Княгиня й Барбі: національний символ і породження глобалізації

Усе почалося з того серпневого дня 1968 року, коли ми, я і моя дружина Людмила Семенівна Орлова, побачили першу ляльку з хрестом на обличчі. Це було у селі Думанці на річці Тясмин поблизу Черкас. Вразив саме хрест, набраний із різнокольорових ниток — червоної, білої, зеленої, жовтої, переплетених так, що посередині утворювався чотирикутник.

Олександр НАЙДЕН,
доктор мистецтвознавства

Згодом, вивчаючи цю та подібні ляльки, ми відкрили, що хрест і вузлова внутрішня будова є типовими ознаками народних ляльок цілого регіону Середньої Наддніпрянщини. Отже, з давніх часів у цьому регіоні існувала певна лялькова культура. Основний її образний тип — вузлова лялька з хрестом на обличчі або з “пустим” обличчям, але обов’язково вузлова.
Нині в нашій колекції кілька десятків традиційних вузлових ляльок, створених у 1960—1970-ті роки у селах поблизу Черкас, Чигирина, Канева, Золотоноші, Драбова, Обухова по річках Рось, Золотоношка, Супій. Ляльки виготовляли безпосередньо для дитини (автентичні) або за нашим проханням — “зробіть таку саму ляльку, яку робите для онуки, яку колись робили для вас”. Усім нашим бабусям-лялькаркам нині виповнилося б 100, 110, а то й 120 років. Їхні ляльки зберігаються лише у нас, але неодноразово репродуковані й описані у статтях і книгах. Нині Ганна Руденко (1908 р. н.) з села Думанці або Катерина Ляшко (1910 р. н.) з села Хрещатик були б здивовані й приголомшені, якби побачили, що образний тип ляльки, який вони зберегли й донесли і яку робили їм ще їхні бабусі, сьогодні у великій кількості виготовляють по всій Україні. Його демонструють на численних виставках, ярмарках, днях міст, різних фольклорних святах. Ще більше їх здивувала б нині поширена назва цієї ляльки — “мотанка”. Вислів “крутити ляльку” основний у лексиконі цих і всіх інших лялькарок, а назва у всіх ляльок одна — Княгиня. Навіть мати з немовлям — Княгиня, і молодиця в очіпнику — Княгиня. Отже, називатимемо їх Княгинями.
Проте Княгиня не тільки назва або тип ляльки, це — певний образ, символ, поширенню якого сприяли наші публікації у періодиці 1970—1990 років і вихід у світ книг “Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості” (1999) і “Українська народна лялька” (2007).
Між тим в останні роки, паралельно зі зростанням суспільного інтересу до Княгині, в Інтернеті з’являються численні судження, витлумачення, практичні поради щодо способів виготовлення, різні домисли міфічного характеру стосовно цієї ляльки, які звужують її образні функції, нерідко, спекулюючи на популярності, наділяють її надуманими шаманськими властивостями. Розбіжності поглядів на Княгиню щодо її образу і функцій в Інтернеті і в наших (написаних із допомогою дружини) книгах стали причиною звернення до нас численних майстрів і шанувальників традиційної ляльки.
Останнім листом, який, як кажуть, спонукав взятися за перо, став лист зі Львова від педагога-психолога, автора багатьох ляльок Олени Богданівни Тарасенко. Наводжу окремі, найсуттєвіші для подальшої розмови, фрагменти цього листа.
“Не так давно я насмілилася не лише створювати ляльки, а й потроху навчати інших — запросили провести майстер-клас. Я вирішила, що варто, перш ніж навчати людей створювати ляльки, трохи розповісти про їхню історію і особливості. Щоб підготуватися, звернулася до Вашої книги і за звичкою до Інтернету. Оглядала різноманітні статті і дедалі більше помічала розбіжності.
1. Щодо термінів. Сьогодні про вузлову ляльку майже ніхто не знає. Усі знають лише про мотанку. Так називають і традиційну вузлову ляльку, і з хрестом замість обличчя, і з пустим обличчям, і ляльку з ниток. Мало хто замислюється, що весь цей ажіотаж розпочався з вузлових ляльок, віднайдених Вами та Вашою дружиною у 70-х pp.
2. Про походження. Мотанка (надалі вживатиму саме цю назву) веде свою історію від Трипільської культури. Цитата “Першовідкривачем трипільської ляльки-мотанки можна назвати Вікентія Хвойку, який 1893 року вперше відкрив залишки давньої цивілізації біля селища Трипілля”. Я знайшла фото та малюнки фігурок, знайдених на розкопках, проте явної схожості з тими вузловими ляльками, які дійшли до наших часів, не побачила.
Будь-яка лялька веде свою історію ще від палеоліту, від антропоморфічних жіночих зображень, так званих “палеолітичних Венер”. Дуже схоже на звичайну спекуляцію на двох модних темах — лялька-мотанка та Трипільська культура.
3. Лялька-мотанка — не оберіг. У Вашій книзі жодна з описаних українських ляльок не фігурує як оберіг.
Отже, той, хто стверджує, що мотанка — традиційний український оберіг, просто лукавить?
Причому особливо на цьому наголошують ті, хто створює ляльок масово і на продаж.
4. Про символіку. Хрест замість обличчя у ляльки — то солярний символ (тут ще Даждьбога приплели — це, мовляв, його знак) скрутка в основі голови-сварга (безкінечник).
5. Про особливості мотання. Сьогодні Інтернетом “блукає” безліч “рецептів”, як створити ляльку — сумнівний оберіг.
У листі ще багато запитань і коментарів, але ті, що наведені, здаються основними. Щоправда, на них частково відповіла сама авторка листа, проте і мої міркування тут не зайві.
Одразу ж зазначу: я за те, щоб традиційні ляльки, вправно і чесно зроблені, вигідно продавалися. Також зазначу, що не вважаю себе монополістом щодо витлумачення та інтерпретації образних і функціональних особливостей народної ляльки. Я науковець, який у своїх працях дотримується тільки фактів — історичних, фольклорних, етнографічних. Адже правда, яку містить у собі факт (водночас і артефакт) — найбільш цінний здобуток національної культури. Проте ляльки вивчаю майже 45 років. Після згаданого серпневого дня у Думанцях почалися мандри по селах, знахідки, невдачі, розчарування, безвихідні ситуації, безрезультатні пошуки у фондах десятків краєзнавчих музеїв, праця у бібліотеках, архівах, у фондах Музею іграшки у Загорську (нині Сергєєв Посад) під Москвою, куди їздив тричі. Працював і в фондах тодішнього Ленінградського музею етнографії народів СРСР, де побував двічі. Мав безліч зустрічей із людьми, щасливі знахідки, несподівані відкриття, статті у періодиці, нарешті книги, в яких частково все описане. Тому, гадаю, маю право висловити свої міркування щодо ляльки як суперіграшки людства (другою суперіграшкою є м’яч) і антропоморфного образу-символу. Найкраще це зробити шляхом порівняння нашої Княгині з альтернативною американською лялькою Барбі (назва узагальнена).
Остання заполонила весь світ. Втілює образ успіху — фінансового, політичного, технологічного, промислового, дизайнерського. Років із п’ятнадцять тому зустрів у журналі (в якому не пам’ятаю) відомості про те, що коли б усі Барбі, що були створені й реалізовані у 1960—1980-х роках покласти одну за одною, то можна було б кілька разів оперезати Земну кулю. Масове машинне виробництво цієї ляльки базується на високотехнологічній основі. Дизайнерський геній створив привабливу, таємничу, але дещо відчужену красуню, яка дістається як нагорода переможцю. Життя її суцільне свято нескінчених фестивалів, раутів, подіумів, світських тусовок. На неї працюють кращі кутюр’є і ювеліри. Можна сказати, що Барбі передбачила або навіть спонукала певною мірою виникнення реального жіночого типу, що становить натурально-стилізовану модель лялькового образу-ідеалу. Бути схожою на нього має мріяти кожна жінка цивілізованого світу. Проте така лялька не містить у собі ідеї материнства, не призначена виконувати роль доньки для дівчинки, а є радше подругою, компаньйонкою, вчителькою життя. Я за те, щоб українські дівчатка мали у подругах справжніх (не підробних, дешевих) Барбі, вони теж достойні подіумів, фестивалів, раутів. Але я й за те, щоб українські дівчатка в душі тримали образ ляльки Княгині, образ, вкорінений в історичне минуле, наповнений духовністю, образ сподівань, очікувань, надій на краще майбутнє.
Заради об’єктивності зазначу, що після опублікування в журналі “Декоративное искусство СССР” (1987 р., тобто 25 років тому) моєї статті “Куклы и люди”, де поряд з українськими Княгинями були описані та репродуковані російські (ярославські й архангельські) ляльки, і, головне, викладені методичні принципи вивчення ляльки (через внутрішню будову), в Росії лялькарство почало розвиватися швидко, інтенсивно. Виникли лялькарські товариства ім. Параскеви П’ятниці, почалася активна виставкова діяльність, зросла армія колекціонерів та ентузіастів народної ляльки, виходять книги, захищають дисертації. В Росії особливо наявне прагнення долучитися до світу предків, протиставити свою традиційну національно-регіональну ляльку чужій спокусливо-привабливій красуні Барбі й стилізованим авторським лялькам. Але в Росії, на відміну від України, нема загальнонаціонального лялькового образу, яким є вузлова лялька Княгиня.
Отже, коротко охарактеризую, що це за образ, чим він відрізняється від образу, втілюваного Барбі, що в нім позитивне, а що — негативне, що у цих двох лялькових типів схоже і протилежне.
1) Барбі — тип ляльки, в якому переважають елементи реально-конкретні, натуральні, типово-стандартні.
Княгиня — тип ляльки, в якому переважають елементи умовно-узагальнені, декоративні.
2) Барбі — породження суто міського середовища, середовища глобальної урбанізації, дітище машинно-технологічних здобутків. Її історичні корені сягають дворянсько-буржуазної культури XVII—XVIII ст.
Княгиня — породження сільського середовища. Хочемо ми цього чи ні, а відправним пунктом української культури, хоч би де вона творилася, є село. Українська наука, мистецтво, культура загалом містять у своїх надрах елементи духовності, морально-етичні принципи, вироблені у сільському культурному просторі. Відтак, лялька Княгиня робиться вручну в домашніх умовах. Не стандарт, а канон визначає риси її образності. Канонічно-традиційні фактори проникають і в історичне, і в доісторичне минуле.
3) Барбі — штампована, тиражована і стандартизована конкретність (проте є колекційні, малотиражовані Барбі ціною понад $15 тис.).
Княгиня — рукотворна, індивідуальна умовність.
4) Барбі — породження глобалізаційних процесів.
Княгиня, її популярність — результат зростання етнічної самосвідомості, один із чинників захисту і збереження національно-культурних надбань.
5) Барбі — продукт поширеної нині тенденції споживання насолоди, що стало метою і смислом життя багатьох людей в усьому світі.
Княгиня — буттєво-космологічний образ материнства, продовження роду, історичні корені якого сягають часів пізнання світу через аграрно-еротичні парадигми. Проте елемент надії в її образі пов’язаний із фактором ідеалізації минулого, тобто певного скептицизму щодо сучасного. Водночас Княгиня символізує не повернення до первісної природи, а шлях, пройдений Україною від давніх часів, шлях, на якому поки що сподівань було більше, ніж звершень.
Саме ці, означені вище якості Княгині, її образні основи нині потрібні народу, який важко, із зусиллями, вибирається із тенет колоніалізму — фізичного, ідеологічного і духовного. Закладені у Княгині народні духовні й гуманістичні основи підносять її образ до ступеня національного символу.
Проте неможливо передбачити, скільки Княгиня існуватиме у своїй сьогоднішній образній іпостасі.
Тож дякуючи Олені Тарасенко, без листа якої ця стаття не була б написана, ми виступаємо за те, щоб вистражданий народом, загалом оптимістичний образ-символ Княгині був очищений від різноманітних спекуляцій і містифікацій.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment