Промінь світла у Всесвіті Олеся Бердника

p1010023
В. І. Пархоменко “Портрет О. П. Бердника”, 1988 р. Власність родини Бердників

Постать Олеся Бердника, відомого письменника-фантаста, одного із співзасновників (разом із М. Руденком, О. Мешко, Л. Лук’яненком та ін.) Української Гельсінської Групи, а в переддень незалежності — Української Духовної Республіки, завжди викликала прискіпливий інтерес (якщо це можна так назвати) у КДБ, а в сучасників, інтелігенції і пересічних громадян неоднозначне сприйняття. Можливо, пролити дещицю світла на його життя і діяльність, на його устремління й творчість допоможе діюча виставка архівних документів, картин, що відкрилася в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, розташованому на території Національного заповідника “Софія Київська”.
Микола ТАБОРИТ,
фото автора

Олександр Павлович Бердник родом із Херсонщини (тепер Миколаївська обл.). Дитинство минуло на Лівобережній Київщині, в с. Кийлів. Останні роки прожив на Правобережжі, у с. Гребені. Юнаком мобілізований на фронт, був поранений, удостоєний військових нагород. По війні — учень студії при Київському театрі ім. Івана Франка, працював актором. Переломним для нього став 1949 рік, коли його вперше було заарештовано і засуджено до 10 років позбавлення волі. Тоді причиною звинувачення став виступ на партійних зборах, де Бердник виступив проти акторів, що “сексотили”, обмовляючи своїх товаришів і колег, а також проти “переписування” п’єс класиків на вимогу компартійного керівництва.
Ці сторінки його життя, як і подальші, проілюстровані розмаїттям (понад 200) архівних документів, що зберігаються в центральних державних архівах, Галузевому держархіві СБУ. Значно доповнили й урізноманітнили виставку документи, особисті речі, фотографії, книги й картини з родинного архіву Бердників. Усі вони дають можливість розкрити, чіткіше уявити собі його як людину непростої долі, простежити еволюцію творчого й політичного світогляду письменника.
Експозицію відкривають документи про трудову діяльність його батька-коваля (найстаріший — за 1904 р.), старовинними знімками родини. Далі оригінали і копії документів про перший арешт (ст. 58 КК СРСР), відбування покарання в Печорських та Казахстанських таборах (1949—1956), його втечі із зон, листування з матір’ю Марією Василівною, батьком Павлом Трохимовичем, сестрою Ольгою. Серед інших — клопотання батька до прокуратури щодо помилування сина.
Період другого арешту (1979—1984), перебування в таборі суворого режиму в с. Кучино Пермської обл. розкрито у доповідних записках про слідство у справі О. П. Бердника (звинувачений в антирадянській діяльності по ст. 62/2 КК СРСР). Цей розділ доповнюють протоколи стеження, інформаційні повідомлення КДБ УРСР, а також листування з донькою Мирославою (з численними малюнками його авторства на власноруч виготовлених листівках). Одна з них, акварель “Сонце і скелі”, де пасмо променя крізь зоряний простір розрізає темінь гостроконечних скель, чимось нагадує відомі картини Реріха. Ті ж мотиви спостерігаємо в інших малюнках, зокрема “На далекій похмурій планеті”.
Замолоду Олесь Бердник, як артистична натура, любив фотографуватися і сам фотографував. Тож завдяки його зацікавленню збереглося чимало унікальних фотодокументів тої пори: часів Другої світової, краєвиди Кийлова 1960-х, з його численних мандрівок (в Україні і за кордоном) в останні роки життя. В 1980—1990 рр. він на запрошення українських громад побував у творчих поїздках у США, Канаді, Індії, інших країнах. Був Бердник і на Тибеті, зустрічався з Далай-Ламою, підтримував дружні стосунки зі Святославом, сином Ніколая Реріха.
В останні роки життя, уже в незалежній Україні, поза творчістю Олесь Павлович мало не весь поринає у створену ним за підтримки культурно-мистецьких і бізнесових кіл 1989 р. Українську Духовну Республіку. На цьому періоді його діяльності особливо наголосив голова Українського фонду культури Борис Олійник під час відкриття виставки. УДР стала сенсом життя і лебединою піснею Бердника. На цей відтинок життя припадає особливо багато документів, що засвідчують подальший розвиток його філософської концепції Духовних націй. Як і рішення взяти участь у президентських виборах 1991 року.
Дещо звужено, на мій погляд, представлена творчість Олеся Бердника як популярного письменника-фантаста. Він автор близько 30 книг, а такі твори, як “Чаша Амріти”, “Зоряний корсар”, “Свята Україна”, “Камертон Дажбога”, “Покривало Ізіди” і досі в рейтингу українських бестселерів. В останні роки одна з доньок Олеся Бердника, Громовиця, журналістка і письменниця, взяла за мету перевидати все найцінніше, написане її батьком. Грандіозний проект, всупереч існуючим проблемам на видавничому ринку, успішно реалізується. Відвідувачів виставки приємно здивувала новина, що незабаром (цілком можливо, й цього року) буде видано щоденники Бердника. Тож сподіватимемося, що мемуаристика хоч і не така захоплива, як фантастика, проте буде не менш цікавою для пізнання обставин життя і дійових осіб порівняно недавніх часів нашої історії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment