Місія Кирила і Мефодія і християнізація Русі в IX ст.

km
Пам’ятник Кирилу й Мефодію в Мукачеві

Сергій ШУМИЛО,
заступник голови “Товариства пам’яті князя Оскольда”,
м. Київ

Продовження.
Поч. у числі 20 за 2012 р.

Із грецьких джерел відомо, що наслідком походу русів 860 року на Константинополь було укладення мирного договору між Руссю і Візантією. Одним із пунктів цього договору було питання про хрещення русів.
Подібні свідчення про перше Хрещення на Русі в IX ст. зустрічаються у багатьох візантійських авторів, зокрема у патріарха Фотія, Микити Пафлогонянина, Костянтина Багрянородного, Кедрина, Скилиці, Зонари, Льва Граматика, Михаїла Гліки та інших. Із цих джерел ми знаємо, що хрещення прийняли ті руси, які здійснювали похід на Царгород. А “Повість времінних літ” та інші вітчизняні літописи керівником цих походів однозначно називають київського князя Оскольда. Найдетальніше вказані події описані в Никоновському літописному зводі, що доніс до нас відомості раннього руського літописання. Крім того, свідчення про похід русів на Царгород і прийняття християнства зустрічаємо також і в інших вітчизняних джерелах. Навіть такі пізні з них, як Густинський літопис, Мазуринський літописець, Хронограф західноруської редакції та інші зберегли пам’ять про цю подію. Згадки зустрічаються й у Степенній книзі, Київському Синопсисі та інших творах. Навіть Церковний Статут св. князя Володимира відображає факт прийняття християнства на Русі за св. патріарха Фотія.
Грецькі джерела повідомляють, що в результаті укладення між Руссю і Візантією мирного договору з Константинополя до русів відряджено християнську просвітницьку місію, що успішно охрестила руського князя і деяких із його бояр, дружинників і підданих. При цьому Костянтин Багрянородний та інші візантійські автори уточнюють, що сталося це хрещення на спеціально скликаному вічі після тривалих релігійних диспутів і показаного грецьким місіонером чуда з неспалимим Євангелієм. Ці описи близько перекликаються з повідомленнями Никоновського літописного зводу, де в розділі під заголовком “О князи Русьтєм Осколдє” не лише повідомляється про прийняття русами та їхнім князем християнства, а й уточнюється, що хрещення було здійснене в результаті чуда з Євангелієм, яке не згоріло, а сама ця подія має безпосередній стосунок до київського князя Оскольда.
Ці ж події описуються в житійних текстах про св. Кирила (Костянтина Філософа) і Паннонських, й інших, зокрема в Кольбертинських анналах і Бандуричевому казанні. З них ми дізнаємося, що чудо з неспалимим Євангелієм здійснили Кирило і Мефодій під час своєї так званої “хазарської місії”, яка відбулася в 861—862 рр. У результаті цього дива від них тоді хрестилися язичницький каган і близько 200 сімей.
При цьому італійська легенда уточняє, що солунські брати місію навернення язичників до християнства здійснили не в самій Хазарії, а в “хазарській провінції”, а Бандуричеве казання доповнює, що св. Кирилом (Костянтином Філософом) був охрещений тоді руський князь-каган, правда, помилково названий Володимиром. Проте таке помилкове змішування двох хрещень Русі 860-х і 980-х рр., тобто при Оскольді й Володимирі, зустрічається в багатьох джерелах післяволодимирової доби. Навіть Церковний Статут св. князя Володимира змішує дві ці події і повідомляє, що Володимир прийняв хрещення від патріарха Фотія, що жив за 100 років до Володимира і за якого Русь справді прийняла хрещення в 860-ті рр. У Тверському і Воскресенському літописах повідомляється, що Костянтин Філософ, а в “Повісті времінних літ” просто Філософ проповідував християнство київському князеві Володимиру. Таким чином, незважаючи на хронологічні неточності, давньоруський літопис зберіг пам’ять про причетність святих Кирила і Мефодія до хрещення Русі в IX ст.
На думку акад. В. Ламанського, подібні змішування подій першого і другого хрещень Русі свідчать про те, що автори цих описів користувалися джерелами, які не дійшли до нас, але через незнання подробиць хрещення за Оскольда помилково переклали їх як хрещення за Володимира. Крім того, вважали акад. О. Шахматов, акад. Б. Рибаков та інші, в ХІІ ст. давньоруські літописні тексти зазнали істотного редагування з боку переписувачів (так звана “Мстиславова редакція 1118 року”). Особливої цензури зазнали повідомлення про перше Хрещення Русі в ІХ ст., які, на догоду династично-політичним інтересам Рюриковичів, штучно переносилися на події Володимирового хрещення. Це і викликало плутанину.
Та хоч би як було, але, зіставляючи згадані візантійські й вітчизняні свідчення про хрещення русів у 860-ті рр. і подробиці так званої “хазарської місії” Кирила і Мефодія, правдивою є версія, що перше хрещення на Русі в IX ст. здійснили саме ці слов’янські просвітителі.
У житії св. Кирила (Костянтина Філософа) відзначається, що він із братом хрестив язичників — кагана хазар і його людей, тож деякі історики зробили висновок, що брати хрестили хазарські племена. Цю думку спростовує факт, що хазари на той час були не язичниками, а монотеїстами (головним чином іудеями), а іудаїзм уже довгий час був офіційною релігією Хазарського каганату. До того ж, на думку С. Плетньової, хазаро-іудейські кагани настільки фанатично були прихильні своїй новій вірі, що саме в цей час вели в країні релігійні війни. Цілком очевидно, що від св. Кирила хрестилися тоді не хазарські, а якісь інші племена. Кирило і Мефодій справді їздили у складі хазарського посольства в м. Ітиль, можливо, навіть брали участь у диспуті з іудейськими первосвящениками, проте та місія була суто дипломатичною і виявилася невдалою. Про це в листі до Хасдая Ібн-Шафрута свідчить і хазаро-іудейський каган Іосиф. Навертання хазарського кагана до християнства в 860—861 роках, про яке йдеться в пізніших редакціях житія св. Кирила, історія не знає. Як відзначає С. Плетньова, “християнізація Хазарії взагалі не влаштовувала кагана, оскільки вона, по суті, означала ідеологічне підпорядкування сусіднім християнським державам і, головне, могутній Візантійській імперії”. Тому з часів примусового запровадження в Хазарії іудаїзму християнство, що мало тут давнє коріння і розгалужену церковну організацію (сім єпархій на чолі з архієреями), опиняється в нерівних умовах з новою державною релігією. На думку С. Плетньової, від недавньої надзвичайної віротерпимості в каганаті не залишилося і сліду. З цією думкою погоджується М. Артамонов, який зазначає, що з уведенням у Хазарії іудаїзму “релігійні обмеження і переслідування поширилися не лише на християн, вони охопили і мусульман”. Більше того, в країні на релігійному ґрунті почалася жорстока громадянська війна.             С. Плетньова зауважує, що “нова релігія не об’єднала, а навпаки, роз’єднала і без того хитке державне утворення, очолюване хазарами. Прийняття іудаїзму каганом, царем і усією ітильською знаттю відірвало їх від хазарської аристократії. Між ітильською і провінційною аристократією почалася боротьба за владу і вплив у каганаті. Боротьба велася безжальна, в ній гинули не лише “фрондери”, але і видатні представники іудейської верхівки”.
Тож говорити про прийняття хазарським каганом християнства в 860-ті рр. не доводиться. Може йтися лише про хрещення східнослов’янських язичницьких племен, які до цього довгий час перебували в тісному військово-політичному союзі з Хазарією, і тільки помилково, за старою пам’яттю, були названі пізнішими авторами житія св. Кирила “хазарами”.
На думку В. Ламанського, “усі слов’янські племена, які платили данину хазарам, називалися загальним ім’ям хазар, точно так, як згодом стали називатися ім’ям Русі”. Нагадаємо, що, згідно з “Повістю времінних літ”, у тій чи іншій формі данинної залежності від Хазарії певний час перебували східнослов’янські землі полян, сіверян, радимичів і в’ятичів. Та і в самій Хазарії, повідомляють арабські автори Абульфед, ал-Бекри та інші, слов’яни складали значну частину населення каганату. Тому, як вважає Ламанський, для західних агіографів “уся ця велика країна від Дербенту на північний захід до Києва і далі була Хазарією”. Подібне уявлення про землі східних слов’ян складалося не без участі самих хазар. Так, хазарський каган Іосиф у листі до скарбника кордовського халіфа, описуючи Хазарію, приєднав до неї і значну кількість земель східного слов’янства, що перебували в данинній залежності від неї. Більше того, навіть у деяких візантійських та італійських джерелах XІV—XV ст. під терміном “Хазарія” згадуються Крим і Причорномор’я, а саме Чорне море називається Хазарським.
Тому не дивно, що переписувачі житій св. Кирила (тексти яких дійшли до нас лише у списках XV—XVI ст.), помилково називають східних слов’ян “хазарами”, а їхні землі “Хазарією” або “провінцією Хазарії”.
Слід зазначити, що помилка щодо хазарського походження подніпровських слов’ян була поширеною не лише серед зарубіжних, а й вітчизняних авторів, причому у XVIII—XIX ст. Навіть у так званій “Історії Русів”, виданій у Москві 1846 р., її автор, називаючи слов’янських воїнів “козарами”, стверджує, що пізніше греки перейменували їх “з козар у козаки, і така назва назавжди вже у них залишилася”. При цьому автор “Історії Русів” до “козар” зараховує і напад русів на Константинополь у 860 р., а також і самого київського князя Оскольда, названого тут “звитяжним у війнах”.
Подібна думка часто зустрічається в літературі XVII—XVIII ст. Так, у літописі гадяцького полковника Григорія Грабянки (кінець XVII—поч. XVIII ст.) стверджується, що “народ малоруський, прозваний козаками”, походить “від козар” і що “їхні, козаків, пробатьки — козари”, а також, що “народ славенський або козари” “перетворилися з козарів на козаків”. Більше того, автор стверджує, що “від козарів малоруські вої мало що змінили: змінили назву, замість козарів козаками іменуються”. А про похід на Константинополь і хрещення в IX ст. Грабянка повідомляє так: “Каган з охотою піддався на підмову і з великим військом козарським… рушив на стольний град Константинополь. І таки взяв би його, коли б не був переможений чудесною нездоланною силою Пресвятої Богородиці… Після тієї страшної перемоги над козарами під Константинополем… невдовзі козари, з греками помирившись по-християнськи, почали від херсонян переймати віру і, споріднившись з ними, поклали в себе православно-кафоличний догмат проповідувати. І на тому наміру своєму твердо стояли”. Також Грабянка пише, що хазари “продовжували владарювати над Києвом та над іншими руськими землями, щедру данину в них збираючи”.
В іншому документі — конституції П. Орлика за 1710 р. про предків українських козаків стверджується, ніби “народ козацький, давній та відважний, раніше званий козарським, спочатку піднісся безсмертною славою, широкими володіннями і героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, але і сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний Імператор, замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ним тісним союзом”. І що народ цей був тоді навернений до “віри православного східного обряду, якою колись відважний козацький народ був просвічений через козарських князів від Константинопольського Апостольського престолу. І відтоді аж донині (наш народ) твердо в ній перебуває, ніколи не стривожений чужинською релігією”.
Безумовно, ні “Історію Русів”, ні літопис Г. Грабянки, ні Конституцію П. Орлика неможливо в цьому випадку розглядати як серйозні джерела. Проте наведені цитати свідчать про те, наскільки вказана помилка була поширеною аж до XVIII—XIX ст., що навіть у політичних документах як загальновизнаний факт відбивалося помилкове уявлення про хрещення в IX ст. не Русі, а “Хазарії”, і що нібито через “хазарських каганів” християнство поширилося на Русі. Тут історія вітчизняного православ’я починається не від Володимира, а задовго до нього, від якогось “козарського князя”, що прийняв православ’я від Константинопольського патріархату. Тут ми бачимо зв’язок із легендою Паннонського житія про хрещення “хазарського кагана” св. Кирилом, посланим константинопольським патріархом.
Тож якщо навіть вітчизняні автори припускалися подібних помилок, то чого чекати від зарубіжних укладачів і переписувачів житійних оповідань, які були малознайомі з історією Хазарії і Русі, і тому з повною серйозністю повідомляли про хрещення в 860—862 рр. “хазарського кагана” і його підданих.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment