Олександр РУДЕНКО,
с. Велика Писарівка Сумської обл.
Я великий прихильник сучасної української літератури. Але дійшло до того (як написала в нашій районній газеті “Ворскла” студентка філологічного факультету Сумського педуніверситету Олена Дейкун), що начебто в сучасній українській літературі є тільки С. Жадан, Л. Дереш, Ю. Андрухович і ще кілька з Асоціації українських письменників.
Я відповів їй на сторінках газети, які письменники є в українській літературі: А. Дімаров, С. Плачинда, Л. Голота, О. Чорногуз, Ю. Щербак, М. Слабошпицький, Б. Олійник, М. Шевченко, В. Рутківський, В. Даниленко, М. Дочинець, В. Міняйло, В. Чемерис і ще багато інших. Мені телефонували вчителі української літератури, а потім запросили на зустріч із працівниками сільських бібліотек, де я розповів про стан української літератури. Місцева поетеса Марія Кріпак має намір організувати зібрання талановитих людей, щоб проводити майстер-класи для юних. В районі є багато патріотично налаштованої талановитої молоді, просто її ніхто не помічає.
Відродження України стане можливим лише з відродженням культури, літератури. І справжня еліта нації — це письменники, артисти, художники, архітектори, музиканти, співаки, науковці. Одним із таких справжніх письменників є Анатолій Андрійович Дімаров. Як правильно написав Михайло Слабошпицький, багато родин в Україні вважають його сімейним письменником, бо ці твори читали батьки, потім діти, внуки згодом і правнуки. Спочатку його книги: “І будуть люди”, “Біль і гнів” читала моя мама Ганна Петрівна, а я читав його “На коні і під конем”, “Блакитна дитина”. Мама читала “Сільські історії”, “Містечкові історії”, “Боги на продаж”, “Ідол”, “Його сім’я”, “Поема про Камінь”, “Син капітана”. Я — “Через місточок”, “Для чого людині серце”, “Про хлопчика, який не хотів їсти”. Потім ми разом читали його книги “Прожити і розповісти”, відновлену книгу з новими розділами “І будуть люди”, “Біль і гнів”, публікації в “Літературній Україні”, журналі “Київ”, книгу “Божа кара”, де зібрано і його короткі новели.
З роками Анатолій Андрійович став писати ще краще. Книгу “Зблиски” знайти не вдалося, хоча дуже хотіли б прочитати. Було б добре видати його книги для сільських бібліотек, бо їх там, крім “Біль і гнів” та “Історій”, немає. А читачі постійно запитують книги А. Дімарова.
Чим приваблює творчість А. Дімарова? Це соковита мова, гумор із присмаком печалі, самоіронія, невгасимий оптимізм, сенеківський стоїцизм. Дімаров любить своїх героїв, хоча й не ідеалізує їх. Мене вразила його повість “Хата скраю” і “Зінське щеня” (з “Сільських історій”). Яке глибоке проникнення в українську душу!
Я хочу через “Слово Просвіти” привітати А. Дімарова з його ювілеєм, побажати гараздів, творчих успіхів, щоб радував нас новими творами.
Дімаров не тільки талановитий письменник, а й чуйна, добра людина. Він цікавий співрозмовник, усім відомі його жарти, він збирав камені і закоханий у них.
P. S. Книжкового магазину немає в нашому селищі. Шукаю книгу С. Плачинди “Лебедія”. Хочу організувати районний відділок “Просвіти” в нашому селищі, пропагую серед знайомих українську літературу. Моя мама дуже любить Україну, літературу, читає українські книги, знає багато віршів Шевченка, любить творчість Нечуя-Левицького, Квітки-Основ’яненка, сучасних справжніх цікавих письменників.
