Час індивідуалів

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

На цих парламентських виборах інтелектуали, які поважають себе, уже не працюватимуть на політиків, вважаючи, що так роблять свій внесок в українську справу. Інтелектуали — люди обов’язку, але розуміють його набагато глибше і конкретніше, ніж партійці, основна мета яких — влада.
Це не унікальна українська проблема: партійна політика вже дискредитувала себе в міжнародному масштабі. Тому дедалі більше стає прихильників нового рушія демократії — змагання громадських рухів за кращий проект державного ладу.
А наразі маємо майбутні вибори, які нічого революційного в житті нації не обіцяють. Цікаві вони лише як тест для молодого покоління: чи є серед молодших політиків особистості, які розуміють, що треба робити, окрім як здобути владу і, як наслідок, доступ до благ.
Народ єдиний у негативній оцінці влади і вже розуміє, що без своєї держави ми негайно станемо жертвою якоїсь акули глобалізму західного чи російського походження, яка вичавить з цієї території всі ресурси й перетворить нас на бідну робочу силу. Державна незалежність формально існуватиме, зате є прихована небезпека переродження суспільства у споживацький натовп. Та є й невелика надія, що в цей парламент таки потраплять депутати з місією, вищою від елементарного кнопкодавства. Тому на вибори варто йти, щоб підтримати тих, хто справді здатний поставити громадський інтерес вище за особистий.
Законодавець правильно наклав табу на “противсіхство”, хоч і з інших мотивів: “противсіхи” видалися владі загрозою системі. Насправді феномен “противсіхів” — це одномоментна реакція незалежних людей на бездарну роботу політтехнологів.
Та це вже історія. А це будуть вибори, на яких можна, не погрішивши проти патріотизму, проголосувати і за позапарламентську партію чи підтримати порядну людину — мажоритарника.
Дехто з відомих діячів вважає це невдячною справою і наперед оголошує про намір не бруднитися в політичному болоті. Принаймні подібне сказав відомий письменник Юрій Андрухович: “І не тому, що, скажімо, мені важливо бути “над сутичкою” і не бруднити руки об політику. А тому, що в списку я неефективний, залежний від “генеральної лінії” або “командної гри”. Було б великою помилкою внести мене до будь-якого списку. А ще більшою помилкою — мені погодитися. Усім нам непогано б усвідомити такий парадокс, що без незалежних індивідуалістів, необтяжених посадами, партійними квитками або номерами в прохідних частинах списків, суспільство просто приречене”.
Задля спокою народові годиться говорити тільки те, що він хоче почути. Хоч час уже мати відповідь на запитання — чого ж прагнуть українці? Відповідь знають не всі, а лише ті, кого не примкнули до якоїсь партійки. Цим особистостям закидають брак патріотизму, зараховують до космополітів, як дехто Андруховича, але саме ці громадяни — робоча сила українського поступу. Саме вони творять інформаційне тло нової ідеології держави. За сучасних технічних можливостей поширення інформації, розвиток ідеї справжньої України відбувається дуже швидко. Першою ознакою поступу є зростання кількості індивідуалів, здатних поєднувати свій інтерес з ідеєю держави.
Знаменно, що про роль індивідуалів в українському державотворенні говорять не тільки на заході країни. Український схід неухильно тяжіє до сприйняття сильної національної ідеї. Там є чимало патріотів, які розвивають цю ідею послідовно й сучасно. Варто згадати нещодавню презентацію книги науковця з Луганська Володимира Сабадухи, розширеного варіанта дисертації “Особистісна парадигма людини як концептуальна основа української ідеї”. Стара, ще комуністична концепція партій, мас і класів уже не може рухати політику в час вільного поширення інформації та ідей. Українське суспільство стрімко входить у світ інформації, про що свідчать значні темпи зростання кількості користувачів мережі Інтернет і соціальних мереж. Прогрес залежить від індивідуалів, які самі аналізують і творять. Громадсько-активні індивідуали неминуче розширюють коло людей, які переймаються проблемами суспільства, які достеменно знатимуть, чому в нас усе не так, як у вільних державах Європи.
Хоча цього ще замало. Повернути життя в русло вільної демократії це покоління одномоментно не зможе, адже воно надто розчароване і виросло на ідеї виживання. Та у нас є шанс покласти початок, всупереч агітації, віддавши голос за тих, хто насправді здатен перейматися громадськими інтересами, а таких серед українців достатньо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment