Національна гідність українця

Олег ГРИНІВ,
доктор філософських наук, Львів

Чому ж українці, великий за чисельністю європейський народ, дозволяють так зневажати себе? Вражаючий приклад з українофобом на міністерській посаді. Навіть дехто з оточення президента не може втриматися від публічного висловлення зневаги до цього не лише псевдополковника. Проте все залишається без змін. Чому? Якщо їхні звинувачення умотивовані, тоді українофоб і злочинець не може засідати в Уряді! Якщо такі заяви голослівні, то названі чиновники мають відповісти перед судом! Ні перше, ні друге не вчинене. Дві правди чи відверте лицемірство?
Ще більше переймає інше. Чому українці не дають рішучої відсічі бородатому циніку, який нахабно плює нам у вічі? Невже ми, європейська нація, не маємо національної гідності? Невже ми терпітимемо українофобію під національним прапором, що утверджений чинною Конституцією як Державний Прапор України?
Чи можливе таке в інших європейських державах? Що було б у Польщі, якби міністр зневажив польську націю, спробував паплюжити польську історію? Що було б у Німеччині, якби федеральний міністр “відлучив” від німецької нації баварців? Чому ж у нас попри протести громадськості у міністерському фотелі сидить політикан, який заперечує право галичан називатися українцями, вилучає героїчні сторінки з національної історії, щоб школярі не знали про велику звитягу військ гетьмана Івана Виговського над стотисячною московською ордою під Конотопом 1659 року? Чому в підручниках не згадують про самовіддану боротьбу героїв Крут проти більшовицької навали під командою царського підполковника Муравйова? Чому учням не дають можливості вивчати на уроках твори наших письменників про Великий Голодомор 1932—1933 років, що організував Сталін укупі з Кагановичем?
Якщо офіційно заперечують сталінський геноцид українців, то виходить, що влада в руках послідовників того кривавого диктатора. Чи таке можливе в інших країнах? Чи можемо допустити, що до влади в Ізраїлю прийшли послідовники Гітлера? Ні, бо євреї вміють захищати свої національні права: про найменший прояв антисемітизму вмить дізнається весь світ. Чом не приклад для нас, українців? Чи не пора поставити на такий самий рівень як боротьба проти антисемітизму боротьбу проти антиукраїнізму (українофобії)? Коли Верховна Рада України ухвалить закон про захист суспільної моралі, в якому буде правове трактування українофобії (антиукраїнізму) як злочину проти українського народу? Contra spem spero! (Без надії сподіваюсь!). Такий закон може схвалити парламент, який виражає інтереси українського народу, турбується про його майбутнє.
Сьогодні на президентському сайті можна прочитати проект Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013—2017 роки. У ньому зазначено: “Патріотичне виховання населення спрямоване на забезпечення цілісності, соборності України, що є серцевиною української національної ідеї”.
Особливо зацікавлює таке положення названого проекту: “Патріотичне виховання покликане дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості…” Зауважмо, що у цьому положенні про національну незалежність — жодної згадки. Недогляд авторів проекту, державна позиція, чи зневага національної гідності кожного українця, права державотворчої нації?
Нема сумніву, що проект Концепції готували не тільки особи, далекі від ґрунтовного розуміння самої проблеми. Інакше не з’явилося б таке твердження: “Як і сам патріотизм, патріотичне виховання носить конкретно історичний характер. Патріотичне виховання населення на сучасному етапі — це комплексна, системна, цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, школи, інших соціальних інститутів щодо формування високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про своє благо і народне, готовності до розбудови демократії, виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, прагнення цілісності, незалежності України, сприяння єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві”.
Насамперед зауважимо, що патріотичне виховання не носить конкретно історичного характеру, а має такий характер. Слово “носити” доречно було вживати тоді, коли воно стосувалося використання колгоспного майна для власних потреб.
Якось дивно у другому реченні звучить “почуття вірності”. Чи не йдеться про відданість? Нелегко пояснити різницю між патріотичною свідомістю і любов’ю до Батьківщини, адже патріотизм — це любов до Батьківщини! Загляньмо в будь-який словник — переконаємося. Зв’язок патріотичного виховання з турботою про своє благо також змушує задуматись. Чи не виходить так: державний чиновник, який розбудовує власну дачу за високим парканом, сприяє патріотичному вихованню сусідів? А вже писати про “виконання громадянського і конституційного обов’язку” недоречно, адже громадянські обов’язки записані в Конституції, цебто конституційний обов’язок і громадянський обов’язок — це те саме. Признаюся, ніяк не збагну, чому патріот має лише прагнути незалежності України, а не відстоювати її так, як герої Крут, яких уже не згадують у підручниках з історії. У проекті можна прочитати і про “програмний метод”. Хіба творці Концепції не знають, що такого метода немає? Очевидно, йдеться про комплексний метод.
Після прочитання останньої сторінки дійшов висновку, що проект писали знавці езопової мови: намагалися формулювати речення так, щоб інші не второпали суті. Приміром, пишуть про “трансформації громадянської свідомості” і “розквіт самосвідомості”, а про національну свідомість не згадують.
Як зрозуміти положення про “патріотизм у період становлення нації”? Про яку націю йдеться? Невже українська нація тільки почала “становитися”? До речі, такий патріотизм схарактеризований досить чітко: “Патріотизм у період становлення нації — це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про своє та його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної і незалежної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею”. Все-таки тут знаходимо родзинку. Якщо турбота про своє благо — це патріотизм, то доморощені олігархи, які мають дачі (“своє благо”) на Кіпрі чи збільшують власні капітали в офшорних зонах, — це справжні українські патріоти!
Проект Концепції націлений на виховання не українського патріота, а патріота України. Підміна поняття, що насправді вихолощує суть, бо можна любити Україну як географічну величину і водночас ненавидіти її народ. Не уточнено, які “історико-патріотичні заходи” сприяють патріотичному вихованню. Чи можна виховати патріота на фальсифікованій історії Другої світової війни? Тепер відомо, що жорстокий Жуков гнав неозброєних українців на форсування Дніпра, бо кремлівський диктатор наказав узяти Київ до річниці більшовицького перевороту в Петрограді. Звісно, таких сцен не показують. То якого патріота виховують на подібних “історико-патріотичних заходах”? Яких патріотів виховують ініціатори спорудження в Харкові пам’ятника Жукову, який підписав наказ про виселення українців з рідних земель 22 червня 1944 року? Подібні заходи не тільки не виховують “патріота України”, а й зневажають національну і навіть людську гідність українців.
Не передбачає проект Концепції заміни назв вулиць, площ, населених пунктів, які незалежна Україна успадкувала від СРСР. Чи почуватимуться українськими патріотами мешканці міст Дніпропетровська, Кіровограда, Дніпродзержинська, Кузнецовська? А про центральні вулиці й площі Леніна, Маркса, чекістів, Радянської України, різних річниць “Великого Жовтня”, “Ленінського комсомолу” — говорити годі! Чи допустили б австрійці, щоб у назвах вулиць і площ увічнювали очільників Третього Рейху та події, пов’язані з історією нацистської Німеччини?
Противники очищення наших населених пунктів від більшовицького ідеологічного намулу заперечують, обґрунтовуючи економічними чинниками. Звісно, лукавлять! Такі чиновники, політикани думають про інше: вони намагаються нав’язати нашим громадянам думку, що незалежна Україна – це не здійснення нашим народом споконвічної мрії про відродження держави, а розроблений “кимось” такий собі “проект держави України”. Як кожен проект, він має піддатися певному випробуванню. Вороги українського народу докладають зусиль, щоб протидіяти утвердженню України як повноцінного суб’єкта міжнародного права. Проти незалежної України виступають внутрішні й зовнішні вороги, які представляють антиукраїнські (приховані та явні) політичні партії, Російську Православну Церкву, переважна більшість держфункціонерів РФ.
Національно-державне відродження України не може бути легким процесом, бо на політичну арену виходить велика європейська держава, що змінює співвідношення політичних сил не тільки на нашому континенті. Без усвідомлення цього українці завше будуть заручниками чужих ідей. Нині на перше місце виходить проблема нашої національної гідності, національної гідності кожного українця.
Виникає запитання: як домогтися докорінних змін у нашій державі? Вони настануть лише тоді, коли в душах абсолютної більшості українців утвердиться національна гідність. Як виховати таку людину, ще сто років тому писав Іван Франко в праці “Молода Україна”. На жаль, нинішнє покоління українців не знає цієї праці. Окрім того, починаючи з ХІХ століття, галицькі українці набули значного досвіду захисту своїх прав, національної гідності  в умовах конституційної імперії Габсбургів, чого не могло бути в самодержавній Росії. Набутий досвід треба використовувати творчо в незалежній Україні.
Домогтися докорінних змін у нашій державі можна лише тоді, коли в душах абсолютної більшості українців утвердиться національна гідність. Безумовно, сподіватися на нинішню державну владу марно. Ще у середині 90-х років центральні державні органи розробляли різні концепції, програми, плани утвердження української мови як державної, а результати мізерні. Очевидно, що у таких умовах питаннями утвердження національної гідності українців мають зайнятися патріотичні сили.
Після занепаду ролі Народного руху України у нас немає впливових патріотичних політичних партій. Вони не працюють серед нашого громадянства, лише перед виборами згадують про свій електорат. Звідси висновок: питаннями національної гідності мають постійно займатися громадські організації, насамперед Товариство “Просвіта”, яке в умовах чужих держав готувало українську людність до національного державотворення. Ідеться про роботу безпосередньо в населених пунктах, мешканці яких не мають інформації про справи в нашій державі. Треба орієнтуватися на людей, які уболівають за майбутнє України! Постійна роз’яснювальна робота дасть змогу створити потужну патріотичну партію, якою ще двадцять років тому був НРУ.
До мешканців сіл і містечок не надходить патріотична преса. Навіть мешканці  Львівщини  не  мають змоги  слухати передачі радіоканалу “Культура”, дивитися  культурно-просвітницькі передачі на столичному телебаченні. Окрім того,  українське радіо не працює в готелях і студентських гуртожитках. Чому такі питання не турбують  місцеві патріотичні сили, нардепів від області, які не забувають за будь-якої нагоди демонструвати свій патріотизм?
Особливу увагу треба приділити патріотичному вихованню нашої молоді, адже державна влада переконана, що за 200 млн грн, які передбачені на реалізацію розробленої Концепції, всі громадяни України стануть патріотами. Гадаю, нині треба змінити стратегію виховання нашої молоді. У міжвоєнний період у Галичині працювало Товариство “Рідна школа”. Чи не час відродити його? Товариство мало б заповнити ті прогалини, які виникли в шкільній освіті з вини міністерства, очолюваного українофобом. Мабуть, доцільно створити суботні школи, щоб наші діти змогли вивчати справжню історію свого народу, її героїчні сторінки. При таких школах доцільно заснувати бібліотечки патріотичної літератури.
Нарешті, ще один не використаний ресурс. Колись передове студентство працювало на канікулах серед селянства, у містечках. Про це варто подумати патріотичним молодіжним організаціям (Студентському братству, Молодіжному рухові та іншим).
Виховання національної гідності нашої людності визначить стратегію розвитку українства на тривалий період, нейтралізує вплив антиукраїнських сил, сприятиме орієнтації нашої держави так, як диктують національні інтереси.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment