Місія Кирила і Мефодія і християнізація Русі в IX ст.

km
Пам’ятник Кирилу й Мефодію в Києво-Печерській лаврі

Сергій ШУМИЛО,
заступник голови “Товариства пам’яті князя Оскольда”,
м. Київ

У 2011—2012 рр. виповнюється 1150 років місіонерській діяльності Кирила і Мефодія в Криму і так званих “землях Хазарії”.
Ця тема досі найменш вивчена, повна суперечностей і недомовленостей. Досі серед науковців немає єдиної думки щодо географії маршруту хазарської місії 861—862 рр., її причин і наслідків. Як зауважував проф. М. Артамонов, питання про хазарську місію Констянтина (Кирила) Філософа “належить до числа найскладніших і найбільш заплутаних проблем хазарської історії, оскільки попередні дослідники не знаходили для нього належного підходу”.
Варто зазначити, що наприкінці XIX—початку ХХ ст. у вітчизняній науці спостерігався певний прорив у цьому питанні. Такі видатні вчені, як акад. В. Ламанський, проф. В. Пархоменко, проф. А. Карташов та інші робили спроби знайти відповіді на загадкові аспекти цієї місії та її значення в початковій історії Давньої Русі. Проте після подій 1917 р. вивчення цього питання було припинене через різні суб’єктивні чинники.
На думку вказаних істориків, так звана “хазарська місія” Кирила і Мефодія мала прямий стосунок до походу русів 860 року на Константинополь і до дипломатичних переговорів між Руссю і Візантією, що відбулися після цього.
Оскільки ця подія мала виняткове значення у процесі становлення державності Давньої Русі та її християнізації, зупинимося на ній детальніше.
Згідно з вітчизняними і візантійськими літописними джерелами, 18 червня 860 р. руський флот у складі 200 кораблів атакував столицю Візантійської імперії. І хоча самого міста русичі взяти так і не змогли, проте близько тижня протримали в неймовірному страху беззахисних мешканців Царгорода. Про це повідомляє безпосередній очевидець і учасник тих подій — святий патріарх Фотій. При цьому, як повідомляє “Повість времінних літ”, від руйнування руськими язичниками місто було врятоване дивом: після молебня і покладення св. патріархом Фотієм влахернської Ризи Богородиці в морі несподівано піднялася буря і “безбожныхъ Руси корабли смяте”. Ніконовський літописний звід із цього приводу доповнює: “Взвратишася Осколдъ и Диръ отъ Царяграда въ малє дружинє, и бисть въ Киеве плач велий”. Аналогічні свідчення зустрічаємо в Іоакимовському літописі. Є згадки про цю подію і в пізніших творах (Густинський літопис та інші).
Cвідчення вітчизняних літописів істотно доповнюють свідчення про напад русичів 860 року на Царгород — і болгарського Хронографа Георгія Амартола, що повідомляє про похід Оскольда Київського на Константинополь, і понад десяток візантійських хронік*.
У грецьких джерелах походу Русі на Царгород 860 року і подіям, що були після нього, приділено досить серйозну увагу. Це свідчить про значення, яке ця подія мала не лише для майбутніх русько-візантійських стосунків, а й для всієї світової ойкумени.
Грецькі джерела практично одноголосно повідомляють, що, зазнавши поразки під стінами Царгорода і повернувшись додому, руські князі невдовзі прислали до візантійського імператора послів. У результаті проведених дипломатичних переговорів між двома країнами був укладений мирний договір, що пов’язав до того безвісну Русь і могутню Візантію узами дружби і міждержавних відносин. По суті, відбулося “дипломатичне визнання” давньоруської держави на міжнародному рівні.
В обговорюваній темі важливу роль відіграє питання про місце локалізації Русі, що організувала похід 860 року. Традиційно більшість учених, посилаючись на літописні джерела, зараховують його до Києва і Середнього Подніпров’я. Проте є й інші думки. Так наприкінці XIX ст. деякі історики висловили припущення, що похід здійснила “Тмутараканська” або Азовсько-Чорноморська Русь. На початку XXI ст. з-під пера низки російських дослідників з’явилася нова гіпотеза про те, що першою столицею Русі була Ладога і, відповідно, похід на Константинополь міг бути здійснений із півночі. Є також припущення про те, що похід цей здійснив якийсь “Руський каганат”, що розташовувався у межиріччі Волги, Трубежа і Которослі, а то і взагалі Хазарією, яка нібито заснувала навіть Київ.
Та факт залишається фактом: документів, що підтверджували б причетність до походу 860 р. якихось інших центрів Русі, окрім Києва, ми не маємо. Тому доводиться виходити з того, що нам повідомляє давньоруський літопис.
З іншого боку, необхідно визнати справедливою думку, що Київ навряд чи міг самостійно організувати 860 року похід на Царгород. Швидше за все, у ньому брали участь різні племена Давньої Русі, об’єднані, згідно з арабськими джерелами, навколо трьох рівноправних центрів: Куявії, Славії і Артанії.
Найбільш імовірною видається реконструкція походу, запропонована проф. Г. В. Вернадським, який, віддаючи перевагу так званій “тмутараканській теорії”, все ж вважав, що походи Азовсько-Чорноморської Русі на Константинополь здійснювалися за безпосередньої участі, а то й верховенства Русі Київської. Він писав: “В 860 р. Аскольд і Дір об’єднали сили з приазовськими русами для нападу на Константинополь”. “Цілком можливо, що в районі лагуни, утвореної при впаданні Кінської в Дніпро, нижче за сучасне місто Запоріжжя, експедиційні війська Руського каганату возз’єдналися із загоном Аскольда і Діра, що йшов із Києва. Об’єднана флотилія руських кораблів, вірогідно, потім пішла вниз по Кінській і нижньому Дніпру в Чорне море, а по ньому попрямувала прямо на південь до Босфору”.
Подібної думки дотримувався й інший прибічник “тмутараканської теорії” Д. І. Іловайський, який, зазначаючи, що похід 860 р. здійснювала “Дніпровська або Полянська Русь”, уточнює, що “морські походи Київських Русів здійснювалися, звичайно, за допомогою їх приморських родичів”.
Якщо визнати справедливою версію, що цей похід здійснювала об’єднана армія різних слов’янських племен під керівництвом русів на чолі з київськими князями, то тоді сама собою відпадає і проблема з локалізацією його початкового регіону. Питання, звідки саме виступив об’єднаний флот русів, втрачає свою принциповість. Навіть якщо і не з Києва, а з Причорномор’я або Приазов’я, це не означає, що він не міг розроблятися і координуватися з Києва. Інакше можна поставити під сумнів і літописні свідчення про причетність Києва до походів на греків під час князівства Олега, Ігоря, Святослава, Володимира і Ярослава. Чи з Києва розпочиналися ці походи або з якихось інших опорних пунктів? Святослав взагалі довгий час свою ставку тримав у Дунайській Болгарії, проте це не означало, що Київ не був центром Русі.
Із літописних джерел відомо, що київські князі неодноразово “воювали країну Корсунську”. У цьому регіоні Київська Русь спрадавна мала свої інтереси, власні колонії і бази, чим і пояснюється її військова і торговельна активність у Криму, Причорномор’ї і Приазов’ї. Подібні опорні пункти Київська Русь могла мати тут і на початковій стадії свого розвитку в IX ст. Як уже відзначалося, археологічні дані не підтверджують можливість існування тут самостійної держави русів. При цьому, на думку Д. Таліса, це не виключає можливості проникнення в регіон “нечисленних і етнічно розрізнених груп, зокрема й слов’янських, які не залишили ніяких археологічних слідів”. Таким чином, якщо і можна говорити про присутність у Причорноморсько-Приазовському регіоні русів, то швидше у вигляді невеликих руських військових баз, що спиралися на “союзницьку допомогу” місцевого населення, але ніяк не окремої потужної держави русів.
До речі, якщо виходити з описів патріарха Фотія, то очевидно, що йдеться все ж не про сусідів візантійських володінь у Причорномор’ї і Криму, але про віддаленіший і маловідомий грекам народ. З усіх народів під такі описи підпадає тільки Київська Русь періоду свого становлення.
З іншого боку, якщо врахувати, що Київ в IX ст. міг мати бази й опорні пункти в Криму і Приазов’ї, то цілком можливо, що той же князь Оскольд міг приймати грецьких послів і єпископа (і зокрема Кирила і Мефодія) і проводити Віче за участю частини бояр і дружини не лише в Києві, а й в одній із руських баз на Азовсько-Чорноморському узбережжі або в Криму. І там же прийняти обряд хрещення, як пізніше це зробив і князь Володимир Київський, який хрестився не в стольному Києві, а в Херсонесі. Тож якщо ця гіпотеза правильна, переказ про хрещення Оскольда збігається не лише з грецькими хроніками, а й із Паннонськими Житіями Кирила і Мефодія, що повідомляють про скликання Віче, про явлене на ньому чудо неспалимого Євангелія і хрещення язичницького кагана і його підданих.
Таке трактування частково знімає питання про те, яка ж Русь хрестилася в IX ст. — Київська чи Азовсько-Чорноморська. Враховуючи тісні зв’язки у середині IX ст. між Київом і Азовсько-Чорноморськими колоніями Русі, ми можемо припустити, що хрестилися тоді представники обох частин Русі за безпосередньої участі київського князя Оскольда. До речі, цим певною мірою можна пояснити і те, що в пізнішому київському літописанні не йдеться про хрещення Оскольда. Ставшись за межами Києва, воно могло залишитися непоміченим для основної маси київських язичників, а тому, можливо, не чітко збереглося і в народній пам’яті.
Правдоподібність цієї версії частково підтверджують і знахідки київських кладів. Якщо похід русів справді зазнав поразки від несподіваної бурі, то ні про які “щедрі дари” з Константинополя тоді не могло бути і мови. Тому і в київських кладах немає монет царгородського чекана того часу. Проте в київських кладах IX—X ст. достатньо візантійських монет херсонського чекана. Зокрема найбільш ранні з них належать Михаїлу III і Василію Македоняну.
Ці монети підтверджують факт укладання мирного договору між русами та візантійцями і підношення русам щедрих дарів. Те, що знайдені візантійські монети були херсонського чекана, не спростовує вищесказаного. Дари могли бути піднесені русам і в Херсонесі, де цілком міг укладатися і мирний договір між Руссю і Візантією. Так само отримував у Херсонесі дари, укладав договори і навіть приймав хрещення століттям пізніше київський князь Володимир.
До речі, саме до цього часу (860—861 рр.) Житія св. Кирила (Костянтина Філософа) зараховують його перебування в Херсонесі у складі офіційного візантійського посольства. Згідно з Житіями, саме тоді в Херсонесі Кирило і Мефодій уперше познайомилися з текстами, що були написані “руськими письменами”, і з людиною, що навчила їх руської мови. І, судячи з усього, саме тут вони завершили створення загальнослов’янської писемності. Якщо представники посольської місії імператора вивчали в Херсонесі руську мову, то чи не означає ця присутність тут же посольства і від руського князя? А отже, цілком імовірно, що і переговори між русами і візантійськими послами після подій 860 р. могли проходити саме в Херсонесі.

Далі буде.
___________
* Хроніка Симеона Логофета, повідомлення Микити Пафлагонянина, Констянтина Багрянородного, Лева Граматика, Скорочувача Симеонова, Георгія Мніха, Продовжувача Феофана, Іоана Скілиці, Георгія Кедріна, Іоана Зонари, Михаїла Гліки, Констянтина Манасія, Феодосія Мелитенського та інших. Також згадки про цю подію є в листі Римського Папи Миколая до імператора Михаїла від 28 вересня 865 року, у Венеціанській Хроніці Іоана Диякона, в т. зв. “Брюсельській” хроніці, яка називає навіть точну дату нападу Русі на Константинополь (18 червня 860 р.), а також у низці польських хронік (Я. Длугоша, М. Міховського, М. Стрийковського та ін.).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment