Звернення до громадськості і до депутатів Верховної Ради України

Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину

Ми, члени Громадської ради при Васильківському міському голові занепокоєні спробою депутатської більшості Верховної Ради України змінити мовну ситуацію в нашій державі не на користь українців, а отже, на шкоду всьому українському суспільству. Нагадуємо, що мовне питання виникло не через історичне бажання українців бути двомовними, не через утиски українцями російської мови чи мов інших національних меншин, а через цілеспрямоване викорчовування нашої самобутньої мови впродовж кількох століть перебування України в складі царської Росії та радянської імперії.
Невже ж авторам законопроекту № 9059 народним депутатам Колесніченку і Ківалову невідомо, що українську мову офіційно, в різний спосіб, упродовж кількох століть забороняли десятки разів. Але найбільше вона постраждала в 30-ті роки минулого століття, коли Голодомор, висилки, масові репресії, агресивний атеїзм, руйнування звичних виробничих і людських відносин знищили українську хліборобську еліту, а далі й верхівку національної інтелігенції.
Унаслідок цього геноциду понівечено психологію, філософію, віру, культуру, а головне — сплюндровано неписані норми і правила поведінки, згідно з якими кожне наступне покоління будувало своє життя на досвіді своїх батьків, дідів і прадідів. Таким чином, знищено систему передачі життєвої мудрості від попередніх поколінь наступним. Загибель ще близько 8 млн українців під час Другої світової війни і швидке наповнення України представниками інших народів Радянського Союзу, зокрема росіянами, — стійкими носіями російської національної ідеї, а особливо російської мови, яка для них є святинею, невідворотно змінювало національну неповторність знесилених бездержавністю українців, особливо сходу і півдня України, аж до втрати ними рідної мови. На час проголошення незалежності нашої країни принаймні 30 % нащадків великої української родини втратило відчуття належності до українства. Цей результат вражає, якщо врахувати, що розквіт мовного переродження українців припадає на період, коли російська національна меншина складала не більше 15 % від усього населення України. Що ж то за братерські стосунки були між двома народами, якщо українці раптом так беззастережно “полюбили” мову іншого народу, що відцуралися рідної?! Як могло статися, що мова значно меншої за кількістю національної групи запанувала над великим українським народом на його власній землі? А сталося це внаслідок страшного цивілізаційного потрясіння. Напевно ніхто (особливо росіяни) не сумнівається, що втрата народом мови як базового складника його національної сутності якраз і є кричущим фактом такого нещастя. Власне, і без доказів зрозуміло, що втрата мови не зміцнює, а спустошує народ. Адже мова будь-якого народу — осердя його культури. А без утвердження і розквіту національної культури неможливий розвиток конкурентоспроможної економіки. Важко, наприклад, уявити, щоб угорці, поляки чи росіяни могли бути самодостатніми державними народами без національних культур, а тим більше без національних мов.
Ці та інші обставини від початку проголошення незалежності України просто волають про необхідність повернення в лоно українства зросійщених українців, а не про їхнє остаточне виродження, що і передбачає законопроект україноненависників.
Сподіваємося, що свідомі громадяни російського походження, носії російської ідеї, не підтримують цей божевільний задум. Бо той, хто цінує власну неповторність, ніколи не руйнуватиме мову знекровленого геноцидом народу.
Тож усім, хто необачно підтримує ідею офіційної двомовності українців, варто знати, що мовне питання довгострокове, драматичне і криваве. Необхідно усвідомити, що мовне питання не можна вирішувати за фактом співвідношення носіїв української та російської мов.
Тому кожен, хто живе в нашій країні і хоче добра собі та своїм дітям і онукам, повинен допомогти Україні стати повноцінною соборною державою, наповненою українським змістом. Іти іншим шляхом неприпустимо. За наявного низького рівня загальної і політичної культури дві мови — це два різні світи, подвійні стандарти, поділ суспільства на “наших” і “не наших”, це сепаратизм, чергова трагедія.
За таких обставин кожен, хто не втратив здатність осмислювати і співчувати, повинен у скорботі схилити голову перед пам’яттю мільйонів закатованих українців і застерегти себе від того, щоб не стати співучасником чергового великого злочину.
Цього не станеться, якщо нащадки козацького роду вивільняться зі шкіри “роздвоєного хохла” і усвідомлять, що вони — українці, а не “украінци”.
Зусилля громадсько-політичного активу нашої країни варто спрямувати на відродження української нації через відродження її культури та мови, без чого успішний розвиток суспільства і держави неможливий.
Нагадуємо всім, що автором української незалежності є саме Українська нація, яка складає близько 80 % від усього населення. Пам’ять про тих, хто виборював цю незалежність у різні періоди нашої історії, має бути охоронною грамотою про право українців бути господарями на своїй землі.
Тож ми вимагаємо зняти законопроект №9059 з розгляду Верховною Радою України.

А. Т. Марущак,
голова Громадської ради при Васильківському міському голові

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment