Петро і Наталка БУНЯКИ,
Рандолф, Нью Джерсі, США
Обуренню немає меж. Згадуємо, як нас били і надалі б’ють. Закликаємо до спротиву, до об’єднання, до пошани самих себе!
Питання лише в тому, як довго ми битимемо на сполох? 350 років, 400 років чи більше? Коли нарешті буде отой вирішальний УДАР! Ми всюди спізнюємося, втрачаємо шанси і тоді — ОБУРЮЄМОСЯ! Говоримо, повторюємо вже сказане, закінчуючи тими словами, що говорив колись Іван Франко: “…довершилась Україні кривда стара, нам пора для України жить!”
Пора! А ми все ще говоримо, погрожуємо, що ось прийде пора… ось ми вам… І це, на жаль, почуття закорінене, і в Україні, і в Діаспорі. А може, та пора ВЖЕ ПРИЙШЛА! Чи не варто вести посилену, роз’яснюючу пропаганду, як витягнути вуздечку з власного рота, якою нагородили нас свої і чужі. Робити посилені демонстрації, готувати народ до справжнього повстання проти накинутої тиранії. Вибори не за горами! Щоб знову не спізнитися! Не відокремитись отою відмовкою — моя хата скраю!
Народ тоді сильний, коли він діє, а не тоді коли нарікає!
І варто кожному з нас пам’ятати слова нашого Великого Каменяра:
“Кожний думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати ти одвіт”.
