Ще раз про «язик»

Василь ПОЛІЩУК,
дипломат, радник І класу

Друга державна мова (у нашому випадку — мова північного сусіда, який постійно виставляє нам претензії, зазіхає на нашу історію, на культурно-інформаційний простір) для України — це смертельна загроза. Ще в минулому великий мислитель, письменник, енциклопедист і поліглот Пантелеймон Куліш писав, що найстрашніший ворог для української мови — північний хижак.

Гіпотетично можна було б за певних умов допустити на наших теренах державну двомовність, якби тут жили тільки українці й росіяни, а Росії, як окремої держави, не існувало. А отже, не було б кому, крім України, захищати мову російського етносу. Та навіть і тоді підстерігала б небезпека поглинання однією мовою іншу через їхню близькість. Тож як не крути, для обох державних мов необхідні окремі квартири: для української — ареал України, для російської — велика Росія з її безмежними просторами.
Але північносусідські нащадки, що заполонили благодатні села й міста тих, кого виморили голодоморами чи винищили під час сталінських репресій, або вислали з України для “освоєння” далеких Сибіру й Півночі, і досі не спромоглися та й не бажають опановувати мову держави, в якій живуть і громадянами якої вони є. Вони якраз і виступають за другу державну — російську, щоб убезпечити себе від вивчення української, до якої ставляться з презирством, бо ментально залишаються етносом, імперо-шовіністична сутність якого лежить в основі політики їхньої колишньої держави. Цим самим створюють противагу корінному етносу — українцям, який є державотворчий на споконвічній території русичів-українців — Україні, спадкоємниці Київської Русі. Звичайно, серед росіян-громадян України є чимало достойних патріотів України, що викликають повагу, іноді більшу, ніж деякі корінні українці. Зберігаючи свою мову, українські росіяни вільно володіють і послуговуються українською.
У незавидному становищі рідної мови є вина й українців. Візьмімо Крим, де за потурання місцевої і центральної влади, під прикриттям російського Чорноморського військового флоту розперезалися російські шовіністи, українофоби, а 750-тисячна українська громада німує.
Часто, особливо у містах, коли звернешся до когось українською, тобі відповідають російською. На зауваження чуєш: “Какая разніца, на каком язикє?” Для мене, українця, різниця велика. А хохлу, чи п’ятій колоні, звісно, все одно.
Раніше я протестував, ображався. Доходило до неприємного. Тоді знайшов вихід: коли чую російську мову (а в моєму Києві мало не на кожному кроці чую занадто часто) і мені потрібно щось з’ясувати, тактовно прошу пояснити українською або німецькою чи англійською. Тоді — о, диво! — всі переходять на добру українську мову, з чемністю відповідають. Та ж українців у нас абсолютна більшість! Це і статистика підтверджує. Насправді тих, хто володіє українською — абсолютна більшість! Тільки був один випадок, коли у державній установі молода працівниця зухвало заявила: “А я украінскава язика нє панімаю”! Тоді я дав волю своїм емоціям, заявивши, що не розумію російської і прошу відповідати німецькою чи англійською, можна і французькою. На шум і ґвалт збіглися її колеги, почали пропонувати послуги перекладача. Розгублена й осоромлена працівниця вибачилась і пообіцяла вивчити українську. На цьому інцидент було вичерпано.
Отож у ситуації, що склалася в Україні, винні ми, українці, бо соромимося розмовляти рідною мовою. На перше почуте російське слово спішно переходимо на чужу мову. Така запопадливість позбавляє мотивації інших осіб цікавитися нашою мовою. Іван Дзюба констатував, що коли б 25 % із нас заговорили українською — нею б заговорила вся Україна.
Вчімося у французів, поляків, прибалтів, сербів, словенів, хорватів, які гідно пошановують, захищають кожен свою мову. Чехи за п’ять років позбулися “онімечення”, очистилися, а ми борсаємося 20 років, і кінця-краю не видно.
Не цураймося рідної мови — однієї з найбагатших і найкрасивіших мов світу!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment