«Недокнига» в перерахунку на читача

dsc03968Тривожний сигнал від учасників круглого столу “Просвіти”: за рік у державі видається менше однієї книги на людину.

Як ми повідомляли, у приміщенні Національної спілки письменників відбувся круглий стіл, присвячений ситуації з виданням і розповсюдженням української книги в державі. Його організувало ВУТ “Просвіта” спільно з НСПУ і Українською асоціацією видавців і книгорозповсюджувачів. Українська книга потребує дієвого захисту і підтримки держави — така констатація учасників зібрання. Невтішна ситуація і в книговиданні, і в книжковій торгівлі, і в бібліотечній справі. Про все це учасники заходу заявили у своєму зверненні до Президента України В. Януковича.

Петро АНТОНЕНКО

У вступному слові ведучий заходу, голова ВУТ “Просвіта”, народний депутат України Павло МОВЧАН наголосив:
— Я неодноразово виступав з трибуни Верховної Ради і заявляв, що не може бути чужа книга повноправним господарем на нашому ринку. Весь світ захищає власний книжковий ринок, адже це ще й великі прибутки. Ми розробили низку рекомендацій для уряду щодо захисту внутрішнього ринку. Такі диспропорції, які існують на ньому, немислимі. Книгорозповсюдження в Україні стало чужою справою, чужою економікою. Хто це контролює, хто “збирає капусту” на наших ринках, на чужому товарі? Якщо не вжити невідкладних дієвих заходів, то російська, а не українська книга буде тут господарем. Я подав своє депутатське звернення до Верховної Ради з пропозицією невідкладно провести парламентські слухання. Надто багато часу згаяно, і жоден уряд нічого не зробить, якщо ми не здійснимо таких законодавчих змін, щоб українська книга панувала на нашому ринку.
Три роки тому вже було підготовлено Концепцію гуманітарного розвитку держави, яку затвердив Указом Президент Ющенко. Але, на жаль, вона не стала законом, ухваленим парламентом. Вибори, інші політичні перипетії не дали її схвалити.
Гостро виступив президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр АФОНІН:
— Ми традиційно говоримо про Україну як країну, що читає. Але чи так це насправді? Може, десь хтось читає, щось почитують у вигляді електронних книг у метро. Але це не те читання, яке будує державу. За 20 років влада вбила у суспільстві потребу в книзі. Хоч книга — це інструмент, який формує особистість. Особливо в суспільстві, де бракує моралі. Щоб підтвердити тезу, що в нашому суспільстві вбито потребу в книзі, формуванні моральної, освіченої людини, наведу деякі дані. З 1994 року Україна продукує менше однієї книги на душу населення. Правда, тоді видавалося 7 тисяч назв, а за останній рік — 22 тисячі. Але якщо тоді середній наклад видання був 10—12 тисяч, тобто книга була доступною читачеві, то сьогодні, за накладу деяких книг менш як 500 примірників, така книга залишається хіба що віртуальною.
Торік одна авторитетна агенція провела соціологічне дослідження: що і як читають українці і чи взагалі щось читають? Результат сумний. Протягом року 82 % українців узагалі не купували і не читали жодної книги українського авторства.
Олександр Афонін навів статистику купівлі українських книг: у середньому українець за рік купує книг на 20 гривень. Це увосьмеро менше, ніж купують вітчизняну книгу в Росії, ушістнадцятеро менше, ніж у Польщі. А проти країн Західної Європи різниця в десятки разів, звісно, не на нашу користь. За минулий рік кількість українських книжок, що надійшли у продаж, зменшилася порівняно з 2010 роком на 25 %.
Промовець зазначив, що жодна держава, побачивши такі цифри, не залишилася б байдужою. Усі ці дослідження ми передали у відповідні органи влади, але реакції немає. А те, що чинили протягом останніх двох десятиліть, починаючи з нищення системи книгорозповсюдження, ліквідації книжкової торгівлі Укоопспілки, товариства книголюбів, і завершуючи тим, коли орендну плату для книжкових магазинів, видавництв, бібліотек прирівняли до орендної плати для бізнесових структур — нафтового, ресторанного, грального бізнесу, все це мало важкі наслідки.
Починаючи з 80-х років, європейські експерти зрозуміли: щоб вижити в інформаційній навалі, насамперед з Інтернету, люди просто мусять читати. Тоді ж європейські країни ухвалили програми захисту національної книги. Така програма, скажімо, існує і в Росії з 2004 року. Україна за 20 років такої програми не ухвалила, не сформувала стратегію захисту нашого книговидання. Протягом 15 років європейці проводять тестування дітей 8, 12 і 16 років щодо вміння читати, усвідомлювати прочитане, використовувати це в житті. Таких досліджень в Україні не проводили і не проводять.
Голова Національної спілки письменників України Віктор БАРАНОВ:
— Наше зібрання не випадково проходить у Спілці письменників, але розмова має вийти за її стіни, стати предметом загальносуспільної дискусії. Почну з авторського права і безгрошів’я письменників. У листопаді 2006-го групу письменників запросив Президент В. Ющенко. Я тоді йому сказав: “Вікторе Андрійовичу, є один прошарок у нашому суспільстві, щодо якого не виконується норма Конституції про те, що “кожен громадянин України має право на винагороду за свою працю”. Запропонував подивитися на досвід низки країн, зокрема скандинавських, де через державні структури книги вітчизняних письменників закуповують для бібліотек, шкіл, а певні відрахування йдуть на оплату праці письменника. Більше того, у нас, коли літератор виходить на пенсію, виявляється, що взагалі немає такої професії — “письменник”, і Пенсійний фонд не може призначити йому пенсію. Національні творчі спілки на межі виживання. Національна спілка письменників щомісяця має заплатити за оренду землі 62 тисячі гривень, це Будинок письменника в Києві, Будинки творчості в Ірпені, Ялті, Одесі. А ще 49 тисяч гривень щомісяця на опалення, податки, нарахування!
Світ стрімко змінюється. І нині його конструкторами стають режисери, поети, композитори, художники. Сьогодні роль культури зросла, як ніколи. Книга не просто дає інформацію, вона формує особистість. Дехто з чиновників, як Добкін у Харкові, на закид, що немає української книги, заявляє, що книга — просто товар і нехай конкурує з іншими товарами. Але книга — особливий стратегічний товар, який треба взяти під державний захист.
І більше конкретних справ. Ось я прочитав, що цей рік у наших польських сусідів проходить під гаслом “Польща читає книгу дитині”. Невже нам для цього треба чекати Указу Президента? Там зібралися інтелектуали й оголосили таку ініціативу. Наша Спілка письменників цього року теж проводить акцію “Подаруй школі книгу”. Долучайтеся! А щодо апеляцій до влади, то її треба переконувати, виховувати. Вона така, яка є, там, на жаль, чимало людей, які не знають імен українських письменників, самі мало читають. Про це їм теж треба говорити.
Голова Київської організації НСПУ Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ:
— Декому з чиновників необхідно зрозуміти, що духовність і культура не вимірюються кілометрами ковбаси чи тоннами сталі. Тому пропоную продовжити цю наболілу розмову про долю української книги за участю гуманітарного блоку уряду, гуманітарної ради при Президентові.
Директор Департаменту видавничих справ і преси Держкомтелерадіо України Олексій КОНОНЕНКО:
— Часто запитують, чому в назві нашого комітету навіть не присутня книга і книговидання. А свого часу у нас існував Держкомвидав, потужне відомство, яке займалося всіма напрямками видання книги, її розповсюдженням, поліграфією. Натомість уже кілька разів переписували концепцію підтримки книговидання, зараз уже написали на 2013—2017 роки. Спочатку дехто вважав таку концепцію “недоцільною”, нині називають “передчасною”, а яким буде наступне трактування — невідомо. Хоч і концепція — лише перший крок, за нею йдуть конкретні заходи з фінансуванням. І навіть коли заходи затверджено і начебто профінансовано, часто наприкінці року читаємо у звіті: “Не виконано”. Пропоную до дискусії про долю української книги запросити не тільки гуманітаріїв, а й представників міністерств економіки, фінансів, податкову й митну служби. Бо як припинити безконтрольний вихід на наш ринок російської книги? Якщо на цю книгу на нашому кордоні буде накладено відповідне мито, то це захистить українську книгу.
Сьогодні Єреван проголосили “Книжковою столицею світу”. Нам, Києву, теж пропонували взяти участь у цій номінації. Але там обов’язкова умова — широка мережа книгарень. А всім відомо, яка ситуація з книгарнями у столиці, нам просто соромно було подавати заявку на це звання.
Директор видавництва “Мистецтво” Ніна ПРИБЄГА:
— Практично зруйновано колись розгалужену систему книгорозповсюдження. З одного боку народ збіднів, і не завжди людина може виділити гроші на книгу, але з іншого — якби й хотіла, то ніде купити. Якщо нема де і як продати книгу, як тоді існувати книговидавцям? Видавництва просто закриватимуться. Спочатку багато хто йшов у книжковий бізнес, книговидання, прагнучи заробити гроші. Зараз стихло: дуже важко швидко повернути вкладені кошти. А нам треба зберегти систему видавництв, особливо тих, що продукують достойні видання, інакше все здрібніє, якість виданих книжок суттєво знизиться. Ще одна тема — меценатство. Ми відійшли від радянської системи книговидання і не створили нової. Бракує законів про розвиток і підтримку меценатства. А чому б не долучити до справи відомі благодійні фонди Ахметова, Пінчука, інші?
Письменниця Галина ТАРАСЮК:
— Спілка письменників має стати центром пропаганди книги. І тут варто відновити ослаблені в останні роки контакти із закладами освіти, культури. А подивіться, якою низькопробною літературою зараз заповнюють шкільні бібліотеки? Хтось це контролює? Тут бідкалися про скорочення мережі торгівлі книгою. Проблема є. Та знаю цікавий приклад, коли жінка, продавши у Києві власну квартиру, створила приватний книжковий магазин і успішно веде книготоргівлю. Але скільки їй доводиться долати різних перешкод! А таких людей, ентузіастів книги необхідно усіляко підтримати.
Генеральний директор Національної парламентської бібліотеки України Тамара ВИЛЕГЖАНІНА навела тривожні факти щодо ситуації з нашими бібліотеками. Досить сказати, що за минулий рік ліквідовано майже сто масових бібліотек, по кілька на область. Бідність масових бібліотек загальновідома, але це чомусь не хвилює державних чиновників. Що говорити про звичайні бібліотеки, коли Національна парламентська останні три роки практично не отримує коштів на поповнення своїх фондів: ні на книги, ні на передплату періодичних видань. Про це говорила на круглому столі і представник Національної бібліотеки України імені Вернадського, однієї з головних книгозбірень країни.
Така неувага до друкованого слова, духовності просто дивує, якщо це навіть неувага й нерозуміння чиновниками, владою, що таке книга, СЛОВО, а не свідомий наступ на душу нації. А наступати є кому, і ззовні, і зсередини. Що ж, наступ спонукає до відсічі, опускати руки не варто.
Директор Видавничого центру “Просвіта” Василь КЛІЧАК зазначив: “Я нещодавно побував у моєму рідному селі на Прикарпатті. Заходив у сільську бібліотеку. І побачив: люди, мої земляки, селяни, читають! І діти, і дорослі, попри все, тягнуться до книги, до слова”.
Отож Україна читає. І читатиме! Просто на цьому треба стояти.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment