Перше повне польське видання поетичних творів Тараса Шевченка

Олександра СЕРБЕНСЬКА,
доктор філологічних наук, професор ЛНУ імені Івана Франка

Майже двісті років незбагненна сила живого Шевченкового слова потужно вібрує, могутніми хвилями пронизуючи атмосферу, торкаючись найпотаємніших закутків шляхетних і субтельних душ, дає імпульси до чину, активізує діяльність, що набуває найрізноманітніших виявів.
Ще за життя поета започатковано переклади його творів іншими мовами. Вироблені на основі світового досвіду та національних реалій теоретичні засади перекладу сприяли становленню і формуванню нового напряму в шевченкознавстві — практики і теорії перекладу творів геніального поета України. Виокремилося багато важливих проблем: вивчення якості перекладу в широкому плані; зіставний аналіз оригіналу і перекладу; міжмовні еквіваленти, аналоги, кардинальні відмінності; міжмовна інтерференція при перекладі; особливості перекладу на близькоспоріднені мови; формальна відповідність та еквівалентність; збереження індивідуального стилю автора оригіналу; основні характеристики індивідуального перекладацького стилю та ін. Нерідко об’єктом вивчення стає особистість самого перекладача: що стало імпульсом до перекладів Шевченка? які поезії перекладено? якими засадами керувався перекладач? маємо переклад з мови оригіналу чи “переклад з перекладу”? особливості редакторської роботи над текстом перекладу; як склалася доля перекладу, ставлення до нього в Україні і на батьківщині перекладача. У шевченкознавстві цікавим прикладом власне такого підходу є вивчення діяльності Віри Річ, зокрема її праця над перекладами творів Шевченка. Дослідники підкреслюють її фанатичну відданість українській літературі, мові, нашій культурі, що виявилося в багатьох зворушливих моментах. Приміром, одне із заповітних передсмертних бажань перекладачки — поховати її в рідній землі Кобзаря.
Вивчення життя цієї талановитої англійської поетеси, яке, завдяки ґрунтовним студіям проф. Роксолани Зорівчак та її активній популяризації творчості цієї самобутньої перекладачки творів українських письменників англійською мовою, стало відоме широкому загалу і в Україні, і поза її межами.
Одними з перших поезії Шевченка почали перекладати своєю рідною мовою польські письменники. Про це, до речі, згадує також І. Франко у знаменитій розвідці “Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання”, де з історико-літературного й естетичного погляду аналізує переклад вірша “Каменярі”, який здійснив український письменник Сидір Твердохліб. Франко називає визначних польських письменників, які ще в 60-х роках ХІХ ст. перекладали Шевченка, — В. Сирокомлю, Л. Совінського (переклав поему “Гайдамаки”), відзначає “талановитого і тямучого перекладача” А. Гожалчинського.
“Спольщення” Шевченкових творів уже має довгу історію, але сторінки її заповнюють і сьогодні. Помітним явищем в українсько-польській шевченкіані є перше повне польське видання поетичних творів Шевченка, що їх перекладав у нелегких життєвих обставинах Петро Купрись. Воно прийшло до читача, на жаль, після того, як сам перекладач на    69-му році життя уже відійшов у вічність (1933—2002), коли пройшло 146 років після смерті Кобзаря і 6 років — по смерті перекладача.
Отже, хто такий Петро Купрись? Чим дорогий нам, українцям? Чому заслуговує повагу наших сусідів? Що спонукало перекладача впродовж двох десятиліть свого порівняно короткого життя повністю присвятитися праці над перекладами поезій Шевченка, що, як згадують друзі, цілковито поглинула його думки і кожну вільну хвилину? Як склалася доля його перекладацького доробку?
Приятелі подають доволі докладний життєпис Петра Куприся. Обдарований поет, перекладач, педагог народився на Підляшші, де батьки мали невелике сільське господарство. Перед Другою світовою війною сім’я придбала більше господарство у селі Струмівка, на березі річки Стир, недалеко від Луцька, однак після війни переїхала на рідні землі, які опинилися на польському боці нового кордону. В Польщі Петро закінчив загальноосвітній ліцей, далі навчався в Ягеллонському університеті (Краків), де здобув звання магістра слов’янської філології (спеціальність — російська філологія), студіював як обов’язковий додатковий предмет українську мову та культуру. Працював педагогом у середніх школах, згодом у Познанській політехніці, а далі в Сільськогосподарській академії в Любліні, недалеко від рідних місць, де проживали його батьки, якими він опікувався.
Любив працювати зі студентами, із задоволенням присвячував свій час літературній діяльності, а також діяльності бібліофіла, віддавав час і громадським справам. Але “вразлива і рефлексійна вдача поета, — пише Юзеф Колодзєй, — прирекла його до своєрідної ізоляції”. Був самітником, романтиком, сьогодні одним із небагатьох. Ностальгія за рідним краєм постійно огортала його душу. Про це згадують приятелі, а ще більше можуть сказати вірші, які писав для себе, нікому, навіть найближчим, не показуючи їх. Писав переважно польською, українською, декілька — російською. У мріях, у спогадах теплих, “у серці виритих”, постає волинська земля, улюблений Стир, розлогі долини, весняні, залиті сонцем луги, ниви, рідний хутір, хатина серед бузку; його незбориме бажання — вернутися до люду, чиї пісні дорогі йому понад усе, стати біля порога своєї хати. Вимальовується образ юнака, вразливого на красу, на тихі звуки, що йдуть з гаїв, полів рідного краю і “хочуть стати голосом”. У багатьох віршах, написаних українською мовою, відчутні мотиви Кобзаревої поезії. Їхні долі подібні, душі споріднені — обидва із сільського середовища, обом судилося жити на чужині, тужити за Україною і хіба думками линути до неї.
Його поетичне “я” не тішить “чужий, невтішний край”, чужина, де, як признається, йому зле. Його “я” — це мандрівник, який блукає, поневіряється, шукає виходу і “не може знайти дороги”, це tu³acz, wygnaniec.
Де сховатись перед світом,
Скритись від чужинців,
Щоб не знали, де витають
Думки українця, —
писав Петро Купрись 1961 року. Українці, дорогий Земляче, добре знають, що в Польщі, яка належала до “славного” соціалістичного табору, нелегко було називатися членом нації, яку силоміць вливали в штучно створювану спільноту — єдиний радянський народ.
Сповнена щирого чуття його поезія “Про мій килим” (“O swoim dywanie”). Десь у литовському краї виткали синенькі незабудки на жовтозолотому тлі, і килим, як дивний квітник, густо покроплений голубим і жовтим, освітлив пустелю самітника.
Згодом ностальгія дещо відступає, в його поезію вриваються інші нотки. Він шукає гармонії і у вірші “Dwug³os” (“Дует”, “Гармонія”), признається, що його українські думки міцно пов’язані з польською мовою. Перекладач уже не сприймає її як чужинецьку — вона “огорнула дивним чаром волинського хлопця”.
Ці штрихи до образу його поетичної душі дають змогу хоч частково зрозуміти шлях, який утвердив Петра Куприся в тому, що він осягнув глибини польської мови і спроможний перекладати цією мовою геніальні Шевченкові поезії.
Перекладач працював над книгою самовіддано, наполегливо, не чекаючи помаху руки музи, натхнення, а постійно живучи в ньому, творив не для ювілеїв, відзнак, а за велінням душі, серця і волі, бо постановив зробити це; працював, вперто утверджуючи своє поетичне і перекладацьке “можу”, “хочу”, “вмію”, працював усупереч відчуттям, що в певних колах недооцінюють його творчі здібності, про що делікатно згадує Ю. Колодзєй. Працював, як сам писав, залишаючись навіть у нелегких обставинах безстрашним, мужнім (trwaæ dziwnie nieulêk³ym). І те, що рукопис, виправлений, відредагований, опинився у брата Анатолія, який живе в Англії, і те, що його власні вірші довелося відтворювати за текстами, які ще за життя поета набирала п. Ева Котвіца, теж про щось свідчить.
Доречно згадати, що серед ініціаторів видання книги, зацікавлених у тому, щоб гідно спрезентувати оригінальну та перекладацьку спадщину “невідомого поета” Петра Куприся, переважно аграрії. До гуманітаріїв Польщі та України книга поки що йде поволі, але щедро дарує їм цікавий і вдячний матеріал для перекладознавчих студій.
До дбайливо оформленого і гарно та фахово підготовленого видання доклали немало зусиль поважні люблінські (Польща) науковці — професори Природничого університету Юзеф Колодзєй (керівник), Евґеніуш Красовський (редактор), члени: проф. Ян Ґлінський, о. проф. Мирослав Калиновський, проф. Михайло Лесів, проф. Мар’ян Весоловський та докт. Микола Рощенко.
Книга “Kobziarz” подає Шевченка у двох іпостасях — як геніального поета, художника слова, будителя духу українства і як прекрасного, досконалого художника-маляра. Насамперед маємо тексти 260 Шевченкових поезій (П. Купрись користувався оригіналами з Київського видання 1964 року), гарно перекладених польською мовою зусиллями однієї людини. Це праця, яку досі не вдалося виконати жодному польському перекладачеві. Шевченка-художника презентує майже 30 добре виконаних репродукцій його малярських робіт із різних періодів творчості, різної проблематики і техніки виконання. Для польського читача вміщено змістовну статтю Евґеніуша Красовського і Альберта Новацького “Малярство Тараса Шевченка”. Також подано цікаві спогади Юзефа Колодзєя, приятеля Петра Куприся, про титанічну працю перекладача, долю машинопису та історію видання книги; є подяка акад. М. Жулинському та         С. Гальченкові за допомогу одержати ілюстрації для польської книги. На початку упорядники вмістили коротке Вступне слово Президента України — українською та польською мовами, в якому Віктор Ющенко висловив вдячність усім, хто причетний до цієї важливої справи, підкреслив значення книги для взаємного збагачення культур двох народів.
Своєрідним вказівником щодо перекладів Шевченка польською мовою є ґрунтовна стаття відомого і в українських наукових колах лінгвіста професора Михайла Лесева, опублікована в цій книзі. Він подає, як прийнято у такому типі видання, короткий нарис про нашого пророка і поета Тараса Шевченка, а Петра Куприся називає його найвірнішим перекладачем. Також викладено коротку історію перекладів Шевченка польською мовою, що триває понад 150 років. Серед перекладачів — а їх більше п’ятдесяти — такі відомі у польській та українській культурі поети, як Владислав Сирокомля, Стефан Жеромський, Ярослав Івашкевич, Юзеф Лободовський, Богдан Лепкий, Сидір Твердохліб та багато інших. Автор прецизійно опрацював усі доступні йому збірки польських перекладів Тараса Шевченка, а також наукові праці та белетристику, що стосуються цієї справи.
Видання книги, підкреслює проф. Михайло Лесів, зумовлено кількома причинами. Це — по-перше, безсмертність Шевченкової поезії, незбагненний чар його Слова, що не перестає захоплювати, по-друге, приятельські взаємини Кобзаря з багатьма поляками, зокрема на засланні, глибоке розуміння недолі двох споріднених слов’янських народів; і по-третє, — що надзвичайно зворушливо — виданням цієї праці люблінські науковці пошановують пам’ять працівника Люблінської сільськогосподарської академії, де багато років викладав Покійний.
Є ще одна причина важливої історичної ваги, про яку професор Лесів пише наприкінці статті: зі здобуттям Україною державної суверенності україністика у вищих навчальних закладах Польщі стала популярною, як каже автор, “модною”, зокрема в Любліні українську філологію можна студіювати в університеті Марії Кюрі-Склодовської, у Католицькому університеті Яна Павла ІІ, а також в європейському колегіумі польських і українських університетів. Отже, “Kobziarz”, на думку педагога, даватиме цінний дидактичний матеріал для таких студій.
Дотримуючись хронологічної послідовності, дослідник називає прізвища перекладачів, кількість творів, перекладених кожним, подає цікаві деталі з життя деяких. Докладніше зупиняється на статті П. Зайцева, перекладознавця і головного редактора книги перекладів Шевченка міжвоєнного часу (1936 р.), в якій автор звертає увагу на різницю між версифікацією польською та українською: польська — силабічна, українська — тонічна. Труднощі виникають також через різний характер наголосу у двох мовах; тому чоловічі рими, поширені в оригіналі, вимагають уже специфічних польських висловів. Проблема, підкреслює Зайцев, ще і в тому, що не завжди можна знайти відповідники для відтворення засобів української народної поетики, адекватно відтворити Шевченкову словесну магію. Говорить і про таку ваду, як неспроможність окремих перекладачів передати колорит і тон Шевченкових поезій. Про труднощі відтворення тону кобзаревої поезії Шевченка говорить і Володимир Слободник у післявоєнній збірці перекладів (1955 р.), підкреслюючи, що мелодійність, плавність народної мови геніального поета, лад його метричних елементів майже “неперетлумачувальні”.
Професор Михайло Лесів виокремлює ще одне важливе спостереження П. Зайцева. Підкреслює, що він, аналізуючи переклади Шевченка багатьма іноземними мовами, порівнюючи їх між собою, доходить висновку: ні англійські, ні російські, ні німецькі, ні болгарські переклади (очевидно, йдеться про найкращі з них) жодним чином не можуть зрівнятися з польськими; характерні особливості поезії Шевченка найкраще можна відтворити засобами польської мови. Думка, висловлена в міжвоєнний період, ще одне підтвердження результатів порівняльних студій сучасних дослідників: українська і російська мови за ступенем спорідненості не такі вже близькі, як це втокмачували кільком поколінням українців, переконуючи, що вони для нас “дві рідні”.
Досліджуючи історію “спольщення” поезій Кобзаря, М. Лесів звертає увагу й на деякі знакові моменти в ній, зокрема згадує знаменитий біографічний роман про Шевченка “Українські ночі, або Родовід генія” авторства Єжи Єнджеєвіча, який щиро, по-дружньому признавався професорові: “Маю в своєму житті дві любові — до України і до Італії”. Захоплювався культурою тих країв і писав про них.
У статті автор робить спробу порівняти переклад однієї з найбільш поширених Шевченкових поезій — “Заповіт”, яка стала і своєрідним гімном, подану в інтерпретації різних перекладачів. М. Лесів нараховує, починаючи з 1862 р., принаймні 16 різних польських версій. Професор зіставляє польський переклад першої строфи шістьох поетів —       С. Войнаровської, Б. Лепкого,    Я. Івашкевича, К. Яворського,    Є. Єнджеєвіча і П. Куприся. До уваги бере достовірність передачі реалій наддніпрянського краю (поховайте на могилі, лани широкополі, кручі), а також адекватність відтворення настроєво-поетичних висловів (було видно, було чути, як реве ревучий), говорить про відмінності у звуково-стилістично-граматичних деталях, докладно зупиняється на значенні окремих слів, шукає незначні відмінності. Приміром, порівнюючи значеннєву структуру слів могила — mogi³a, доходить висновку, що переклад Куприся pochowajcie na stoku mogi³y найбільш відповідний. Підкреслює, що в усіх перекладах збережено ритміку і рими оригіналу, однак ця проблема вимагає докладнішого вивчення з уваги хоч би на акцентуаційні відмінності в природі двох мов. Поєднання лінгвістичного і літературознавчого підходу (блискуче його застосував у вищезгаданій розвідці І. Франко) дало змогу авторові явну перевагу віддати перекладові П. Куприся.
Дослідники ще скажуть своє вагоме слово про Куприся як перекладача, розкриють секрети його перекладацької творчості. Доведеться ще попрацювати над коментарями для польського читача. Але вже сьогодні визнано, що в цій сфері тихий і скромний поет Петро Купрись зробив надзвичайно багато. Поетична Шевченкова муза особливо суголосна вразливій душі перекладача — чужина, самотність, почуття вигнанця, мандрівника, людини безпритульної, туга за рідним краєм, його чарівною природою, здатність душею відчувати людський біль… Такі теми особливо легко лягають під перо Куприся-перекладача.
Загальне враження від польських перекладів Петра Куприся приємне: вони легко сприймаються на слух, словесний потік вібрує почуттям непідробної любові і щирої поваги до всього, що пов’язано з оригіналом, відчутне прагнення передати не завжди вловимий чар поетичного слова Генія; плинність мови природна, у багатьох моментах плавно, вільно “лягає” на вухо. Мелодика Шевченкової мови резонує в перекладах насамперед голосом чистої душі перекладача.
Крім усього іншого, його вухо, як нам здається, чутливе до звукової організації тексту оригіналу. Аналіз лише окремих місць дає змогу хоч дещо сказати про цей надзвичайно тонкий механізм, цю своєрідну філософію звука. Приміром, у перших вісьмох рядках поеми “Княжна” відчутна кількісна перевага голосного звука о над іншими голосними — його вжито 19 разів, що становить 34 % від усіх голосних. Це ще одне підтвердження вже висловленої думки, що звук о — один із найтиповіших в українській мові; добре артикульований, він допомагає творити невмирущу славу мелодійності й чарівності нашої мови. У перекладі цих же рядків Купрись, можливо й інтуїтивно, теж підбирає слова, які дають майже таку ж кількість вживання о — 18 разів. Також можна говорити про значну перевагу дзвінких і сонорних. Це лише окремі спостереження, які не претендують на узагальнення, хоч можуть спонукати — до дальших пошуків у цьому напрямі.
Текст вражає не тільки поетичною грацією вислову, красою образів, мелодійністю; створено дивної величі елегійну акварель гармонійної єдності стихій, тих живих перед Богом сил, підпорядкованих Його волі: землі (над горою, за горою), неба (зоре вечірняя, веселочка), повітря, у якому стає почутою наша соносфера (поговорим тихесенько, розкажи), води (у Дніпра веселочка воду позичає), вогню — світила (сонечко). І злучені вони незбагненною силою із Духом Генія. Якщо це натхнення, то воно приходить тоді, як твердять філософи, коли людина фокусує свій ум на Божественній мудрості.
Керуючись добрими і шляхетними людськими почуттями, люблінські титуловані інтелектуали гарними виданнями творчої спадщини Покійного, а це, крім перекладу поетичної творчості Кобзаря, переклад “Енеїди”, збірка поезій і перекладів Петра Куприся, де вміщено спогади про нього та його оригінальні твори польською, українською і російською мовами, а також переклади творів деяких українських та російських поетів, засвідчили шану і вдячність своєму нетитулованому приятелеві за його внесок у культуру слова і думки. І хай цей начерк скромною квіткою ляже на могилу нашого земляка, волинського хлопця, невтомного трудівника, який постійно плекав у своєму серці любов до рідного краю, жив у ритмах безсмертного Шевченкового слова.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment