Уляна ВОЛІКОВСЬКА
У кожній людині закладене почуття справедливості. Її можна принижувати, обманювати, але обов’язково настає момент прозріння, коли істина стає очевидною. Тоді фальш не приховати. Таким моментом істини для Олени Теліги був один із вечорів у Празі. Якось дівчина опинилася у компанії російських емігрантів, які цинічно називали українську мову “собачьим языком”. Це викликало вибух обурення у вразливій душі: “Хами! Це мова моїх батьків!” Відтоді Олена, хоч і зростала у зросійщеному оточенні, принципово повернулася до спілкування українською у будь-якому товаристві. Не дарма “вітрами й сонцем Бог” шлях її намітив. Це відчувалося у виступах учасників літературно-мистецького дійства “У променях жіночої душі” (за творчістю Олени Теліги і Галини Галичанки). Воно спонукало озирнутися і усвідомити, що крізь вітри ворожості Олена Теліга йшла як сильна вольова особистість, наділена мужністю, правдолюбством і принциповістю. І все це вона відстоювала протягом свого короткого, але насиченого життя, не зраджуючи найціннішому. Цього дня у Музей книги та друкарства з’їхалися гості з усіх куточків України, зокрема з Дубна, Львова, Броварів, Києва, Полтави.
— Це свято — презентація тієї потужної творчої аури, яка, як казала Ліна Костенко, дугою перевисає від Олени Теліги і до сьогодення, — звернулася ведуча вечора, головний редактор радіо “Культура” Галина Дацюк.
Співзвучний із настроєм заходу виступ заслуженої артистки України Світлани Мирводи. Вона розповіла, що донедавна майже не була знайома з творчістю пані Галини. Та коли Галина Галичанка по телефону прочитала свій вірш “Люби мене”, сталося диво — народилася мелодія. “Тож сьогодні я вам представляю співану поезію”, — у супроводі бандури і гітари пані Світлана виконала твори з альбому “Струни серця”. А завершила виступ стрілецьким романсом, присвяченим усім українським героям, що віддали свої життя за Україну.
Завдяки актрисі Наталії Лісовій, яка зіграла Телігу у спектаклі “Або-або”, ми відчули душу поетеси. На вечорі пані Наталія звернулася до глядачів віршами та зворушливими листами Олени Теліги до Михайла.
Лариса Ляхоцька, голова Всеукраїнського товариства імені Олени Теліги, наголосила, що ім’я поетеси з нами. Адже окрім товариства, видавництва імені Теліги, в Києві є вулиця та школа, які носять її ім’я, у Конотопі створюють музей на базі загальноосвітньої школи. У Чернівецькій області — шкільний музей Олени Теліги. А Ярослав Гелетій, голова громадського просвітянського фонду імені Івана Фещенка-Чопівського “Джерело”, вручаючи подяки і відзнаки (як символи вірності — Олена і Михайло Теліги) Ніні Вірченко, Галині Дацюк, Галині Галичанці, Любові Голоті, Левку Лук’яненку, підкреслив:
— Мені дуже приємно, що маю стосунок до гарних людей, які спільно роблять благородну справу. Нам нині потрібно кардинально змінювати ставлення до нашої мови, вирішувати проблеми духовності і культури та дбати про виховання мовної стійкості в собі, а відповідно — і в оточенні.
