Марія ГУМЕНЮК (КУЗЕМКО),
письменниця,
народний депутат ВР І-го скликання
Закінчення.
Початок у ч. 17 за 2012 р.
А тепер від дорослих перейдемо до дітей: що ж відбувається з маленькою українською дитинкою, в якій закладений код української мови, а її батьки (вихователі) з перших слів учать розмовляти російською? Такі батьки забруднюють енергетичні центри дитини темною енергетикою російської мови і заробляють собі карму і перед дитиною, і перед Україною. Дитина не винна, що її долю самочинно змінили на початку життя. Якщо ж центри очистити, то можна побачити і сам код, і його колір, і кольори центру. Все відновиться і почне працювати, але таке очищення — болісний процес, бо воно приходить через страждання, до того ж, його може зробити тільки сама дитина, коли виросте й усвідомить шкоду, завдану їй.
Якщо людина народилася в Україні, але переїхала в іншу країну, то її український код не зникає, але, підпадаючи під вплив енергетичного поля іншого егрегора, вона може послуговуватися українською мовою лише у домашньому вжитку і серед українців, в усьому ж іншому повинна підпорядкуватися мовним і конституційним законам тієї країни, в яку переїхала. Відповідним чином мають поводитись і ті, хто приїхав в Україну.
У разі народження за кордоном дітей, українські душі проходять для свого народження спочатку через український егрегор, а потім через егрегор тієї нації, в якій народжуються, — туди їх притягує карма. В українському егрегорі вони отримують усе своє спорядження українця, а в егрегорі іншої нації отримують кармічні записи у своїх центрах. Коли ж в українців народжуються неукраїнські душі (батьки у них кармічні), то такі діти вже отримують інший код, код тієї країни, через егрегор якої проходили перед народженням. А вже любов до України та української мови їм прищеплюють батьки. Головне коректно поводитися на території іншого егрегора й відчувати відповідальність перед своїми дітьми та нацією.
Двомовність — дуже небезпечна річ. Це передостання стадія смерті нації. Зникає мова — зникає нація. Коли б українці підключилися до російського егрегора — Україна втратила б свою незалежність і державність. Отже, русифікація України — це продовження загарбницької війни, розпочатої з другої половини XVII століття. Це продовження окупаційного режиму в політично-інформаційному полі. Русифікація українця — це мутація його особистого кодового узору, а русифікація України — мутація національного кодового узору. Вона в Україні породила не один рід “мутантів”: згадаймо історії зрад серед багатьох поколінь. Це тяжка карма, яка лягає на плечі наступникам і продовжувачам роду, допоки не з’явиться той, хто усвідомить і почне очищати свою ауру, міняючи цим родовий візерунок. Двомовність — ще лише розкол свідомості, але русифікація — вже її руйнація. Це велике забруднення. Повна русифікація — остаточне відречення від своєї нації, злодійство і зрада. Ось який вигляд має душа, яка, втілюючись, отримала від українського егрегора дари життєзабезпечення, а назад не повернула, заробивши, таким чином, карму.
Варто сказати і про діаспори в Україні. У першому поколінні — це люди, народжені в іншій країні під іншим егрегором. У них працює код нації, в якій вони народилися. Зовсім інша ситуація в їхніх дітей, народжених тут. Навіть якщо батьки цієї дитини не мали українського громадянства і не приїхали на постійне місце проживання, ця дитина — українська, тому що її поява на землі стала можливою тільки завдяки українському егрегору, який забезпечив її усім необхідним для життя на землі. До того ж, вона отримала власне завдання, пов’язане з Україною (тому і народилася тут!), незалежно від того, чи усвідомлює себе українцем або українкою, і де буде жити потім. Не розуміючи цих процесів, люди багато страждають і втрачають. Для прикладу можна назвати і М. Гоголя, і М. Булгакова, і А. Ахматову, і М. Бердяєва, і О. Блаватську та багатьох інших, чиє життя пішло нижчою лінією їхньої долі (через драми потрясінь та великі страждання!), оскільки вони несправедливо вчинили щодо української нації, коли відреклися від рідної мови. Все одно вони — українці, незалежно від того, якою мовою користувалися, бо прийшли у світ з кодом України, тому уся напрацьована ними енергія творчого здобутку після смерті перейшла в український егрегор.
Невиконання взятих душею зобов’язань перед егрегором не минає безслідно. У такої людини перекритий канал щастя, здоров’я та ін. Оскільки в Україні таких людей багато, то можна стверджувати, що наше суспільство хворе: фізично, психічно, ментально і морально. Хвороби його фізичного тіла мають здебільшого не-фізичне походження. Неврози, психічні розлади, роздвоєння особистості — від нелюбові або байдужості до своєї нації, її мови, минувшини і традицій; серцево-судинні — від недостатності любові до нації тощо. В Україні 48 % сімей, у яких хтось сидить або сидів у тюрмі. Чи ж це не показник духовного падіння і внутрішнього конфлікту?
Російська мова в українську ауру людини і нації вносить деструкцію — руйнується гармонія і створюється дисгармонія. Українське інформаційно-енергетичне поле несе в собі абсолютно інші морально-етичні та духовні цінності, що радикально відрізняються від російських. Тому вони — два антагоністи, тому ці мови перебувають у постійному конфлікті між собою.
Тотальна повзуча русифікація спричинилася до смертельно небезпечної хвороби, яка має умовну назву “український суїцид” — агресія українців проти себе самих. Усі природні катаклізми — це реакція Землі як живого організму на те, що посилає їй людина, — енергетику, емоції. Адже енергетика егрегора-нації-людини-землі має жити в гармонії. Коли ж у жовте світло українськомовного енергетичного потоку, який насичує своєю енергією нашу землю, скидають чужу їй темну енергію — виникає конфлікт. Він породжує протест в енергетичному полі землі. Земля виборсується як може, бунтується через затоплення, паводки, пожежі, обвали, вибухи шахт і будинків, зсуви ґрунтів, шторми на морі, катастрофи на землі, воді та повітрі, отруєння вод та земель тощо.
Із втратою духовних цінностей неминуче виходить з ладу двигун, що є основою фізичного життя — енергетичний життєдайний потік. Енергетичні центри людини, хворої на СНІД, повністю забруднені. А що таке імунна система в духовному плані? Це захист від зла. А імунодефіцит — це неспроможність людини протистояти злу. СНІД — це ще і космополітизм, тобто розмивання духовних правил, уседозволеність на духовному рівні, бездуховність.
Отже, причини хвороб закладені ТАМ, в енергетичних центрах, тому і вилікувати фізичне тіло практично неможливо. Хвороба лише завершується у фізичному тілі, а корені її знаходяться вище. Потрібно лікувати душу. Без лікування свідомості-душі вилікувати фізичне тіло неможливо. Насамперед треба повернути собі національну свідомість, повернутися до українських коренів. Якщо це в дитинстві забрали батьки — напрацювати тепер. І розмовляти та думати українською мовою. Тільки тоді енергетичні центри почнуть очищатися, а через очищений канал потече енергія життя.
Тотальна русифікація України, поставлена на державний рівень із застосуванням репресивного механізму — це нечувана політика українського суїциду, коли державний апарат знищує свою ж націю. Проте політикум, який за природою своєю є або неукраїнським, або антиукраїнським, не реагує, і українська нація продовжує балансувати на межі життя і смерті.
Мова — дуже стійка енергетична одиниця саме тому і тільки тому, що вона йде з Високого Божественного Джерела. Але її розвиток потребує свободи. Відрадно хоча б те, що навіть коли вона опиняється у застінках, то і там може жити і перемагати. Бо навіть якщо відібрати в українця усі свободи, мовлення також, то і тоді у нього буде свобода в невисловлених думках. Якби можна було записати хроніку думок української нації протягом ХХ століття, ми б отримали несподіваний результат — ментальний відбиток безперервної боротьби за державну незалежність України. І це завдяки серцевим енергіям, які несуть вібрації любові та патріотизму. І доки жива наша мова, доти ніхто не зможе нас підкорити. Тому українська мова така небажана для антиукраїнських сил. А вона живе до того часу, поки потрібна нації. І так виходить, що не зовнішній ворог нас може знищити, а ворог внутрішній, який робить нас спочатку енергетичними покручами, а потім — мертвяками. Ось тому і прозвучала на початку фраза “Якби ж то!” Золотий Ключ — це гарно, це щастя, але… ми приводимо до влади тих, хто не здатний взяти його до рук.
Наближаючись до святкування дати прийняття Акту Незалежності України, який для мене є святим, є іконою мого життя, мушу з сумом констатувати: в Україні немає України, тієї України, яку Верховна Рада І скликання заклала у своїх перших документах — Декларації про державний суверенітет та Актові Незалежності.
Запис у Декларації про те, що “суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення”, і що “будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються законом” (що підтверджується і Актом Незалежності), який проголошує “створення самостійної української держави” і всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року, сьогодні здається фантастикою. Я хочу запитати чинне керівництво держави: де та Українська національна держава, на якій мапі світу вона розташована, і де ті органи влади, під кару яких підпадали б антиукраїнські сили, які мають переслідуватися законом? В Казахстані, наприклад, зняли з передвиборного марафону кандидата у президенти через “недостатнє знання державної мови”. І нам, українцям, не соромно? Хоч би на прикладі Казахстану повчитися, як захищати свою державну мову. І де той гарант Конституції, який гарантував би дотримання конституційної норми щодо державної мови? Коли в нашій країні перша особа почне відповідати за недотримання Конституції? Поставила я ці питання і побачила, які вони риторичні сьогодні. І чи варто вже говорити, що коли державну мову поставлено на межу виживання, то чи не діагноз це усім президентам? Адже усе починається з МОВИ й усе закінчується мовою. Так може зникнути на планеті ще одна нація з давнім корінням. Тяжка карма впаде на плечі усіх, хто міг щось зробити, а не зробив.
Ось такий чи приблизно такий аналіз мала б зробити Україна за двадцять років незалежності. Порятунок наш у виборах, які можуть внести бажані зміни. Мусимо думати, аналізувати, аби вкотре не наробити лиха у своїй хаті. Завжди слід пам’ятати, що перемога української мови в Україні — це перемога життя над смертю! Адже питання української мови є найпершим і найважливішим питанням безпеки України! А скажіть, хто з президентів незалежної України розробив концепцію розвитку української мови як державної і впровадив її у життя? Хто з них видав Указ про захист української мови в межах України, як це зробила королева Англії, видавши Указ про захист англійської мови в межах Великобританії, як це зробив президент Франції, видавши Указ про захист французької мови в межах Франції, як це зробив президент Росії, видавши Указ про захист і поширення російської мови? А ніхто! Чому? Бо не було українського президента, а були президенти України! Якщо в Україні з’явиться український президент, то йому українці ставитимуть пам’ятники із Золотим Ключем у руці, а його ім’я стане символом української нації, як ім’я її національного генія і пророка, будівничого української мови, Тараса Шевченка.
А який Кабінет Міністрів усіх часів незалежності виділив кошти на впровадження у життя Програми розвитку державної української мови? А жодний! Не було українського Кабміну, були кабміни України! Тому нація і досі посилає до Бога сигнали SOS щодо мови, яку протягом багатьох віків у нас відбирали різними Указами, заборонами та репресіями на державному рівні, і на тому ж державному рівні її нам не повернули досі. Ось тому ми й живемо в облозі злиднів, невиліковних хвороб, бід, нещасть, суцільних катастрофічних ситуацій та суїцидальних станів. Допоки Україна не ЗАГОВОРИТЬ УКРАЇНСЬКОЮ, доти нас буде лихоманити від негараздів. Адже Україна — не лише територія, Україна — щось набагато більше, це нація з її духовними, національними (не лише матеріальними) запитами.
Нація, яка не розвиває власної духовної свідомості і не захищає своїх духовних надбань, приречена бути підкореною. А нація, яка не виробляє духовних знань, стає духовно зубожілою і породжує покручів. Смертельна загроза, яка нависла над нами, може призвести до повного зникнення нації внаслідок тотальної інформаційної окупації через поглинання нас російською мовою, через винищення тих слабких ще паростків свободи і демократії, через перекручення української історії, нищення пам’яток архітектури, музеїв, театрів та української естради. Унаслідок цього можуть швидко зникнути багатовікові духовні надбання нашої давньої нації, а ми, розпорошені, будемо не здатні протистояти російському засиллю та захистити цілісну недоторканність і духовність нашої країни, зберегти чистоту її високої духовної свідомості. Повзуча тотальна русифікація зробить більше, ніж російський чорноморський флот у Криму. На агресивні дії останнього відреагують не лише українські Збройні сили, а й світова громадськість та нормативні міжнародні документи. А на русифікаторські дії у нас немає захисту ззовні, окрім захисту нами самими своєї свідомості. Не допустити тотального наступу на Національну Ідею, на пригнічення Національної Мови, втрати Самоідентичності — завдання кожного з нас. Зберігаючи і захищаючи українські національні цінності, ми вчимося дбайливо ставитися до цінностей інших національних меншин. Ми готові бачити у них своїх партнерів і добрих побратимів. Ця боротьба — щоденне долання всього перекрученого у самих собі. Ми зможемо, не дивлячись навіть на те, що на двадцять першому році Незалежності України нація й досі не отримала свого Золотого Ключа, бо ми — сильний народ з давнім міцним корінням. На жаль, перший президент України не думав про свій головний обов’язок, другий заявив, що “Українська Ідея не спрацювала”, не тямлячи, що каже, третій знав і міг, але перед самими дверима зупинився, а четвертий вже не цяцькався — вхопив у руки і розламав Золотого Ключа на дві половини. В української нації вже немає вибору поза боротьбою. Як писав І. Франко: “Мусимо навчитися чути себе українцями” і скласти докупи розламаного Золотого Ключа, без якого нас не існує!
