Об’єднує пам’ять, не пафос

8 травня Спілка української молоді ініціювала відзначення Дня пам’яті та єднання — вшанування всіх полеглих у Другій світовій війні. Основні заходи провели в Києві, Львові й Запоріжжі, що символізувало єдність українських земель. Суть акції — єднання нації в скорботі за загиблими.
У столиці акція відбулася біля колишнього Жовтневого палацу, поруч із хрестом, встановленим у пам’ять жертв репресій НКВС 1930—1950 років. Священики різних конфесій відслужили панахиду по загиблих.

Петро АНТОНЕНКО

Напередодні Дня перемоги і 67-ї річниці завершення Другої світової війни на теренах Європи в столичній агенції УНІАН відбувся круглий стіл “Моделі примирення та відношення до минулого”. Його організували Спілка офіцерів України та Комісія Української Греко-Католицької Церкви “Справедливість і мир”.

22 листопада 2005 року Генеральна асамблея ООН проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті і примирення. Визнаючи, що держави можуть відзначати і свої свята перемоги й звільнення, ООН запропонувала всім країнам, неурядовим організаціям, громадянам планети щорічно відзначати ці дати як дні вшанування всіх жертв Другої світової війни.
Учасники заходу констатували: пора вже відійти від надмірного пафосу під час відзначення роковин завершення Світової війни, від пишних торжеств у країнах, які є переможцями в цій бійні, а натомість вшанувати пам’ять жертв війни. Щодо України, яка стала театром кривавих битв і громадяни якої змушені були воювати по різний бік фронтів, то саме пам’ять про убієнних закликає нас до національного порозуміння і примирення.
До уваги читачів “СП” виступи учасників круглого столу.
Голова Спілки офіцерів України В’ячеслав БІЛОУС:
— Неможливо створити національні Збройні сили без порозуміння, без примирення поколінь, бійців, які воювали по різні боки барикад, враховуючи, що Україну окупували різні країни. Ще 1993 року СОУ започаткувала зустрічі воїнів Червоної армії і УПА. Позаторік на з’їзді СОУ ми ухвалили звернення до Президента України, вищих органів влади, політичних партій, громадськості, в якому був заклик до національного примирення. Воно потрібне для наших дітей та онуків, заради миру і стабільності.
Ветеран Червоної армії, полковник у відставці Григорій ЧЕПКИЙ:
— Основа добробуту кожної держави — її внутрішній спокій, взаєморозуміння і взаємоповага громадян. На жаль, у нас тільки розбрат: то пропагують ввести другу державну мову, то пропагують ворожнечу у ставленні до мешканців Західної України. Я три роки воював на фронті і теж чув тоді комуністичну пропаганду, яка вкрай негативно характеризувала західняків. Хоч насправді мешканці західних областей дуже набожні люди і не чинили злочинів. Давно треба визнати ветеранів УПА воюючою стороною, бо вони боролися за незалежну Україну.
Ветеран Української повстанської армії Василь КИРИЛЮК:
— Я народився у Рівненській області, в селі Дермань. Ми були тоді в складі Польщі. Скрізь панувала польська мова. Але весь міжвоєнний час у селі не було жодного випадку вбивства, мародерства, ми не знали, що таке наркоманія, пияцтво. Перед війною прийшла радянська влада, визволителі. Багатьох зразу запроторили у тюрми, хоч вони нічого поганого не зробили. Прийшла німецька влада — те саме. Серед простих людей, які до цього жили спокійно, запанувала неприязнь, ненависть. Що було, коли знову прийшли більшовики? За останні кілька місяців 1944 року лише в Рівному за вироком трибуналу розстріляли півтори тисячі осіб.
У нас в УПА був наказ: не вступати в бої з Червоною армією. І ми не стріляли, бо червоні бійці теж захищали Батьківщину.
Жоден із нас, українців, не був зі зброєю в руках у Росії, але коли на нас ішли окупанти (чи то польські, чи радянські, чи німецькі) ми захищали свою землю. Об’єднаймося, Україна має бути єдиною.
Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор Володимир ВАСИЛЕНКО:
— Шкода, що у нас широкий загал не знає елементарних фактів історії. Тому й побутують різні штампи. Один із них такий: Червона армія — визволителька, УПА — союзник німців. Справді, з одного боку, в результаті перемог Червоної армії було визволено від німецької окупації територію України. З іншого боку, цю армію використали, особливо її каральні підрозділи, проти національно-визвольного руху українців. Щодо тимчасової співпраці на початку війни ОУН, політичної організації, з німецькою владою, то це обмежилося створенням двох українських батальйонів, які виконували лише охоронні функції. Це непорівнянно з розмахом співпраці з Німеччиною західних держав, згадаймо Мюнхенський договір 1938 року чи співпраці Радянського Союзу з Німеччиною (Пакт Молотова—Ріббентропа 1939 року). Так, УПА боролася з радянським режимом, але мета цієї боротьби — створення незалежної, соборної Української держави. Ґрунтувалося це на визнаному світом принципі самовизначення націй, який означає, що кожна нація має право на створення своєї незалежної держави. І якщо хтось намагається заперечити це, нація має право на збройну боротьбу. Нація, яка бореться за незалежність, з точки зору міжнародного права є воюючою стороною, а учасники таких збройних формувань є комбатантами.
Сьогодні ми маємо незалежну державу. Та є серед нас українофоби, що виступають проти державності. Це здебільшого члени комуністичної партії, точніше, її керівництво, організації, яка не є українською партією, а лише філією московських спецслужб.
Я був в Іспанії у Долині полеглих. Це величезний меморіал національного примирення, де поховано тих, хто воював по різні боки фронту в громадянській війні 30-х років: і республіканці, і фалангісти. Але всі вони були насамперед патріотами Іспанії.
Професор Національного університету ім. Т. Шевченка, доктор історичних наук Володимир СЕРГІЙЧУК:
— Українці не колаборанти, вони боролися проти фашистів, де тільки могли. Зокрема й на території рейху, але про це чомусь мовчать. У донесенні гестапо про те, хто в Німеччині бореться проти Гітлера і його режиму, не йшлося про розгалужене комуністичне підпілля, натомість йшлося про розгалужене ОУНівське підпілля. За це підпільників арештовували, кидали в тюрми, знищували. Так само німці знищували підпільників ОУН по всій території України. Ще один стереотип, що підпілля ОУН діяло лише в Західній Україні. Та в документах НКВС знаходимо інформацію, що воно існувало скрізь. Наприклад, у Маріуполі у часи німецької окупації підпілля ОУН нараховувало близько 300 осіб. Те саме — Краматорськ, Слов’янськ, Мар’їнка, весь Донбас був уражений українським націоналістичним підпіллям, а також Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків. Але ж про цю боротьбу ОУН і УПА проти фашистів у нас у СРСР не писали, бо цих борців за Україну спершу знищували німці, а потім — радянська влада.
Якби ми свого часу, вже в незалежній Україні, донесли правду про це до широких мас, у нас не було б такого протистояння в суспільстві. Людям необхідно знати історичну правду, те, що ми на своїй землі маємо бути господарями.
Держава буде міцною, якщо наша владна еліта й ті, хто хочуть іти у владу, усвідомлять, що Україну можна побудувати лише українськими руками, а не просити допомоги ззовні. У нас насамперед знищували політичну еліту. Нам треба побороти синдром “пушкарівщини”. Термін походить від прізвища полтавського полковника Пушкаря, який, аби стати гетьманом, пішов на змову з московитами і підняв заколот проти законно обраного гетьмана України Івана Виговського. За це Москва пообіцяла Пушкареві гетьманську булаву. Те саме — полковник Барабаш у Запоріжжі. Але цікаво, що підступна Москва не сказала Пушкареві, що пообіцяла булаву й Барабашеві, у невіданні був і Барабаш. І обидва підняли заколот, який дуже ослабив Україну й призвів до усунення ненависного Москві гетьмана Виговського. Так нас ще з тих часів нищить “пушкарівщина”. Вона згубила і українську державність у часи визвольних змагань 1918—1920 років.

* * *
Учасником круглого столу був і член Спілки офіцерів України Борис Мельник із Києва. Ось що він сказав для нашої газети:
— Мій тато, Василь Іванович Мельник, воював у Червоній армії, був поранений 1944 року. Мама, Лідія Антонівна Кручок, воювала в УПА. Коли їх з товаришами оточили, вона вистрелила собі в голову, але вижила й отримала від радянської влади 25 років ув’язнення. 10 років відбувала покарання у Воркуті. Після амністії приїхала на батьківщину, в Рівненську область. Там і зустрілася з моїм татом, який теж із Рівненщини. Полюбили одне одного, одружилися, не один десяток років щасливо прожили разом, мали двох дітей.
Кажуть, на сході люди негативно сприймають Українську повстанську армію. Та це через брак інформації. Коли ця інформація буде доступна всім, ми зрозуміємо, що нам час сховати сокиру розбрату і жити в злагоді.

* * *
Побажання українського офіцера й усіх учасників круглого столу нині актуальне, як ніколи. Бо надто далеко зайшла конфронтація в нашому суспільстві, особливо серед політичної еліти. Задля політичних цілей використовують усе, навіть такі трагічні події, як вибухи в Дніпропетровську. Політичні судові процеси провокують міжнародну ізоляцію країни, вже лунають заклики бойкотувати Євро—2012, що теж не поліпшує імідж України.
Необхідно зупинитися й почати суспільний діалог.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment