив і похований неподалік Перемишля. Ще одна цікава ідея — зняти фільм про родину Тарновських. Вихідці з Польщі, осівши в Україні, стали відомими меценатами, діячами нашої культури. Їхнє родинне гніздо Качанівка на Чернігівщині у ХIХ столітті було справжньою Меккою для видатних українців, починаючи з Шевченка, якого єднала з Тарновськими багатолітня дружба. Ще одна тема — доля української політичної, військової, творчої еміграції в Польщі, адже саме сюди перейшов Уряд УНР на чолі з Симоном Петлюрою і десятки тисяч українських патріотів після поразки у визвольних змаганнях. Із усіх названих тем у Перемишлі дуже багато матеріалів і для фільмів, і для книжкових видань.
На набережній Пілсудського найбільша книгарня міста. Серед помітних видань — великий том “Пожегнаннє” (“Прощання”) — пам’яті жертв Смоленської катастрофи, загибелі польської еліти на чолі з президентом Лєхом Качинським. Цій трагедії днями виповниться 2 роки. Ще одна книга — “Путін. Чловєк без тважи”, тобто “Людина без обличчя”. На обкладинці “півпортрета” нового-старого президента Росії.
Стоїмо на мосту через славетну ріку Сян, яка ділить місто. І це саме тут, якраз по мосту, проходив кордон двох імперій: радянської — СРСР і нацистської — Німеччини, згідно з пактом Молотова—Ріббентропа.
Подумалося, що набагато легше побудувати нові красиві мости через ріку, а в невеликому Перемишлі їх уже кілька, ніж налагоджувати мости порозуміння між народами з такою непростою історією і взаємною, і в європейському й світовому контексті. Важко, але потрібно. Час іде невпинно, підростає нове покоління і поляків, і українців, які вже бачать себе не в складному минулому, а в новій об’єднаній Європі.

х х х
Студія ВІАТЕЛ висловлює вдячність Благодійному Фонду Рината Ахметова “Розвиток України” за сприяння в організації цієї творчої поїздки.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment