Продовження.
Початок у числі 18 за 2012 р.
Листи до приполярного смт Тура Красноярського краю (Евенкія), де працював адресат Віталій АБЛІЦОВ, із не залежних від нього обставин втративши роботу у харківській обласній газеті “Соціалістична Харківщина” (редактор О. Ситник)
24.
16.01. 74
Віталій!
Отримав од тебе вже 3 листи, а оце тільки зібрався написати тобі хоч два слова, хоч і перебуваю зараз у відпустці. Смішно буде тобі читати — але не відповідав, бо не мав конверта “авіа”, бо Красноярський край — це все ж далі, ніж Харків від мого терикона.
Отже, як я тобі написав, зараз у відпустці (уже закінчується), раніше планував використати відпустку для писання віршів, але ще не написав жодного рядка. Вірші не пишуться. Намагаюся щось прочитати, бо я ще багато не прочитав за суєтою передминулих років. Поки ще не знаю, чи схотіли б мої теперішні вірші надрукувати, але однаково не покидаю надій, що це непорозуміння колись закінчиться і все буде гаразд. Не знаю, як ти, але я вважаю те, що мене не друкують, просто прикрим непорозумінням. З кожним днем я дедалі більше пересвідчуюся в тому, що жоден мій рядок не йде в розріз усьому тому світлому і радісному, що є в нашому житті.
Бувай! Пиши!
В. Голобородько.
26.
26.03. 74.
Добрий день, Віталію!
У мене нічого цікавого не відбувається. І далі працюю на шахті, робота тяжка і неприємна, але змінити на якусь ліпшу (та і яка б це робота мене задовольнила?) не маю змоги, та, по правді сказати, я нічого й не робив у цьому напрямку, стараюся, щоб це було не головним, робота. Гроші (тобто те, що є головним в оточенні) і т. ін. Стараюся після роботи щось прочитати, адже я багато ще чого не прочитав. Для творчості то нічого не додає, але хочеться хоч деякою мірою бути поінформованим у літературі у межах університетського курсу (це я називаю самоосвітою такою собі). Найбільше мене турбує те, що вже от тривалий час я нічого не пишу, не пишеться. Бо після довгої перерви ніколи не почнеш з того моменту, з тої вершини, на яку піднявся, а кожного разу доводиться починати спочатку. Минулого року в польському журналі “Literatura na œwіece” (типу “Всесвіту”) надрукували добірку з 6 моїх віршів. Журналу не бачив. Це тішить самолюбство і все, а це не те, бо такі події повинні надихати до творчості, а цього не сталося. Все натхнення віддаю праці на шахті, бо тут я більше користі приношу суспільству, ніж своїми рядками. Разом з цим листом надсилаю кілька своїх віршів, вони не нові, не останні, але тобі не відомі.
На все добре! Пиши!
Щиро В. Г.
27.
21.04.74
Добрий день, Віталію!
Щось нового не відбулося у житті моєму. Останнім часом нічого гарного не прочитав, кілька рядків нашкрябав, разом з цією поштівкою надсилаю тобі дещицю з того. Маю книжку С. Великовського про Камю. Переглядав, ще не читав. Чи не бачив ти М. А. Астуриаса “Легенды Гватемалы”? Коли дістанеш, обов’язково спробуй дістати і прочитати. Дуже мало є книг, серед них і ця. За свою книжку нічого певного сказати не можу. Бажан підбадьорює мене, що колись мої вірші будуть надруковані, але коли? — цього теж я не знаю. Хоч особливих причин для цілковитої ігнорації моєї творчості я не бачу. Мабуть, я хвалився вже тобі, що в польському журналі надруковано минулого року шість моїх віршів. У “Літ. Україні” була інформація про те жовтневе число журналу, але що й мене там надруковано, жодної літери про те. Про Олега нічого не знаю, я, подібно як і ти, дуже далеко від Києва. Але, здається, він і далі є директор.
І досі дивує така деталь, звідки міг В. Шкловський дізнатися про моє існування.
Приємно дивує. На все добре.
Щиро В. Г.
33.
3.03. 75
Здоров, Вітя!
Із Ворошиловгр. Спілки повернули мої вірші — на обговорення їх не схотіли ставити. Про колективну збірку не знаю нічого, але думаю, що й там нічого не вийде. Треба міняти свої творчі позиції, треба писати інші вірші. Можливо, потім почнуть друкувати. Роботи й досі не знайшов, з шахти пішов, до того ж її скоро закриватимуть, а в сільському господарстві без спеціальності теж важко знайти роботу, але вже треба десь іти на роботу, бо вже багато часу не працюю. Та й коли працюєш, більше встигаєш прочитати, робота дисциплінує, а це суцільне байдикування розслаблює і не можу нічого читати.
До тридцяти — поэтом быть почетно
и — срам кромешный — после тридцати.
А мені наближається тридцятиліття і треба перекваліфікуватися в суспільно корисну людину, відмовитися від усіляких ілюзій, сподівань на книжку, друк, гроші і т. ін. Уже нічого того немає. Пора серйозніше поставитися до життя, без претензій і зазіхань.
Але бувай! Пиши!
В. Голобородько.
(“До тридцати — поэтом быть почетно…” — рядок поета Олександра Межирова)
34.
22.07. 75
Добрий день!
Вибачай за тривале мовчання. Власне й писати особливо немає про що, все, що відбувається тепер у моєму житті, то все у площині побуту. Правда, 31 травня у Ворошиловградському відділенні СПУ відбулося обговорення моєї останньої творчості. Багато чого було сказано на тому обговоренні, все воно якось було повз вірші, повз те, про що треба було говорити. Практичних результатів із того обговорення ніяких, бо, може, я тобі раніше писав, що й колективна збірка готується, що й добірка в ній дорівнюватиме першій збірці і взагалі про всілякі райдужні надії. Всього того не сталося, хоч і не покладалося надій багато на те. А все ж…
З книжок чогось цікавого дістати дуже важко, бо зовсім не буваю у книгарні. Хоч знаю, що цього року (за тематичними планами) має вийти доволі гарних книжок, серед них і збірка робіт Потебні, і Поль Валері, і Максиміліан Волошин, і Едгар По, і Рільке, і двотомник Лорки.
Та жодної із названих книжок я не придбав, та й навряд чи десь дістану, якщо добра душа десь у Москві чи Києві не забуде про мене, та й не підкине примірник і для мене, хоч це й буває надто рідко, у кожного свої клопоти. Багато пишу про книжки, бо все ще намагаюся надолужити втрачені університетські студії — стараюся щось читати, хоч то все і безсистемно, і нерегулярно.
Довгий час я не працював на шахті (дуже некрасиво зі мною повелися, довелося розраховуватися, з великими труднощами, складнощами, нервуванням і т. ін.), але час той зовсім не використав для себе, нічого не прочитав і жодного рядка не написав. Можливо, все, що я хотів сказати віршами світові, я вже сказав, тепер від мене вимагається творець іншого плану — електрослюсар радгоспу (ким я в даний момент працюю). Тому цим разом і не надсилаю тобі нічого віршованого, нічого не завіршувалося. У місяцях серпні, вересні та й далі я не планую ніяких довготривалих поїздок, отже, маю бути вдома, прошу заїжджай, радий буду побачити, адже ми з тобою не бачилися вже дуже давно.
На все добре!
В. Голобородько.
36.
21.01. 76
Добрий день, Віталію!
Вітаю тебе у Новому Році!
Дякую за листа та за привітання, радий, що щасливо доїхав. У мене змін ніяких, так само працюю електриком, трохи читаю, вірші не пишуться. Шкода, що ти втратив підписку, але якщо буде щось цікаве, я напишу, хоча не думаю. Проглянув я тематичні плани на наступний (тобто 1976) рік, чогось видатного справді мало, але є дещо. Кілька книжок “Наукова думка” планує випустити, присвячених першій половині першого тисячоліття, цікаво буде проглянути. А зараз я напишу дещо з того, що має вийти наступного року, це все на мій смак, але є дещо й таке, що й кожному читачеві сподобалося б: Кавабата, К. Воннегут (укр. мовою), З. Ленц “Урок німецької”, Драч (рос. мовою), Бєлий “Петербург”, (не розбірливо) Новеллы, М. Пруст “Под сенью девушек в цвету”, про Фолкнера, про Заболоцького (дві книжки), Пастернак, Ж. Сера і П. Сіньяк, письма… Луис Бунюэль, сборник. Драч (укр. мовою), Феофан Прокопович — твори у 3-х т. Ділова і народнорозмовна мова ХІІІ ст. (на матеріалах сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). Казки про тварин (“Наукова думка”), Пісні Поділля.
Коли хочеш, надішлю увесь список тих книжок, що я собі надумав придбати, усього 60 назв, ти написав би, які й тобі до вподоби і я старався б придбати й тобі. Я й минулого разу трішки більше для тебе беріг, і перед самим твоїм носом розхопили.
Звичайно, набагато краще самому писати, аніж читати когось. Тобто, треба писати і читати, а не читати і писати, або, що зовсім зле, тільки читати. Отже, чекаю від тебе чогось твого, може, й мене це підстьобнуло б, у порядку змагання.
У нас тут теж зима, морози дошкульні, снігу багато випало, старі люди кажуть: урожай буде.
Віталію, не знаю, чи зручно буде спитати в тебе, чи не зміг би ти мені надіслати шапку “пижикову” чи як там її в біса, бо з-під поли за них правлять скажену ціну, а я не хочу збагачувати якихось перекупок. Шапка необхідна, мій статус підвищиться “як ртуть” (П. Тичина), а це важливо у плані суспільно-побутовому. Коли змога і згода, напиши, і напиши вартість її, я потім або загодя, негайно вишлю поштою.
Але бувай! Пиши!
В. Голобородько.
Листи до Харкова
42.
18.22 1977
Добридень, Віталію!
Отримав твого листа, книжку і статтю про Лорку. Я й далі працюю в радгоспі електриком. Цього літа вдалося поновитися в педагогічному інституті у Ворошиловграді на 2-й курс, ще нічого не здавав, отже, клопоту попереду до біса.
Так само улітку вдалося надрукуватися у молодіжній газеті обласній. Вірші надрукував знайомі тобі — це перші п’ять римованих віршів, що я ними мав розпочати збірку, що подавав до видавництва “Радянський письменник” і рукопис якої мені звідти повернули, про що я тобі писав і ганебні, принизливі відгуки на неї тобі присилав. Зараз той рукопис лежить у Ворошиловградській філії СПУ, мають намір обговорити і в разі позитивної оцінки її нашими письменниками рекомендувати до видавництва “Донбас”.
Отакі мої справи на сьогодні. Віршів давно вже не писав, але надсилаю тобі аркушик з віршами, можливо, вони виявляться тобі не відомими. Дякую за книжку. Книжок з тієї серії маю вже п’ять, серед них Потебня і Естетика американського романтизму (там є просто потрясаючі матеріали!). Жаль, звичайно, що не дістав “Семіотика та худ. тв.”, але напиши мені, будь ласка, швидше, якщо вона вийшла у вид-ві “Наука”. У разі того, що вона там вийшла, я її зміг би виписати накладною поштою. Через магазин “Книга-поштою” зміг придбати книжку “И. П. Смирнов “Художественный смысл и эволюция поэтических систем”. Книжка потрясаюча, авторове ім’я запам’ятай, його книжки друкуються, як-от “Древнерусский смех и логика комического”, або виходили раніше.
“Чтобы текст обладал индивидуальным смыслом, он должен быть двусмысленным. Вот почему, в противовес наивному мнению и непосредственном восприятии художественных текстов нужно настаивать на том, что литературный смысл не дан в прямом наблюдении и требует, дабы быть постигнутым, проведения сравнительно сложных мыслительных операций…”
Зауваги до статті (ідеться про статтю В. Абліцова, присвячену творчості Ф. Г. Лорки й підготовлену для друку у журналі “Дон” — В. А.): “4-й рядок згори: у тебе “своеобразность” варто замінити на “своеобразие”. Стор. 2, 4 рядок згори: “включены переводы, которые сделали (выполнили) пионеры русск… и т.д. Кельин, и т. д. 7-й знизу: треба б: Вяч. Вс. Иванов.?
Стаття взагалі цікава, підтвердженню методологічних установок більше послужив аналіз вірша Л. “Memento”, ніж “Гітара”.
Але бувай! Пиши.
В. Г.
P.S. Віталію: чи нема у Харкові у продажу гарної портативної машинки. Закортіло придбати. Дізнайся.
44.
19.03 1979
Добридень, Вітю!
Дякую, що пам’ятаєш та що озвався.
Дякую, що думав про мене, коли книжки купував. Ти не написав, яку саме книжку ти придбав для мене. Для тебе я беріг Акутагаву (із серії “Всемирная литература”). Чи маєш таку? Напиши. Добре було, якби ти, їхавши, та й машинку купив. Але от у чім справа. Замовив я машинку у одного товариша, а від нього ні слуху, ні духу, це ще не біда, боюся, раптом слідом за одною та друга машинка прибуде, так завжди бува. Може, ти зачекав би, поки я з ним перемовлюся на цей предмет, попередив, щоб не купував, а ти привіз би чи якось. Машинку треба портативну з українським шрифтом (укр. літери можна додати у майстерні, чи в Харкові таких немає, бо пам’ятаю: у тебе самого російський шрифт). Тоді я надіслав би гроші (зарані продавши батькову корову) і ти акуратно привіз би мені довгоочікувану машинку, бо без неї мені уже й віршів не хочеться писати. Щодо зустрічі, то я згоден на будь-який день, бажано вихідний, неділя (бо працюю шість днів на тиждень, а не п’ять). Отже, телеграфуй на найближчу неділю, указуй зручний тобі час, адже ти їхатимеш здалеку, я ж дома, тому постараюся у будь-якому разі і в будь-який спосіб бути на автовокзалі (на приміському, як я зрозумів, а не на міжміському). Чи, може, зачекаєш, поки я узнаю про машинку. Чи хай машинка почекає на інший раз. Отже, спочатку напиши про все докладно, а коли ні, то на твій розсуд. Телеграфуй! Виїжджаю негайно! До зустрічі!
P. S. Чи писав я тобі про антологію польською мовою? Там у ній уміщено 18 моїх віршів (це на один більше, ніж планувалося у збірку 1968 року, що мала вийти у вид-ві “Молодь”). Це майже збірка.
Бувай. Щиро В. Голобородько.
Листи на Київщину
50.
5.04 1981
Добридень, Віталію!
Отримав третє число “Вітчизни”, де уміщено твою статтю про М. Бурачека, радий за тебе. Поки я збирався написати до Польщі, статтю надрукували вдома. Але це набагато краще, бо все-таки “Вітчизна” набагато репрезентабельніша ніж “Наше слово”, хоча й тими пресовими виданнями ігнорувати не треба.
На тому тижні якось раптово отримав зразу три числа “Нашого слова” та 2 число Н. К. Тепер знов ті газети перестали йти. Якісь жарти. Але з того можна зробити висновок, що газети мені йдуть регулярно, як і в попередні роки, точніше, минулого року.
Я й далі працюю будівельником. Хворію менше, хоча повністю не вилікувався. Пишу мало, коли не сказати краще, що зовсім не пишу. Більше стараюсь читати. Читати поки що є, а там, бачу, й виходять гарні крижки, хоча дістати їх неможливо. Прочитав Золоту гілку Фрезера та 2 т. “Мифы народов мира”, не прогавити б А. Рембо, що має вийти цього року.
Місця, де ти мешкаєш, я трохи уявляю. (До речі, ти так і не сповістив свого індексу і точної назви Клавдієвого, м. Кл.?, чи с. Кл.?, чи смт. Кл.?, чи ст. Кл?)
Щодо польських злотих, дуже “не обольщайся”, чуєш же по телебаченню, що вони заборгували дуже. Після моїх публікацій я теж отримав папери на 500 злотих, акуратно зробив підписи на других примірниках і надіслав їх (2 прим.) назад (це й ти зроби), але грошей не отримував, натомість вони за них передплатили газету, це вони здавна практикують. Правда, я заборгував їм за Ант. укр. поезії польською мовою (хотів розплатитися книжками, але зв’язок урвався). Можливо, у твоєму випадку буде інакше.
Коли надішлеш їм 2 примірники того паперу, то сповістиш їм і свою адресу і, можливо, будеш із літа отримувати газету. Поспіши.
Ті книжки, про які ти пишеш, мені менш цікаві, чекаю на антологію поезії ХVІІ—ХVІІІ ст., то буде щось цікавого.
Не розумію твого скепсису у ставленні до своєї успішної праці, все складається гаразд, чого ж тобі ще треба. Працюй! Пиши! Твори! Бо коли не ти, то хто?
Бувай! Пиши!
Щиро В. Голобородько.
(У листі йдеться про публікацію В. Абліцовим статті “В Кракові його Альма-матер”, присвяченої творчості пейзажиста Миколи Бурачека (польська газета “Наша культура”, 1980, № 6).
67.
6.01 1991
Дорогий Віталію!
Вітаю тебе з Різдвом Христовим та Новим роком!
Бажаю тобі і твоїй родині всього найкращого у наступному році!
Учора всією родиною просиділи до 12 години ночі, слухаючи передачу “Відродження”, але про себе я так нічого і не почув. Правда, із самого початку я передачі не чув, шукав хвилю, на якій працює Київ (але не “Промінь”), тому став слухати від виступу Яра Славутича. Протягом усієї передачі я ні разу не почув, коли ж вона іще виходитиме в ефір, яка її періодичність. Але на всяк випадок слухатиму (шукатиму) і наступної суботи, так само стежитиму і за “Основою”, добре, що ти нагадав дні та години, коли вона виходить.
Було у мене запрошення на РАУ, але я ним не скористався через дуже багато поважних причин. Коли виберуть мене на зібранні нашої місцевої Спілки делегатом, то, можливо, приїду на з’їзд на початку квітня.
Так що буваю я в Києві не дуже часто. А колись, пам’ятаю, коли я приїхав до Києва після тривалої перерви, то ми разом з Мовчаном заходили до тебе, але тебе в той раз на роботі не було. Коли твій робочий телефон не змінився, то я, будучи в Києві, подзвоню тобі.
Зараз, узимку, хочу посидіти безвиїзно вдома, аби попрацювати спокійно, бо чимало роботи зібралося, пора закінчувати укладати рукопис для РП, де мою книжку заплановано на 92-й рік. Отже, сиджу, читаю Потебню (силою відтрутивши від себе періодику), працюю над віршами, яких — незакінчених — у мене за минулі роки зібралося чимало. Зі страхом думаю про своє письменницьке майбутнє у зв’язку з ринком, хоча вже купили із дружиною корову, аби захиститися від четвертого більшовицького голодомору.
Бувай! На все добре!
Щиро В. Голобородько.
(Як і в попередньому листі та наступних, ідеться про літературні передачі, присвячені творчості Василя Голобородька, підготовлені В. Абліцовим на початку 90-х років минулого століття, що прозвучали в програмах Українського радіо. На жаль, ні тексти, ні їхні магнітофонні записи в адресата не збереглися).
Далі буде.
