Іван ДРАЧ: СОЛОНЦЮВАТИ

“Солонцювати” — дієслово, яке повергає мене в націоналістичний трепет! Цього дієслова немає ні в російській, ні в польській мовах, про інші мови не йдеться, там його і не повинно буть. Сьогодні я солонцював. Давно вже підготував літр львівського оригінального світлого пива зразка 1715 року. З Теліженець привіз хабар — літр коров’ячого молока у пляшці з-під “Моршинської”. Купив в’яленого ляща за 10,15 гривень, зекономив гривень 10, бо такого ж ляща дядько в підземному переході продавав за 20-ку. Треба ж було осміліти настільки, що наважився знайти відкривачку і відразу ж, ще не встиг розпакувати моркву для Рекса, як нахабно підважив металевий кружалець і налив пиво, яке чекав уже тижнів два. За першим ковтком ще не брався за ляща. Спершу приготував їжу для Рекса і поставив йому в куток. Він узявся за роботу. Отоді я взявся за ляща. Скрутив голову як справжній катюга і став віддирати луску. Якою ж смачною була в’ялена риба за 10,15 гривень! Яким же втішним був смак львівського оригінального!..
Не минуло й години, як страшенно закортіло пити. Отоді і нагодилося холодненьке молочко з Теліженець.
Ох це ж його і пронесе зараз! — подумали недруги мого питомого словечка “солонцювати”. Аж ні! Все було в повному ажурі! Лише мені згадалося, як колись довелося читати одну польську книженцію, і одна сучасна інтелектуалістка з Варшави чи Кракова дуже кепкувала над Тарасом Шевченком, як він готувався вже після заслання до приятельської учти з друзями, як він готував собі вечерю з тарані чи ще з якоїсь солонини — як він збирався “солонцювати”… “Матеріал для різуна, для гайдамаки, для волоцюги”, — нічого іншого і не скажеш! Не для подумання! От що значить одне-однісіньке питоме українське дієслово, якого немає в сусідніх мовах слов’янських, не кажучи вже про кримсько-татарську, турецьку чи угорську, чи литовську… Відразу тобі Шевченко — бандерівець!
Отож мені досить один раз на рік посолонцювати, аби впевнитись, що без мене і цього мого питомого дієслова світ западеться, світ зміліє і змаліє! І не треба мені Тягнибока, щоб упевнитись у своїй національній ідентичності — досить мені послухати міністра Табачника (а не акордеоніста Табачника), почитати Олеся Бузину з його малоросійським столітнім родоводом у добре приготовленій як журналістська страва газеті “Сегодня”, і я вже можу нормально існувати в цьому світі, де без мене все ж чогось бракує, як бракує мільйонам багатомовних дієслів єдиного неповторного словечка “солонцювати”!

НА СПЕКТАКЛІ “ГРЕК ЗОРБА”

Котилася торба
з високого горба —
Там роман “Грек Зорба”
Був!
Котилася торба
з високого горба —
Славний фільм “Грек Зорба”
Був!
Котилася торба
з високого горба —
Вже спектакль “Грек Зорба”
Є!
Віталій Малахов
за єдиним махом
Фільм той перевершив —
Вже!
Режисером Зорби
Як верблюд двогорбий
вантажі вергає
Хай Бог помагає —
Хай!
Славний Хостікоєв
Дивних див накоїв
Мене обеззброїв
Геть!
А Сумська Наталя,
Віртуозна краля.
Вже по Кайдашисі —
заздрісниці: лисі —
Глянь!
Нас у раж ввігнали.
Ми на вас запали.
Всі ми стали греки
від кризи та спеки —
Жах!
Тож спектаклю слава.
Малахову — браво!
Є ще в Хостікоєва
Витримка героєва
І снага Енеєва
І любов Антеєва —
А що є то є!..
30.09.2010 (четвер, на спектаклі)

х х х

Що воно за дивний пан
Доминік отой Стросс-кан
Що ґвалтує кожну дівку
Із Нью-Йорку покоївку
Вдома теж соціалістку
Може б виписав повістку
І на нашу прогресивну
Докторовану і дивну

Що воно за дивний пан
Доминік отой Стросс-кан
Що тасує наче карти
І твої й мої мільярди
Кому схоче тому й дасть
Світова така напасть
Та за ним крізь жалюзі
Уже стежить Саркозі

Що воно за дивний пан
Доминік отой Стросс-кан
Забаглося в президенти
А там вищі дивіденди
Там тебе поставлять раком
І вживуть тебе зі смаком
Хоч орай а хоч ори
Планку сексу догори
Оратаніє.
17.05.2011

НАЙВИЩІ ГОСТІ

Знак неба: біле птаство лебедине
У перший березіль мені уперше лине.
Який небесний клекотливий ключ
Весну відкрив і зняв зими обруч.
Так високо! В безтямній високості
Куди ви прагнете, мої найвищі гості?
Я вас почув — взяв березневу свічку,
Прогнати зиму я іду в капличку.
Дух неба сповнив — лебедино біло,
Аж серце з високості заболіло.
На мить майнули — і за мить пропали.
І вічністю в душі навіки стали…
Найвищі гості були нині в мене.
Щось випадкове а чи щось знаменне?
Оця небесна доля березоля.
Якби й мені така світилась доля,
Така висока, чиста і небесна,
Пропала в зимах, відродилась в веснах.
Хай би й тобі засяяла на мить.
Майнула вмить, а вічно вже щемить…
1.03.2012

НАШІ ВІЗІЇ
В. І. Полтавцю

Коли Київ стає Нью-Йорком,
Чигирину — буть Вашінгтоном!
І звестись понад нашим мороком,
Українським стать камертоном!
Клекотала козацьким вулканом
Тут не раз вогняна Україна
Синьожупанним і сірожупанним
Дніпрового вуса сивіла піна.

Чом казах нас узяв Астаною?
Чим в Бразіліа брав Німейєр?..
Доля обійде нас стороною
І шпурне на сміття конвеєр.

Автомобільним в столиці корком
Судьбоносно — останнім вагоном…
То ж як Київ стає Нью-Йорком,
Чигирину — буть Вашінгтоном…

ЧЕРГА ДО ДІДА

В дискотеці знову дід
Звуть баби його “бандіт”.
Він собі шукає бабу
Серед юних афродіт
В безсоромному танку
Десь заголить у кутку
Швидко зробить бабі бебі
Вже сто першій на віку
Враз до ЗАГСу поведе
Дівка з вискоком іде
Швидко зробить дачку тачку
І фінансову задачку
Всім розв’яже і т. д.
Розлучається за рік
Невгамовний чоловік
Й знов собі шукає бабу
Загубив бабам тим лік
Всі з машинами з дітьми
Скрізь привітаний людьми
В світі славному гаремі
Всмак живе не то що ми
Заздрим силі жизняній
І грошам що є при ній
Все законно по закону
Узаконим лиш зумій
Стань лиш в чергу отаку
Дівко в юному вінку
В нашім славнім блядоході
В незалежнім бардаку.

ВАЛЕНТИНКИ
ВІД КАЛИНИ

Лише калина має валентинки.
Сердечко — це калинове зерно.
Вона мене напоїть щохвилинки,
Вона з моїм сердечком заодно.
Калинонько! Ти матінкою поїш
І кетягами горнешся до рук,
Коли до тебе вернеться мій поїзд
З далеких розвертаючись розлук.
Ти та лелека з соняхом в обнімку —
Це вся моя калинова земля…
Як ти мене кидаєш в пекло стрімко,
І я вже не повернусь звідтіля.
Ні на секунду, де там на хвилинку —
Хай перепинить рідний перелаз…
Й не дасть мені калина валентинку —
Всі валентинки в кетягах для вас…
Вона стоїть грудаста й розпашіла
І вас чекає геть з усіх доріг.
Немов жар-птиця в сивім лузі сіла —
Для кого ж я її таку беріг?!
19.02.2011

У КАПЛИЧЦІ

В дерев’яного Христа
Шуйця відлетіла
Ну а я — ну й простота —
Зразу взявсь до діла.

Молоточка, цвяшки взяв —
Й нумо прибивати.
А Ісус і каже: “Вав,
Бевзю туповатий.

Все ж рука мені болить,
Хоч і дерев’яна,
Дерев’яна вічність, мить,
Дерев’яна рана…”

Я між пальцями приб’ю
Кажу я Христові
З молоточком на краю
Я напоготові.

Це ж завжди комусь болить
Як ти вправно лупиш
Треба вовною завить
Видно й так що любиш.

Цвяшки вовна сам Ісус
Тиша. Тиха тиша.
Десь у душу я дивлюсь
Й хтось на мене дише.

ОЛИКА

Сила жаху буває велика
Як тебе здоганяє Олика
Ці червоно-коричневі шати
Виганяють хлопчика з хати
Доганяють повсюдно хлопчину
І жахають його до загину
У червоно-коричневій куртці
Серед Корців серед Затурців
Вибрав знову серцем Олику
Сконом мами червоноязику
І приїхав сюди бо покликала
Повна жаху нестерпна Олика
Геть зацурана сива Сивіла
Ця твердиня часів Радзівіла
Була княжа вельможна свавільна
Нині хлопська лиха божевільня
Ці прибиті пригноблені мури
Грали коні тут граються кури
І в своєму затятому горі
Наче привиди нипають хворі
Веде дівчина білохалатна
Двох пацієнтів і безоплатна
Чигає над ними лиха медицина
Поводить тяжкими лихими очима
І роззявляє коричневу пащу
На душу чигає на душу пропащу
Та промінь ще б’ється в душі неминущій
День прагнущий
Крик всюдисущий
29.09.2011

ПРАВДА І КРИВДА

Снігом Правди забілило світ —
Віє чиста і ясна пороша.
Дівся Кривди карколомний лід.
Тяжко йти. Додолу валить ноша.

Кривда скрізь під Правдою лежить.
Начувайся — криво ноги носять.
Ой сніжить над кригою, сніжить.
В тебе снігом всипане волосся.

Йдеш по Правді чи по Кривді йдеш?
Чи правдуєш ти, а чи кривдуєш?
Із яких ти випорснув одеж
І кого ж ти, серденько, подужав?

Снігом Правди задурило світ.
Вдарить Сонце — буде люта Кривда.
Ну а потім, як розтане лід?
Нас не буде… Буде Зненавида…

Та її не пущу до чола.
Бодай внуки будуть сонцю раді.
Кривда дуже швидко все дола.
Але світ плуганиться по Правді…

ВІДСУТНІСТЬ НЮХУ
ПІСЛЯ АНТИБІОТИКІВ
Нічо мені не пахне й не смердить…
Як це жахливо! А нічо не пахне…
Очей твоїх зарошена блакить
Мого цілунку виболіло прагне.
Нічо мені не пахне й не смердить.
Як це потворно! Де той лютий сморід?
Огидитись — о, як мені кортить!
Нема огиди. Зеро. О, айм сорі!
А дуб цвіте. Волоття золоте.
Як дивно пахло це густе волоття.
В минулім все лишилось, а проте
Конвалією дихає волосся,
Твоє волосся золоте й пахке,
Ще запах чую, а сивин не видно,
Ледь стріпується, буйне і легке,
В парфумах ледь смеркає ненаситно.
Полин ледь-ледь проб’ється з полину.
Його мерщій у пащі самогону,
То може звідти нюх свій поверну —
Його я чую й чутиму до скону.
Цибуля ось врятує, огірок —
В діжі із кропу зеленава дуля.
Ось буде постріл. Зводиться курок.
Сочисто б’є кума моя цибуля.
Та все ж не одцурається буття.
Не зашпортнусь я у своєму горі…
……
Пробігла внучка — як пахтить дитя!
Йде сукин син — який од нього сморід!..

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment