Уманський Афон

Вадим ПЕРЕГУДА

Є в Умані свята гора, якій, коли приїжджаєш у це старовинне містечко, не можливо не вклонитися, де, здається, завмирає сам час…
2011 року навіть цю святу гору вирішили продати. Гору, де стояв перший уманський православний монастир, під якою хрестили уманців і їхніх князів, імен яких історія для нащадків, на жаль, не зберегла. Гору, де знайшов спокій прах десятків тисяч загиблих наших предків після турецької навали 1674 року. Від цієї легендарної гори, на якій “сидів сам батько православних — ігумен”, імовірно, походить і назва нашого містечка. Є у міста Гумані чи Умані тезка на Волині — місто Цумань, на Волині протікає рідна сестра нашої річки Уманки — річка з такою самою назвою. Мало хто знає, що літера “Ц” занесена у слов’янську абетку з юдейської мови і є відображенням єврейської літери “Цадік”. Отже, волинське містечко Цумань у давнину мало трохи іншу назву, мабуть, таку саму, як і наше місто?
Умань завжди була неприступною для ворогів: і фортецею, і духовною твердинею. Серед козаків існувало навіть ім’я “Умен”, що позначало кремезного чоловіка, який, пройшовши вишкіл у численних боях, ставав “чоловіком-левом”. У цьому сенсі назва міста співзвучна назві й етимології походження столиці Західної України — міста Львів. Відомо, що корінь рослини умані (дев’ясилу) при народженні хлопчика клали у колиску під подушку, щоб той ріс сильним і відважним. Корінь умані відганяв нечисту силу і своїм запахом нагадував козакові про Батьківщину. З цього коріння готували зілля, яке з Божої молитви і ласки загоювало смертельні рани, отримані у бою. Згідно з народною назвою рослини — “Христове око” або “гуменце”, вважалося, що сам Господь може спостерігати через цю рослину за всіма своїми небожами.
Уманський православний монастир, на той час неприступна твердиня, побудований на верхівці гори, яка височить над заплавою річки Уми (Уманки) при злитті двох річок. Згадаємо давню приказку: “Ума три гумна, але зверху не вкриті” або “Їсти на гумні — буде смуток” (це пересторогою звучить для тих, хто хоче побудувати тут розважальний центр міста). “У дурня що на умі — то і у гумні…” (Це вже народна мудрість про наші часи, — якщо святе місце стало пусткою, навряд чи такий народ, нація буде щасливою. Усе починається з вшанування своїх віри, традицій і збереження пам’яті предків.
Коли наближаєшся до старого міста з передмістя — Уманська гора вражає, як і в минулі віки, як здивувала вона антіохійського патріарха, котрий, перебуваючи в Умані проїздом, здивовано промовив: “Гумено… Найбільше місто у країні козаків…” Так, це було ще до знищення міста 1674 року, коли на “святій горі” був величний православний монастир.
Систематизував майже всі дані про уманські церкви і монастирі місцевий краєзнавець Яків Кочережко. Багато з тих святинь і досі не знайдено. Люди топчуться по фундаментах, навіть не уявляючи, що мають під “грішними ногами” і звідкіль несподівано приходить неочікуване зцілення. Відомо, що у цій величній уманській святині неодноразово бував Богдан Хмельницький і його син Юрій. Саме тут поховано захисників уманської фортеці, батька ігумена Філарета з братією, які, мужньо захищаючись, загинули від турецької шаблі 1674 року. Стоїть тут тільки маленький сірий камінь із граніту. Сподіваємося, що скоро буде побудований пам’ятник повстанцям 1768 року — борцям за народне щастя — “коліям”, яких очолив Максим Залізняк і уманський сотник Іван Гонта. Вони загинули за православну віру: якби поклонилися туркам і гетьманові Дорошенкові, а не обирали свого, зберегли б собі життя. У тих місцях на городах досі знаходять розрубані навпіл людські черепи, шляхетські печатки, монети. Масові поховання частково виявили під час будівництва заводу, подібно до масових поховань православних киян, що загинули під час Батиєвого нашестя 1240 р. і були відкриті поблизу фундаментів Десятинної церкви. У Києві на величезній братській могилі встановлено кам’яний хрест, а в Умані? Десь на горі спочиває прах гетьмана усієї України Хоменка, обраного в Умані, його вірних побратимів та сподвижників — козацьких полковників і сотників.
Ця гора — справжній уманський Афон. Існує легенда, що духовні та матеріальні скарби, які зберігаються в надрах уманського Афону, відкриються тільки тому, хто зможе перебороти у собі владу споживання і грошей.
Сьогодні мало хто згадує, що саме під цією “святою горою”, при впадінні річки Кам’янки у річку Уманку відбулося легендарне Хрещення, можливо, ще за часів князя Аскольда. На місці Уманського педагогічного університету (старий корпус) і Уманського педагогічного училища археологи виявили залишки великого поселення антів, яких традиційно пов’язують із носіями так званої Черняхівської археологічної культури. Саме серед носіїв цієї археологічної культури виявили перші ливарні форми для відливання натільних хрестиків. Під горою, на місці злиття двох річок, знаходили римські монети II століття від Р. Х. Доречно було б тут установити пам’ятник Хрещення уманчан.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment