То українська мова державна чи недержавна?

Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект про засади державної мовної політики, ініціатори якого народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов. За це проголосували 234 із 248 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі.

Іван ЮЩУК,
професор, заслужений діяч науки і техніки України

У Конституції України, в статті 10, записано: “Державною мовою в Україні є українська мова”. Навіть школярі це знають. Слово державний в 11-томномному Словнику української мови пояснюється як такий, що “має важливе значення для держави, може впливати на стан її справ”. У рішенні Конституційного Суду України № 10-рп/99 від 14 грудня 1999 року це слово розтлумачено в контексті: “Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя”. Слово обов’язковий у цьому рішенні повторено ще раз: “Українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійснені повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших сферах суспільного життя…” Дохідливіше й сказати не можна.
Тим часом у законопроекті Ківалова—Колесніченка “Про засади державної мовної політики” № 9073 надибуємо на таке положення: “Забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим” (ст. 5, п. 2). Паралельного — тобто однакового. В 11-томному Словнику української мови слово паралельний у переносному значенні має саме таке тлумачення: “Який є однаковим з чим-небудь”. А що означає в законопроекті “є виправданим”? Чи не те, що мета виправдовує засоби?
У частині другій ст. 7 законопроекту 18 мов віднесено до “регіональних мов або мов меншин”, які повинні замінювати державну. Усі мови як рівноправні подано за алфавітом, тільки чомусь російська, мабуть, як найрівноправніша, опинилась у списку першою. Сюди ж занесено й так звану русинську мову, що, власне, являє собою групу різних закарпатських говірок української мови і навіть не кодифікована. І в частині третій цієї ж статті виписано права цих мов: “До кожної мови, визначеної у частині другої цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови якщо кількість осіб, — носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення”. І далі ще краще: “За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10 відсотків населення відповідної території”. І на завершення цього в частині шостій проголошується вимога: “Регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам частини третьої цієї статті, використовується на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначається цим Законом” (усі особливості оригіналу збережено). Про державну українську мову тут уже й згадки нема.
А ще 16 липня 1990 року, коли Україна не була навіть незалежною, Верховна Рада Української РСР в “Декларації про державний суверенітет України” недвозначно визначила завдання: “Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя”. Про яке відродження зараз може йти мова? Зараз ідеться лише про пограбування України в усіх відношеннях. А після ухвалення законопроекту Ківалова—Колесніченка й поготів.
У Конституції України означення державний, крім вислову державна мова, вживається ще й у словосполученнях державний прапор, державний герб, державний гімн. Ці поняття тісно взаємопов’язані між собою, бо, як зазначено в згаданому рішенні Конституційного Суду, “поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом поняття державних символів”. Якщо й у цих випадках піти за Ківаловим—Колесніченком, то можна буде в українських державних установах використовувати прапор сусідньої держави (таке ми вже бачили), замість тризуба виставляти двоголового орла чи орла з хрестом у дзьобі, а замість “Ще не вмерла…” на державних урочистостях співати “Слафся, атєчєство…”. Бо так захочуть 10 відсотків і таке рішення ухвалить місцева рада. А прецедент для цього створюють Ківалов і Колесніченко. До речі, в Конституції України є ще й поняття державний кордон. І його можна трактувати за Ківаловим—Колесніченком? Але в Кримінальному кодексі є поняття державна зрада.
Це невігластво чи зумисний підкоп під Конституцію України? Україна — унітарна держава, як записано в Конституції, чи не держава, а збиранина різних племен?
Що законопроект Ківалова—Колесніченка спрямований на знищення української мови, а отже, й української державності, яскраво свідчить стаття 20 “Мова освіти”, частина шоста: “Мова навчання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів”. Ще О. Грибоєдов запитував: “А судьи кто?” І частина восьма: “У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови та літератури, вивчення яких ведеться українською мовою)”. Це, по-перше, грубе порушення і тої ж Європейської хартії (листопад 1992), на яку нібито моляться ківалови, і Гаазьких рекомендацій щодо прав національних меншин на освіту (жовтень 1996); по-друге, таким чином років через десять-п’ятнадцять (а може, й раніше) українська мова виявиться “бєз надобності”. Тонко сплановано!
Не можу обминути й фальшивих термінів у законопроекті Ківалова—Колесніченка. Ні в лінгвістиці, ні в соціолінгвістиці, ні в міжнародних правових документах немає таких понять, як “мовна група”, “мовна меншина”, “регіональна мовна група”, є поняття “мова національної меншини”, “особи, які належать до національних меншин”. Та й назву Європейської хартії не перекладено по суті, а скальковано іноземною мовою. Українською мовою вона мала б звучати: Європейська хартія місцевих або малопоширених мов. Звичайно, російську сюди зарахувати було б ніяк.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment