Чому небезпечний законопроект «Про основи державної мовної політики»?

Іван ЮЩУК,
професор, заслужений діяч науки і техніки України

Я не принижую жодної мови. Всі мови — чудові: німецька для німця, французька для француза, російська для росіянина, українська для українця, якщо він не звироднілий. Я з захопленням читав в оригіналі юнацькі драми Михайла Лєрмонтова, “Войну и мир” Льва Толстого, “Песнь торжествующей любви” Івана Тургенєва, а тепер починаю пройматися ненавистю до російської мови, коли її мені пхають силоміць. Це так само,  як із квартирантом у твоїй квартирі, коли він починає заявляти про свої права на твою житлоплощу, навіть якщо він і поріднився з тобою. Отже, перша небезпека від законопроекту Ківалова—Колесніченка — поглиблення взаємної недовіри й неприязні між частинами українського суспільства. Хай навіть це називають націоналізмом, український націоналізм в Україні цілком виправданий: ми захищаємо себе на: своїй території. А російський націоналізм в Україні має точну назву — шовінізм, бо він прагне оволодіти тим, що йому не належить.
Друга небезпека від законопроекту Ківалова—Колесніченка — довільне, шахрайське тлумачення конституційних понять. У Конституції України недвозначно записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”. Чітке тлумачення поняття державна мова дано в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року: “Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя”. Тим часом, відповідно до законопроекту Ківалова—Колесніченка, такого ж статусу набуває й недержавна російська мова, не ромська, не гагаузька, не караїмська, не кримчацька, не так звана русинська і навіть не польська чи болгарська, чи молдавська, чи вірменська, які там теж названі “для отвода глаз”. Ці мови будуть так само придавлені російською, як і українська. Крім того, в Конституції України є ще й такі поняття, як Державний Прапор України. Державний Герб України. Державний Гімн України, державний кордон України. Це теж не всім подобається, як і державна українська мова. І ці поняття, за юридичною логікою Ківалова—Колесніченка, можна буде по-шахрайському тлумачити, як кому заманеться. Основне — є прецедент на державному рівні.
Третя небезпека від законопроекту Ківалова—Колесніченка: ми починаємо пильніше придивлятися, хто ж нами керує, що так ненавидить нас, українців, і нашу мову. Ківалов народився в Молдові. Був командиром підрозділу оперативного реагування ППС УВС Свердловської області. То який стосунок він може мати до українського державотворення, до “національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій”? Ці поняття я взяв із “Декларації про державний суверенітет України”, ухваленої Верховною Радою Української РСР 1990 року, якраз тоді, коли Сергій Васильович Ківалов був направлений чи сам прибув до Одеси для кадрового зміцнення колоніальної інфраструктури.
Вадим Васильович Колесніченко — народився в Умані, але після закінчення Уманського сільськогосподарського інституту його з якоюсь метою направили в бандерівський край, на Волинь, де він був і першим секретарем комсомолу, і в міліції теж. На момент проголошення незалежності України посідав відповідальну ідеологічну посаду — був головою контрольної комісії Ялтинського міськкому Компартії України. Не відомо, де він перебував і що робив у 1999—2006 роках. І чомусь у нього прізвище записане в російській транскрипції Колесніченко, а не Колісниченко, як це б мало бути по-українському.
Радянський Закон про мови в Українській РСР — і той ставив собі за мету — цитую з його Преамбули: “Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності”. Тим часом законопроект Ківалова—Колесніченка спрямований (і в цьому нема ані найменшого сумніву) на знищення української мови, а отже, й української державності.
Закінчу строфою з поезії Павла Тичини: “Слово ж наше рідне! // Ти німоті не далося, // озернилось, як колосся, // стало бойове і гідне — слово наше рідне! Не дасися ти й російським шовіністам з їхнім брехливим і підступним антиукраїнським законопроектом “Про основи державної мовної політики” № 9073.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment