Петро ОСАДЧУК
Іде війна, хоч як там не крути,
Іде війна, хоч і мовчать гармати…
У середині 90-х років Верховна Рада розглядала закон про книговидання в Україні. Тоді в парламенті, умовно українському, домінувала “група 239”, більшість з лівого крила. Усе, що стосувалося пільг для українського книговидання і його державних пріоритетів, було заблоковано ліваками проросійської орієнтації.
Ухвалений у перші роки державної незалежності України Закон про книговидання не міг захистити і не захистив українську книжку і не став на заваді привозних, виданих у Росії книжок, що надходили і надходять до нас в обхід митних процедур. З цієї причини привозна російська книжка ось уже впродовж 20-ти років займає 85—90% книжкової продукції у нас на ринку.
Становище книжки перебуває у прямій залежності від мовної політики держави, від того, кому належить інформаційний простір країни. Професор Лариса Масенко вмотивовано відзначає: “Слід урахувати й те, що на нібито нездоланному, фатальному мовно-культурному поділі населення України наголошує насамперед московська пропаганда, якій у нашому інформаційно-культурному просторі дав зелене світло ще Кучма, а Ющенко не зробив жодного реального кроку для блокування московської експансії в мас-медіа… що на сході й півдні призвело до майже цілковитої мовно-культурної ізоляції цих регіонів від Києва і підпорядкування левової частки місцевих ЗМІ кремлівському агітпропові”. Я тут уточнив би: агресивному і брехливому щодо української дійсності — імперському агітпропові. Ті, що вчора називали себе інтернаціоналістами, нині “засвітилися” і діють як імпер-націоналісти. У нас “п’ята колона” з ними заодно. Попереду йде мільярдер-олігарх, що прикидається святошею, Кіріл. Він заповзявся збудувати на території України “Русскій мір”, який підпирають на півдні і сході пам’ятниками Катерині II, Сталіну і Леніну, автору знаменитих висловів: “Чем больше расстрелов, тем лучше для революции” і “Потерять Украину — все равно что потерять голову”. Звичайно, “Русскому міру” українська книжка і українська мова непотрібні. Будівничі цього “міра” обзивають нас “нашистами” і фашистами, бандерівцями і націоналістами в сталінсько-чекістському значенні цього слова. На державному рівні відкрито ведеться антидержавна, антиукраїнська політика.
Я вам таємницю тут не відкрию,
Але розшифрую прихований зміст:
Хто не дає собі сісти на шию,
Той войовничий націоналіст.
Тільки людина, від природи тупа
Або зазомбована у Кремлі,
Не вірить, що воїни УПА
Вмирали за волю своєї землі.
А коли “визволителі” в сорок першому
відступали,
То всіх неугодних без суду стріляли
І лишили по собі на цілий світ
Кривавий комуно-фашистський слід.
Скретинілі правнуки Валуєва, правонаступники катів українського народу активно відреставровують національну політику в пострадянському просторі, вирулюють у цьому питанні на антинаціональну практику російського самодержавства і тоталітарні методи знавіснілого більшовизму.
Пігмеї пнуться в корифеї
і приміряють портупеї.
Становище української культури і мови, книговидання маємо оцінювати в контексті історичного процесу. Як каже відомий львівський історик Ярослав Грицак, “Україні не пощастило в своїй історії тричі: а) вона прийняла “не те” християнство — східного обряду, а не західного; б) опинилася не в тій імперії — в Російській, а не, приміром, Австро-Угорській чи Британській; в) скинувши жахливий комуністичний режим, зазнала всіх “переваг” не менш потворного “дикого капіталізму”, який ми маємо зараз”.
І наші сусіди, які ще з часів Івана Калити звикли “собірать зємлі”, щоб у майбутньому видавати ці землі за “ісконно” свої, і їхня “п’ята колона” в Україні, — вони не заспокояться, допоки не зроблять Україну невід’ємною складовою частиною відновленої Російської імперії. Тому наша боротьба за українську книжку має вестися разом з боротьбою за зміну внутрішньої і зовнішньої політики Української Держави, наразі умовно незалежної.
В усіх областях України знедолене (а заодно) і мисляче населення нарікає на владу. А хто обирав цю владу? За Конституцією, народ — джерело влади.
Якщо народ — джерело влади,
А при владі наруга і зло,
Значить, має суттєві вади
Замулене джерело.
Завдання “Просвіти”, творчих спілок, патріотично налаштованих партій — системно працювати на підвищення суспільної свідомості населення, боротися за Українську Україну, за справжню свободу Людини.
Шлях через роки і віки
“Повій, вітре, на Вкраїну”
С. Руданський
І в годину ранкову, і серед білого дня,
І в годину вечірню, і в годину нічної негоди
Я триста років не злажу з коня —
Мчу і мчу до свободи, і не бачу свободи.
Ой, незмінні мої почуття і думки,
Я долаю тяжку історичну втому
І спішу через роки, через під’яремні віки
Не кудись навмання, а до Українського
Дому.
Кам’янистий, складний, непроторенний шлях,
Але ж лінію знаю правічну, незмінну.
До Тараса прямую, розвіваючи відчай
у прах,
Аби в Україні віднайти Україну.
Чи то час проклятущий ступив за межу,
Чи то я поза часом у безвість лину,
Але разом з Руданським сьогодні тужу
І разом з Руданським надривно кажу:
“Повій, вітре, на Вкраїну”!
Є десь поряд вона, причаїлася доокруж,
Та хтось прикриває, вигублює сутнє.
Не знайду вже сьогодні, то подамся
чимдуж
Туди, де воспряне вона, — в майбутнє.
Хай не видно поки що, та пульсує в мені,
Наче сонце у небі, громами роздерте,
Є вона у минулому, мусить бути вдалині,
Україна, як небо над нами, безсмертна.
