Просвітяни проти антидержавного курсу партії влади

img_481315 червня 2012 року в Києві відбулося розширене зібрання Головної ради Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. До участі в сесії, присвяченій мовній ситуації в Україні, запросили вчених-мовознавців, представників громадських організацій національно-державницького спектра. На Головну раду прибули голови обласних об’єднань “Просвіти”, у Кобзарській світлиці Українського дому до них приєдналися письменники, українознавці, науковці, народні депутати попередніх і нинішнього скликань Верховної Ради.
Як протистояти намірам влади розколоти країну і спровокувати громадянський конфлікт, що проявилися схваленням у першому читанні проекту закону “Про засади державної мовної політики” авторства регіоналів Ківалова—Колесніченка? Як самоорганізуватися на захист конституційних прав українцям? Де, коли і як організовувати акції протесту проти зазіхань антиукраїнської влади та проросійських агентів на українську мову, захистити її державний статус, її вільний розвиток і застосування на всій території України?
Про все це читайте в нотатках журналістів “Слова Просвіти” із сесії Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.

Зі вступним словом виступив Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, народний депутат України:
— З ухваленням у першому читанні владною більшістю Верховної Ради України законопроекту Ківалова—Колесніченка мовне питання виходить за межі внутрішньополітичних проблем, воно стає дестабілізуючим фактором і європейської безпеки. Україну й українців підступно, тупо й уперто штовхають на шлях балканізації. Ось чому ми обов’язково мусимо звернутися до Ради Європи, і таке звернення готує Центральне правління. Нестабільність у 45-мільйонній державі у центрі Європи може здетонувати на весь світ. Противники європейського розвитку України посилено готують цей сценарій. Костянтин Затулін ще недавно — персона нон грата, а сьогодні — один із провідних виконавців проекту “русскій мір”, перебуває в Україні вже тривалий час. Скоординовано працюють російські аналітичні центри, які готують програми і сценарії реалізації імперського наступу на нашу державу, асиміляції та знищення українського народу через головний чинник його ідентифікації — українську мову. У такій ситуації “Просвіта” закликає суспільство до самооборони. Мовне питання стало однозначно політичним.
Події 5 червня у Верховній Раді показали, що опозиція не розуміє загрози від наслідків введення двомовності. Сьогодні зміщуються акценти перерозподілу або зміни влади. На перший план виходять не лише проблеми володіння національними ресурсами, а й захист Української держави. Як нам боронити Україну? Першим пунктом у зверненні до просвітян є заклик до самоорганізації (за формулою Євгена Серстюка). Ці форми самоорганізації уже фактично почали проявлятися, коли звідусіль 5 червня в Києві до стін Верховної Ради, Адміністрації Президента, до держадміністрацій у різних містах України вийшов народ і сказав своє “Ні!” провокаційному законопроектові. Але чи спроможні ми підняти потужну українську хвилю? Від того, наскільки дужою і грізною вона буде, залежить і наш успіх.
Відомо, що провладна більшість ні перед чим не зупиниться. Це показали результати першого читання законопроекту. Наступні голосування можуть відбутися уже незабаром — у липні. Скоріше за все їх перенесуть на останній тиждень роботи Верховної Ради. Ще недавно національно-патріотичні сили дотримувалися думки, що це антиконституційний закон, тому участі в його розгляді не треба брати, потім його, мовляв, опротестуємо. Але це хибна позиція. Зараз уже підготовлено кілька сотень пропозицій, зауважень, поправок до цього законопроекту. Лише після їхнього розгляду в Комітеті з питань культури і духовності він виноситиметься в сесійну залу.
Треба бути готовими до будь-яких непередбачуваних дій влади, якій байдужа реакція світової громадськості. На протягування цього антиконституційного закону влада “кинула” величезні кошти й адмінресурс. Скажімо, сам голова РНБО Клюєв фактично перетворив кабінет секретаря Верховної Ради Зайчука на місце “санобробки” і залякування депутатів. Напередодні голосування туди викликали тих депутатів, які не побоялися неприхованих погроз, захищаючи конституційні норми. А скільки з них зламалося й пішло на домовленості? Дивіться на список тих, хто проголосував “за”, продавши мову за тридцять срібняків… Ми знаємо, що Україна — моноетнічна держава, нас, українців, тут 77,8 % згідно з переписом 2001 року. Етнічні меншини вповні користуються своїми конституційними правами. Намагання вивищити російську мову, мову меншини, мову сусідньої держави до статусу другої державної, яка фактично стане панівною, є посяганням на конституційні засади Української держави. Тому мусимо оголосити відкритий наступ на руйнівників України. Керуючись нашими конституційними правами, шукаймо методів і форм громадянського опору.
Павло ГРИЦЕНКО, директор Інституту української мови НАН України:
— Ситуація надзвичайно складна. 10 стаття Конституції щодо державного статусу української мови досі не реалізована. Користуючись цим, Партія регіонів будь-що намагається надати російській фактично статус другої державної, посилаючись на свої передвиборні обіцянки. Ці дії порушують Конституцію, а на місцях, у регіонах, триває практика заборони української мови.
Протидіяти брутальному антиконституційному наступу можна і треба, це, зрештою, наш обов’язок як громадян України.
Що пропоную? При президентові України є Гуманітарна рада. Знаю, що туди входять люди, які мають голос і можуть сказати правду. Якщо президент на боці Конституції, з українським народом, тоді Рада залишається при такому президентові. Якщо ж він на боці антиконституційних сил і винятково — Партії регіонів, то Рада має саморозпуститися. Не думаю, що такі люди, як Дмитро Стус, Богдан Ступка, Лариса Скорик, Іван Драч та інші представники інтелігенції — оборонці української ідеї, української мови, займуть антиукраїнську позицію. Таким чином можна не допустити розвитку й ескалації подій у Верховній Раді з ухваленням законопроекту в другому читанні.
До речі, НАН України розглядала мовні законопроекти, зокрема законопроект Ківалова—Колесніченка. Для наукової експертизи і висновків його було направлено до різних академічних інститутів: до правників, до мовознавців, до політологів. Незалежно одні від одних вони дали аналогічні висновки: законопроект “Про засади державної мовної політики” не має нічого спільного з державними інтересами України. Таким чином жодний академічний інститут Національної академії його не підтримав, не підтримала його і НАН України загалом. Академія наук України залишається з українським народом.
Борис ОЛІЙНИК, поет, академік НАН України, голова Українського фонду культури:
— Мова — повітря й легені, якими ми дихаємо. На правах головного доповідача ще в тій, радянській Верховній Раді, я обстоював законність щодо надання українській мові статусу державної. Тоді Закон ухвалили одноголосно. Поле функціонування української мови обмежувалося 60 %, російської й інших мов — 40 %. Нині, в часи незалежності, українська обмежена 10 %.
23 роки тому Законові, 21 рік як Україна незалежна. Це ціле покоління! А де ж ми весь цей час були? Тому вважаю, не треба вдаватися до націонал-мазохізму і списувати на когось третього те, що діється. Треба брати кермо управління державою в свої руки!
Не забуваймо, що 90 % тутешніх росіян проголосували за незалежність України. Не треба їх ображати. Наше завдання не плодити опонентів, а призбирувати прихильників. У документах і заявах не варто використовувати терміни понятійно-категоріального характеру. Треба читати нам усім разом проекти документів, які готуються на розгляд Верховної Ради.
Оскільки у нас є Закон про державні мови в редакції 1989 року, то кожен повинен його дотримуватися і виконувати. Треба ухвалити нарешті закон про захист української мови, щоб не було жодних питань.
Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат України:
— Під час підготовки цього законопроекту відбулася така собі мовна стимуляція антиукраїнської діяльності. Генератором виступив закон Ківалова—Колесніченка. Його поява — не якесь тимчасове рішення чи спонтанна дія. Це результат діяльності антиукраїнських сил на чолі з самим президентом. Із другого боку, це здійснення планів Путіна із закабалення України. Думаю, Росія усвідомила, що в Україні поглиблюється процес державного становлення. З’явилося молоде покоління людей із національною гідністю, які розмовляють українською мовою, навіть у так званих російськомовних регіонах. А це не входить у стратегічні плани Москви.
Якщо говорити про політику Януковича, то поява цього законопроекту ще раз засвідчила, що Янукович і його партія влади торгує стратегічними ресурсами, інтересами України, що не припустимо у будь-якій державі для будь-якої влади. У Харкові він “торгонув” безпекою держави, відмовившись від членства в НАТО і запустивши в Україну ще на 25 років іноземний, Чорноморський флот РФ. І все це за віртуальні вигоди щодо ціни на газ. Торгує гуманітарними цінностями держави: мовою, культурою, інформаційним простором. Навіть перебування Табачника на посаді міністра освіти має для нього свою ціну. Ми свідки того, що все, що діється в Україні, робиться під прикриттям президента Януковича і за його безпосередньої участі. Тому є дві причини: одна зумовлена характером цієї влади, друга — замовленням Москви. Законопроект “Про засади державної мовної політики” ще одне тому підтвердження.
По-перше, мусимо дати адекватну відповідь на цей законопроект. З їхнього боку іде масована інформаційна кампанія, пропаганда їхнього антиконституційного закону. А з нашого — крім “Просвіти”, газети “Слово Просвіти” і ще кількох десятків публікацій в інших виданнях мало що є.
По-друге, ефективно і продумано слід протистояти тим заходам провладної більшості, яка проштовхує законопроект. Мушу нагадати й привернути вашу увагу, що того дня голосувався не лише цей документ, а й інший законопроект, який проголосовано у першому читанні — про дошкільну освіту. Згідно з ним батькам надаватиметься право вільного вибору мови у дошкільних закладах. А це не менш підступно і небезпечно для української державності. І перший, і другий законопроекти сепаратистські, ксенофобські щодо українців і водночас асиміляційні. Про це має знати кожен український громадянин.
Громадськість і політичні партії мусять активізувати роз’яснювальну й інформаційну роботу з людьми щодо “героїв” цих законопроектів і тих, хто голосував за них. Наприклад, серед тих, хто готується йти на вибори по мажоритарних округах на Житомирщині: Журавський, Литвин та інші. Треба людям показати їхнє справжнє обличчя. Демократичні сили мусять сформувати і протиставити ренегатам україноцентричний список на вибори до Верховної Ради.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури:
— Маю три пропозиції: 1) Необхідно ухвалити закон про українську мову як мову державну; 2) Процес із антиконституційним законопроектом “Про засади державної мовної політики” пішов і треба його максимально загальмувати (за рахунок поправок); 3) Світових процесів не зупиниш. У Франції, у світі французькою розмовляють 200 млн осіб. Франція має 450 культурних центрів у 150 державах світу. Їх фінансує держава. Франція 1970 р. створила товариство “Франкофонія”, мета якого — поширювати, пропагувати, підтримувати у світі французьку мову. Франція боїться, що французьку витіснять, і французів як нації не стане. Порівняймо з Україною. У нас катастрофічна ситуація! Далі. 1984 року Париж ухвалив закон про французьку мову, ініційований Конституційною Асамблеєю. Його одностайно підтримали Національні Збори й Сенат, щороку заслуховується інформація про його виконання. За невиконання цього закону впроваджено дуже високі штрафи (до 20 тис. євро або до 6 місяців ув’язнення). Якщо не буде ухвалений закон про державну мову в Україні, загроза нашій державності стане реальною і непередбачуваною.
Ярослав ПІТКО,
голова Львівського обласного об’єднання “Просвіти”:
— Добре сказав новий патріарх Греко-Католицької Церкви Святослав, що треба будувати український світ. Але є одна поправка: будувати його наступально. А не так як кришнаїти: перш ніж зробити крок, тричі подивляться, щоб нікого не образити, не потіснити. Якщо ми так будуватимемо Україну, це затягнеться надовго. Я підтримую тих, хто втратив надію на звернення до президента України Януковича. Треба звертатися до народу, який є першоджерелом влади в Україні, а не до того, кого ми поставили: хто своєю волею, а хто і невільно.
У день ухвалення законопроекту ми зібрали автобус людей за свої кошти, поїхали і були біля стін Верховної Ради. Тим людям, які не могли поїхати, ми надрукували тисячі звернень, роздали під церквами, закликали пікетувати Львівську обласну адміністрацію. Влада повинна відчувати, що ми не толеруємо її. Дискусія щодо виходу з Ради при президентові є зайвою, тому що ця Рада мала вже вийти 5 червня і скласти свої повноваження, заявити і президентові, і світові, що вона не хоче прикрашати фасад влади, яка працює проти свого народу. Державна політика складається з позиції і ситуації на місцях. “Просвіта” відразу відмовилася брати участь у тих радах при обласних адміністраціях. Ми закликали мешканців Львівщини писати листи-звернення з протестами. Ви скажете, що це нічого не дасть. Дасть. Людина, яка пише це, є учасником процесу. Ухвалили рішення у кожному районі, у кожному селищі, містечку, місті провести протестні акції під стінами районних державних адміністрацій. Варто було б такі протести провести по всій Україні. Після 5 червня люди переконалися, що політичні партії здебільшого лише використовують їх у своїх передвиборних цілях, і мовне питання використовують як спосіб активізації свого електорату перед виборами. Тому сьогодні є така організація — “Просвіта”, яка покликана була у час її створення у ХІХ столітті, у час відновлення 1988 року спочатку як Товариство захисту української мови взяти на себе організуючу, мобілізуючу роль із захисту української мови.
Степан ХМАРА,
народний депутат України кількох скликань, колишній політв’язень:
— Мені імпонує виступ попередника, його заклик до наступу. На жаль, в Україні критична маса малоросів, а українці в меншості. Не плекаймо ілюзій і не ловімося на гачки, закинуті п’ятою колоною, яка сьогодні при владі в Україні. Щодо цього закону, то тут ідеться не тільки про мову, справа стоїть значно ширше. Триває фронтальний наступ — ліквідація української державності. Треба визнати, що Янукович став на бік п’ятої колони, яка здійснює загрозливу для нашої національної безпеки діяльність. До президента треба звертатися з ультиматумом, із застереженням, що він нестиме не тільки політичну, а й юридичну відповідальність за свої дії із ліквідації української державності. У 10 статті Конституції написано: держава всебічно сприяє розвитку і функціонуванню всіх сфер суспільного життя української мови на всій території України. До того ж є Закон “Про державну службу”. Треба ультимативно звернутися до Гуманітарної ради при Президентові України і тоді оцінюватимемо дії членів Ради персонально. Треба звернутися до генерального прокурора, до голови служби безпеки і вказати на дії щодо підриву національної безпеки України.
Треба складати чорні списки депутатів, які ведуть антиукраїнську діяльність, щоб вони знали, що будуть покарані. Треба звернутися до керівництва кожного з телеканалів, і застерегти, щоб вони припинили антиукраїнську пропаганду. Сьогодні публічно засуджую керівництво телеканалу ТВі: після ухвалення цього ганебного закону воно запросило Затуліна, і він вів принизливу пропаганду на так званому демократичному каналі.

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ,
голова Полтавського облоб’єднання “Просвіти”:
— Попри всю нашу діяльність, ми не маємо колосальної підтримки у свого народу. Партія регіонів — це підсумок усієї антиукраїнської роботи, яка здійснювалася з першого дня української державності. Закон про мови давав колосальні можливості для опору цій силі. В Україні російської агентури більше, ніж в усій Америці і Європі. Це і міністри, і адміністрація президента, і депутати Верховної Ради, і цей колосальний наступ українська держава не змогла відбити по суті, бо в нас немає критичної межі наших кадрів. Більшість людей у державних органах влади не мислять українськими категоріями. Безумовно, потрібно звертатися до президента і до всіх представників держави. Ми повинні винести їхні імена на громадянський суд. Розглядом цього закону у Верховній Раді чинна влада втратила свою легітимність в очах половини українського народу, а нелегітимна влада не має права на існування. Вона відновила процес національного поневолення українців. Сьогодні в Україні такий процес можливий внаслідок того, що політичні партії наріжним каменем у своїй діяльності не поставили фундаментальних цінностей українців, не формували націєтворчих процесів.
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
заступник головного редактора журналу світової літератури “Всесвіт”:
— Будь-який законопроект, який розглядає питання мов національних меншин шляхом урізання української державної мови, є антидержавним. Ми працюємо з надзвичайно складною темою, на яку дуже складно реагують у європейському просторі. Треба розуміти, що цей законопроект постав у результаті багаторічної політики нищення української мови. Один із його авторів пан Ківалов. Цей законопроект, мені здається, треба розглядати у контексті його чи не щотижневих виступів на одеському регіональному телебаченні, на якому він має два канали, де фактично утверджується фашизм щодо державної української мови. За словами Ківалова стоїть кримінальна відповідальність. Російську мову ніколи не можна поставити в один типологічний ряд з іншими мовами, яким, відповідно до Європейської хартії, надано статус регіональних мов. Це помилка, яка свідчить про те, що в цьому законопроекті не враховано науковий підхід. Науковий кваліфікований підхід цим людям не потрібний, вони керуються міфологемою, спробою нав’язати “русскій мір”. Сьогодні це питання потрібно розглядати на європейському рівні, у зарубіжних виданнях. Це може бути стаття, яка б ставила крапки над “і” від наших фахівців, бо те, що ми маємо у пояснювальній записці до цього законопроекту про нібито якісь експертні оцінки західного світу — це маніпуляції, перекручена інформація, це не відповідає статтям законопроекту. Потрібно уникати ілюзій і донести до національної громади України, що цей законопроект не реалізовуватиме мовних прав нацменшин. Нацменшина одна — російська громада, і це не нацменшина, а залишок імперської російської, антиукраїнської політики, це атавізм радянської системи. І якщо ми визнаємо за російською мовою статус регіональної, це означатиме одне — якась частина України відійде до “русского міра” і буде втрачена. Наша сила в єдності. Українська ситуація не підпадає під положення Хартії регіональних мов, є нав’язаною. І це треба пояснювати, щоб Європа також відгукнулася на процеси, які відбуваються в Україні. Потрібно наповнювати інформаційний простір фаховими аналітичними коментарями з цієї проблематики.
Учора було опубліковано результати опитування, який проводив Центр Разумкова і Центр демократичних ініціатив. Вони засвідчують, що проблема мовного питання в українців посідає 31 місце. Цей законопроект існує для того, щоб завуалювати повну поразку в фінансово-економічних питаннях, якої зазнали антиукраїнські лідери. І говорити, що люди, які не вирішили питання фінансово-економічні, вирішать мовні, — утопія. Ми сьогодні в державі, якою керують безграмотні люди. За цієї влади можливе те, що регіональною мовою може стати мова фєні, мова хамства. Цього ми не повинні допустити.
Микола ПОРОВСЬКИЙ,
голова Української народної ради, народний депутат ВР трьох скликань:
— Кожна справа потребує організаційних зусиль і фінансового забезпечення. Організаційних зусиль ми доклали. А фінанси? Якщо не буде 2,5 тисячі гривень проплачено “5 каналу” за “біжучий рядок” про те, що розширена Головна рада ВУТ “Просвіти” ім. Тараса Шевченка висловила протест проти ганебного законопроекту, дізнаються тільки читачі “Слова Просвіти”.
Звісно, що ініціатива цього законопроекту йде від президента і його політичної сили. Не скликає президент Гуманітарну раду — хай проведуть засідання ради перед АП, висвітлять акцію в ЗМІ. А сподіватися, що президент скасує цей законопроект, марно.
Маємо звернутися до українських церков: УПЦ КП, УГКЦ та інших із проханням у неділю провести молебні за українську мову, а після цього “Просвіта”, патріотичні організації хай організують ходу до районних, обласних адміністрацій.
Усього п’ятеро регіоналів не проголосували за цей закон. Треба попрацювати і з рештою, як це ми робили в 1990-х роках. А ті, які злобствують у своїй антиукраїнській позиції, повинні відчувати дискомфорт і суспільний осуд. Працюймо на це. Важливо було б, якби татарський меджліс на чолі з М. Джемільовим публічно засудили цей законопроект.
Для того, щоб такий антиукраїнський закон діяв, у бюджеті повинно бути на нього фінансування. А нам треба добитися, щоб у бюджеті заклали кошти на розвиток української мови й фінансування структур. Будуть гроші — буде поступ у функціонуванні української мови.
І про масові акції. Я свого часу мав честь організувати ланцюг Злуки від Львова до Києва, акції на 500-річчя козацтва. Головне, щоб були кошти, транспорт, тоді зберемо півмільйона людей. Не буде ресурсів — зможемо організувати тільки киян і невеликі групи з областей. Треба шукати ресурс.
Володимир ПІПАШ,
голова Закарпатського об’єднання “Просвіти”:
— Шокує те, що влада України переслідує захисників української мови, адже мова — головний чинник існування української нації. Влада переслідує захисників української нації, українського народу! Чи є ще така держава в світі, окрім Білорусі? Нема ні в Європі, ні в Африці, ні в Азії!
Щодо ситуації в Закарпатті. Тут може бути анархія. У масштабах усієї України головна загроза — російська мова. Окрім цього на Буковині — румунська.
Мадяри висувають вимоги щодо угорського національного округу. У кількох районах, можливо, буде друга мова — угорська, із часом може бути ромська (циганська), словацька і русинська. Ситуація стає незрозумілою. На диво, навіть депутати від фракції “Єдиний центр” не голосували. Навіть обласна рада, яку контролює ЄЦ, ухвалила звернення до Верховної Ради, щоб цей закон не було прийнято.
Закарпаття межує з кількома етнічними територіями поза кордонами нашої держави. Це українська Мараморощина (Румунія), де проживає 32 000 українців за офіційними даними, близько 40 000 у Пряшівській Україні. У Румунії немає жодної української школи, в українських селах вивчають українську раз чи двічі на тиждень. Щоправда, є єдиний український ліцей імені Шевченка в Мараморощині, де близько 60 студентів.
У Словаччині ситуація нині гірша, ніж у комуністичні часи. Політика словацької держави спрямована на розкол українців і русинів. Русини — перехідний етап до пословачення українців. Українцям раніше надавалася певна допомога, яка в останні роки різко зменшилася. З 1940-х — початку 50-х років видавалася газета “Нове життя”, яку донедавна фінансувала словацька держава, журнал “Дружно вперед”. Фінансування припинилося. Деякі числа виходять лише завдяки спонсорам. За останній рік закрито кілька українських шкіл. Натомість у Закарпатті, за офіційними даними, 6 тисяч словаків. Усі володіють українською мовою. В Ужгороді торік відкрито словацьку школу, Словацький культурний центр за рахунок Української держави.
Михайло РАТУШНИЙ,
голова Української Всесвітньої координаційної ради:
— Що нам робити? По-перше, не впадати в розпач. Нинішні події — не новина, це елементи системної роботи з винищення українців і української мови. Маємо тристолітній досвід нищення рідної мови, але вона жива. Я впевнений, що і цей наступ не буде успішним.
При “Просвіті” треба створити постійно діючу координаційну раду, ввести туди представників громадських організацій, церков, моніторити ситуацію.
Колесніченко тільки виконавець чужих замовлень: у кулуарах Верховної Ради йде неприхований інструктаж від представника посольства Російської Федерації.

Працює шовіністична машина, добре підтримувана нафтовими грішми.
Що робити в парламенті? У ЗМІ була інформація, що понад 70 депутатів насправді за цей закон не голосували. Це юридична підстава, яку треба використати. Таке беззаконня не вперше, пам’ятаємо, як ця ВР сама собі на рік продовжила життя. Людей, які не голосували за закон, слід підтримати, щоб не змінили думку. Цей баланс голосів треба тримати.
Елементи парламентської боротьби треба використати максимально, розгорнути наступальні протестні акції.
Чинімо позапарламентський опір. Чи може його організувати опозиція? Для нинішньої опозиції це питання не пріоритетне, її керівники самі в побуті не спілкуються державною мовою. Тому головну роль має зіграти громадська організація. Треба вивести людей на акцію, хоча б 10—40 тисяч, добре було б, під час матчу Євро—2012. Влада не хоче скандалів у цей час. Я думаю, що вони відступлять від ухвалення законопроекту. “Регіональна” логіка цього закону в тому, що їхні соціологи підрахували, нібито цей закон додасть близько 5 % голосів для ПР. Російська ж п’ята колона має ґрунтовніші інтереси.
Треба пов’язати мовне питання з соціальними, економічними, що зацікавить навіть російськомовного обивателя. Якщо буде створено координаційну раду, ми туди увійдемо, працюватимемо.
Закордонні українці вже пікетували понад двадцять посольств у різних країнах. Але мовне питання вирішується не в Нью-Йорку чи в Мюнхені, а в Україні. Лише мобілізувавши всі ресурси, ми зможемо виграти цей бій.
Юрій ГНАТКЕВИЧ, народний депутат України:
— Після проголошення Незалежності я був у Комітеті з питань освіти і науки. Ми розмовляли з Юхновським про те, що за Україну було пролито стільки крові, а ми так спокійно, без жодної краплини, завоювали незалежність. Ігор Юхновський тоді сказав: “Щось не віриться, що не буде спроби повернути назад”.
Мені здається, що ті сили, які хочуть повернути нас у минуле, взялися активно діяти. Це вирішуватимуть не стільки в кабінеті Януковича, як у кабінетах інших держав і не тільки Росії, якщо візьмемо до уваги національність 95 % олігархів, які панують в Україні. Хто нині реально при владі, хто править Україною? І вони того капіталу і влади не віддадуть ніколи. Вони підуть на все. Для цього головою СБУ призначили людину, яка народилася в Підмосков’ї, для цього закликали через два кордони й два громадянства Соломатіна, який вдарив мене стільцем по голові, а тепер став міністром оборони. Найкраще він розуміється на танках, які стоятимуть на Майдані, коли ми туди вийдемо. Ці люди не хочуть віддавати владу, не прислухаються до думки Європи. Самі вони прагнуть, звичайно, в Європу, але не хочуть демократичних виборів, бо це означає здати владу. Янукович уже заявляє про паузу у відносинах з Європою тощо. Коли мене свого часу агітували переходити до більшості у ВР і пропонували гроші, то запевняли, що жодних виборів 2012 року не буде, а якщо й будуть, то їх визнають недійсними. Якщо вибори не визнає Європа, депутати продовжать свої повноваження до 2015 року. Якщо виграє опозиція, то вже вони знайдуть привід визнати вибори недійсними.
Щодо тиску на президента. Коли Табачник готував пропозицію Кучмі про другу державну мову, тоді я, Анатолій Погрібний, Олександр Пономарів пішли до президента.
Зуміли його переконати, щоб він нам не заважав. Тоді це зіграло. Бо Кучма — не Янукович і тоді ще не було того олігархату-пацанату, який керує Україною. Зараз немає генерала Петрука, який керував сухопутними військами, а нині лежить у лікарні побитий.
Переконаний — регіонали робитимуть усе, щоб ухвалити закон якнайшвидше. Проголосувало за нього близько 70 осіб, яких не було в залі. Біля мене сидить Степан Карлович Глусь, президент фірми “Нєміров”. Його не було в залі, а його карточкою проголосували. І так багатьох. Бачу один вихід — добитися, щоб кожен голосував тільки за себе.
Усе-таки залишаю момент для оптимізму. Часом відбуваються події, яких ніхто не міг передбачити й спрогнозувати: і незалежна Україна так постала, і Майдан. І події після Майдану. Отже, значною мірою все залежатиме від того, як складеться там, на небесах.
Марія ОЛІЙНИК,
заступник голови Донецького обласного об’єднання “Просвіти”:
— Сьогодні ми маємо Закон про мови в УРСР і статтю 10 Конституції України. І хоч би що було нині прийнято на рівні держави навіть на захист української мови, ще не означає, що чиновники на місцях не творитимуть того, що відбувається зараз.
Мені протягом 20 років жоден чиновник не відмовився надати відповідь, бо я один раз подала в суд і виграла. Є елементарна процедура, як отримати відповідь. Нині ще не працює закон Ківалова—Колесніченка. Скажімо, до Євро—2012 донецькі чиновники ввели автоматичне оголошення зупинок у трамваях, тролейбусах для зручності фанів. Перше повідомлення російською, друге — англійською. Я даю їм закон про мови, ст. 10 Конституції, конституційне роз’яснення 1999 року, що має бути оголошення українською, а потім іншими мовами. Отримала відповідь: “Можуть використовуватися поруч з українською і національні мови. Оскільки російська мова є загальновживаною на території міста Донецька, то й у сфері транспортного обслуговування населення вживається російська мова як прийнятна для сторін”. І так вони відповідатимуть, хоч би що ухвалили на загальнодержавному рівні.
Я подала в суд. Ми сьогодні захищаємо в суді три Макіївські школи. 2006 року Близнюк, тодішній голова обласної ради, затвердив другою державною мовою на території Донеччини російську. 4 роки, 4 місяці й 4 дні тривав суд і 4 вересня 2010 року Вищий адміністративний суд підтвердив, що ми виграли перший, другий і третій суди. Нам потрібно фахово проти них працювати.
Зараз Бенкендорф і Арфуш очолюють Перший національний телеканал. Чому не подати в суд на Арфуша, держслужбовця, який не володіє навіть російською мовою?
Треба подати в суд і дати інформацію на всі канали про цих чиновників. Ці люди вважають, що України нема, а є Малоросія, яку треба приєднати до Росії.
Слід розуміти, що нерідко прості російськомовні люди — наші союзники. Зі мною зараз відстоюють українські школи 240 батьків Донецької 111-ї школи, які не знають української мови. Вони виховувалися в той час, коли лише 2 % дітей по всій Донеччині навчались українською. Але вони виготовили плакат “Мы себя сожжем, если вы заберете право обучать наших детей на государственном языке”. З батьками трьох макіївських шкіл ситуація така сама. Вони мене запросили захищати їхні українські школи, бо хочуть, аби їхні діти навчалися державною мовою.
Маю претензії до народних депутатів. Кажете, ухвалили закон про вибір мови батьками в дитячих садках. Чому ми про це не знаємо? Ви повинні нам негайно давати всю інформацію, а ми відразу реагуватимемо.

Василь ЧЕПУРНИЙ,
голова Чернігівського обласного об’єднання “Просвіти”:
— Досвід Європи свідчить, що там усе вирішує самоорганізація, самоврядування, до якого українці генетично схильні.
Треба вивчити досвід таких особистостей, як Олег Скрипка, Іван Малкович та інші, які власним коштом популяризують рідну мову і культуру, виробити план позабюджетного ненасильницького опору.
Дві чи три зими поспіль у Любечі на Дніпрі планово підривали лід, бо прорахували, що буде повінь і намивні піски в Кончі-Заспі знесе. Так-от, якщо буде народна повінь, то знесе всі маєтки, не розбираючи, чи це регіонала Клюєва, чи опозиціонера Яценюка. Молоді просвітяни налаштовані дуже рішуче у захисті України.
Якщо ви слідкуєте за справою Віталія Запорожця, якщо чули про справу ніжинських робінгудів, то зрозумієте — наростає народна повінь, яка всіх знесе. То щоб це сталося цивілізовано, припинімо толерантність і подумаймо про те, що “Просвіті” треба оголосити публічно про створення чорного списку. У кожного з нас є найдорожче — мова і віра. Це те, за що боротимемося до останнього. І почати всеукраїнську акцію “Жовта картка”. На всіх рівнях людям, які ігнорують чи зневажають державну мову, вручати жовту картку. Якщо це буде масовий рух, то вплине на результат.

Іван ЮЩУК,
голова Київського міського об’єднання “Просвіти”:
— У Конституції прописано: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ”. Але для нашого народу, за дослідженнями, мова стоїть на 31 місці, це питання не головне, бо він не вловлює зв’язку між статусом мови і добробутом. Оце нам треба роз’яснювати людям. Мова — не просто засіб спілкування, а й наш економічний ресурс, це й умова нашого поступу. Треба продовжувати те, що десять років робив світлої пам’яті Анатолій Погрібний, коли вів передачу “Якби ми вчились так, як треба”. Його виступи такі актуальні сьогодні! Я відібрав із трьох книжок найактуальніше і видав 500 примірників під назвою “Шевченкові імперативи і ми” за власний кошт.
Наближається 200-річчя Кобзаря. Шевченко — найбільший націоналіст у позитивному розумінні, він захищав наше майбутнє. Нам треба використати цю дату, проти Шевченка ніхто не посміє виступити.
Сергій САВЧЕНКО,
голова Кримського об’єднання “Просвіти”:
— Чому у Криму в жодному місті не можна придбати загальнодержавну газету “Урядовий кур’єр” українською мовою? Це питання до народних депутатів.
Нещодавно у прямому ефірі виступав представник кримських татар, старий номенклатурник, який майже не знає рідної мови, але видно, що переймається цією проблемою. Я зрозумів: він сподівається, що цей закон його захистить. Він навіть сказав: “З’являться робочі місця для тисяч перекладачів з кримськотатарської мови”. На це сподіваються представники нацменшин. Треба їм пояснити, що закон ухвалюють не для них.
Щоб привезти 40 осіб на мітинг, треба значні кошти. Щоб відправити лист-протест, треба 3 гривні. Якби в Адміністрацію Президента і в РНБО надійшло по 100 тисяч таких листів, я переконаний, що був би значний ефект. Маю в Криму певний досвід. Я змусив говорити українською Міністерство освіти, вокзал — саме за допомогою таких листів.
У Бахчисарайському районі, де також закривали українські класи, ми зробили те саме, що й Марія Олійник на Донбасі. У нас є депутат ВР Криму, член правління “Просвіти” Леонід Пілунський. З ним і з головою місцевої “Просвіти” поїхали до голови райдержадміністрації зі зверненнями. Нам пообіцяли, що паралельні українські класи не закриватимуть. Тобто з владою навіть у Криму порозумітися можна, якщо обстоювати свою позицію.
Василь КОСТИЦЬКИЙ,
голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі:
— Верховна Рада вийшла за межі своїх повноважень, коли ухвалювала цей закон — звузила існуючі права громадян, тобто є підстави для конституційного позову.
Підтримую пропозицію Михайла Ратушного щодо координаційного комітету. Можна її розширити: “Просвіта” оголосить, що ми починаємо громадянську непокору по всій Україні і створюємо Комітет української громадянської непокори.
У нас є ресурс, щоб через процедурні моменти зривати проходження цього закону. Адже треба, щоб він був розглянутий і поданий на сесію відповідним Комітетом.
Якщо затягнути розгляд цього законопроекту до виборів, то після виборів це питання буде знято.
Щодо Комітету громадянської непокори. Пропоную: Комітет звертається до обласних рад, обласні ради можуть допомогти з транспортом, щоб люди приїхали на мітинг. Пропоную у Комітеті організувати зустріч із представниками національних меншин. Я з багатьма спілкувався, думаю, з ними можемо домовитися. Ці люди розпочали проект, який назвали “Ми українські”, провели фестивалі. Я готовий виступити в цих переговорах.
Треба й надалі працювати з депутатами.
Мені здається, що депутати усвідомлюють серйозність моменту. Якщо більшість буде ставити цей закон на друге читання і не вдасться його зірвати, то треба використовувати всі можливості: акції, звернення, апеляції до міжнародної громади тощо. У крайньому разі залишається останній варіант — опозиція складає мандати, у ВР стає менше 300 осіб і вона нелегітимна.
“Просвіта” може створити громадський слідчий комітет. І оголосити, що він розслідує цю справу: як закон був зареєстрований, проходив у ВР — про порушення при цьому законодавства. Можна оголошувати громадський суд.

Володимир КМЕТИК,
гендиректор українськомовного каналу “Малятко”:
— Стоїмо на тому, що влада перебрала міру, перейшла рубікон. Вона не тільки оголосила нам війну на знищення, вона починає нас нищити. Усвідомлюючи, що ми стоїмо за своє, за святе, за українську мову й державу, маємо величезну кількість родичів, які лежать у землі, віддавши цій ідеї свої життя. Ми маємо величезну кількість людей, які лежать на цвинтарях навіть без хрестів, це наші брати по духу. Влада також має свої цвинтарі, має те, що її об’єднує, чим найдужче дорожить — це її майно. І вона також поклала за це багато своїх близьких людей — море братків лежать на цвинтарях за цю “велику ідею”. Вони хочуть оголосити війну проти того, що для нас найсвятіше, оголосімо їм війну проти того, що для них найдорожче. “Просвіта”, українська громадськість мають почати акції громадянської непокори й оголосити: ми організовуємо рух на виведення тих людей із влади і на націоналізацію їхнього майна. Вони цим майном користуються не на користь українського суспільства. Треба вигнати їх з влади, створити таку владу, яка у них це забере і в Україні, і за межами України.
Ми маємо ухвалити звернення до керівників ЗМІ, до власників чотирьох телевізійних картелів. Панове! Змініть свою політику, бо в іншому разі ми прийдемо до влади і позбавимо вас ліцензій за втрату суспільної довіри.

Матеріали підготували
Любов ГОЛОТА,
Уляна ВОЛІКОВСЬКА,
Надія КИР’ЯН,
Микола ЦИМБАЛЮК,
фото Олександра ЛИТВИНЕНКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment