Співають серцем

6 травня виповнилося 65 років Ніні Вікторівні ЛЕВИЦЬКІЙ — керівнику жіночого вокального ансамблю “Любисток” та дитячого фольклорного колективу “Медуниці”, відміннику освіти України, лауреату Всеукраїнської премії ім. Чубинського. Письменниця і фольклорист Надія Данилевська зустрілася з ювіляркою.

— Ніно Вікторівно, що відчуваєте, відзначаючи ювілей?
— З повною відповідальністю можу сказати, що життя прожите не марно. Ми співаємо і популяризуємо рідкісні українські народні та авторські пісні, святкову дату зустрінемо піснею. Моє переконання — треба співати так, щоб люди, а надто молодь, не виходили з зали, не перемикали канали і не вимикали радіо. Треба співати так, як співали наші предки.
— Чи знаєте свій родовід?
— Я народилась у передмісті Києва, на Жуковому острові. Вікові дуби, луки, озера та могутній Дніпро — мій дім, моє серце, моя співоча душа. Перші мої слухачі — корови та кози, яких пасла…
Мій батько — Віктор Сергійович Левицький — 1900 року народження. Мої діди і дядьки були священиками і до революції мали свою церкву в Умані. Батько пережив революцію, громадянську війну, Другу світову. Працював по війні на судоремонтному заводі. Дуже талановитий майстер, трудар і гарний рибалка. Завжди брав мене з собою, коли йшов топтати в’юнів, на живця ловити переметами рибу. В ті важкі повоєнні роки це допомогло нам вижити. Батько чудово співав, знав багато народних пісень і, пам’ятаю, дуже гарно малював.
Моя мама — Пелагея Пилипівна Жемера — 1919 року народження, родом з Чапаївки під Києвом, з бідної багатодітної сім’ї. Я пам’ятаю дідову й бабину хату-мазанку, глиняну долівку, піч. Мамин рід був співочий. Мама знала багато пісень і нас навчала. У моєї старшої сестри Людмили був неабиякий талант, прекрасний музичний слух, пам’ять і надзвичайно красивий високий голос з чудовим оксамитовим тембром. Людочка співала в самодіяльних колективах: і в хорі, і солісткою. З неї я брала приклад і вчилася співати.
— Як Ви прийшли до пісні, до справжнього професіоналізму?
— Коли 1962 року я п’ятнадцятирічною слідом за сестрою пішла в студію при хорі ім. Г. Верьовки. Мене прослухав сам Григорій Гурійович, сказав, щоб приходила, як закінчу школу, і направив мене у хор “Хрещатикбуд”, яким керував Володимир Сергійович Новіков. Отак почалося моє творче життя. Новіков був такий вимогливий… У нього не заспіваєш фальшиво. Це було найкраще “вухо” серед самодіяльних хормейстерів у Києві. Потім були перемоги на оглядах, фестивалях, конкурсах. Того ж року я таки почала навчатися в студії при хорі ім. Г. Верьовки. За місяць-другий мене взяли на стажування в основний склад хору.
Співала я в самодіяльних хорах міста. Закінчила Інститут культури, отримала диплом диригента-хормейстера народного хору.
Лише через 10 довгих років, переборовши страх непевності як керівник, я спробувала створити жіночий ансамбль. Це був 1986 рік. В ансамблі співали працівники заводу та мешканці Корчуватого, а згодом на репетиції почали їздити з усіх куточків Києва. Ми одразу стали кращим молодим колективом у Києві. Створили репертуар з народних пісень, які ми дуже швидко опановували, також з авторських пісень. Оскільки я професійна співачка, тож знала, чого хочу. Ми займалися постановкою голосу, працювали над дикцією, культурою мови, сценічною культурою, диханням.
Брали участь у всіх святах, які проводило місто: всеукраїнських фестивалях, конкурсах, оглядах, міжнародних фестивалях (“Берегиня” 1991 р. у м. Луцьк), поїздки у м. Севастополь, були й зарубіжні поїздки.
Нашому колективу 25. За ці роки у ньому переспівало стільки людей… Але люди по-справжньому закохані у пісню, у народні звичаї і традиції, приїздять з усіх районів Києва на Корчувате, терплять, слухають і вибачають мою вимогливість. Так, зі мною важко працювати. Зате наш ансамбль один із найкращих у Києві.
— У Вас таке розкішне вбрання. Як Вам вдалося його роздобути?
— Дякуючи профкому нашого заводу ми пошили прекрасні сценічні костюми, взуття… Я ніколи не соромилась питати та радитися з фахівцями — О. В. Фисуном, В. Ф. Мициком, Л. Г. Орел, Л. І. Ященком, С. Щербань, А. Богородом, В. Г. Трилісом, Е. І. Добжанським… Строї ансамблю “Любисток” витримані в стилі Київського регіону і жоден костюм не повторюється.
— Які пісні є основою Вашого репертуару?
— У репертуарі жіночого вокального ансамблю багато пісень календарно-обрядового циклу: веснянки, купальські, жниварські, весільні, історичні, жартівливі, героїчні, псалми. Співаємо й авторські пісні, випробувані часом. А ще ми виконуємо пісні, музику до яких я написала на вірші М. Луківа, О. Страшенко, О. Дунської, П. Засенка, Н. Левицької.
— Як виникли “Медуниці”?
— На репетиції ансамблю учасниці приходили зі своїми дітками, які слухали пісні й підспівували дорослим. Так виникла ідея створення дитячого колективу як підготовчої групи, щоб пісня могла переходити з покоління в покоління. Ми успішно виступали на заводі, в цехах, у школі, перед мешканцями Корчуватого та міста Києва, а також на етнографічних святах у Музеї архітектури та побуту України в с. Пирогів.
Перший зацвіток “Медуниць” подарував нам теперішніх учасниць ансамблю (“Медуниці” започаткувалися 1987 року).
З другого зацвітку “Медуниць” проросли творчістю талановиті співачки, які тепер працюють у Національному хорі ім Верьовки: Наталка Осадча, Наталка Зубок, Валентина Нянько, Юлія Коломієць та Антоніна Зарічна.
Саме за роботу з дитячим фольклорним ансамблем “Медуниці” Міністерство освіти присвоїло мені почесне звання “Відмінник освіти”.
— Хто Ваш Учитель?
— Моїми вчителями були великі майстри мистецтв, хормейстери: А. Авдієвський, С. Павлюченко, М. Швиденко, В. Лисенко, В. Мальцев. А. Пашкевич, В. Суржа, А. Гуменюк. Їхній професіоналізм та велика майстерність виховали в мені вимогливість і відповідальність до обраної професії.
—  Ваша “база” — школа № 273?
— Ми вдячні директору СШ № 273 В. М. Калиті за сприяння роботі та надання приміщення для репетицій обох колективів. У нас прекрасні умови, затишний клас. Окрема подяка батькам учасників дитячого ансамблю. Мами створюють всі умови для проведення репетицій. Заохочують малюків. Працюючи з дітьми, дійшла висновку, що у кожної дитини можна розвинути музичний слух. Треба мати велике терпіння і підхід до дітей, а батькам слід підтримувати дитину, зміцнювати її віру в себе, займатися її всебічним розвитком: це і музична грамота, танці, малювання, ліплення, вишивка та ще дуже багато різних напрямків народного мистецтва. Молодь наша  здатна пропагувати рідну, генетично вистраждану, збережену тисячоліттями народну пісню. Треба любити пісню в собі…

Спілкувалася Надія ДАНИЛЕВСЬКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment