Євдокія ОСЬМАК,
м. Яготин Київської обл.
Щороку шанувальники творчості Катерини Білокур 9 червня приїздять до Богданівки вклонитися могилі художниці й відвідати меморіальний музей-садибу. Цього разу організатори заходу — відділ культури і туризму райдержадміністрації, сільська рада та народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль “Берегиня” Богданівського сільського будинку культури — започаткували фестиваль, аби гідно пошанувати знамениту землячку.
Укотре переконуємося, що творча спадщина Катерини Білокур унікальна й неповторна. В її архіві знайдено роздуми про долю митця, про інтермедію і пародію, глибокопоетичні листи, перекази про старовинні обряди та свята, записи народних пісень, оповідання “У селі Богданівці Шрамківського району на Черкаській землі”, написане 1954 року. Катерина Василівна віртуозно володіла не лише пензлем, а й пером.
В оповіданні Катерина Білокур постає як знавець і збирач народних пісень, обрядовості, звичаїв і побуту села. У невеличкому творі вона цитує до 30 українських народних пісень. Серед них — її улюблені: “Ой поїхав козаченько…”, “Запрягайте коні в шори…”, “Повій, вітре, на Вкраїну”, “Коло річки, коло броду”, “Ой не топчіть мого двору” та інші.
Любов до народної творчості притаманна була і родині Білокурів. У листі до мистецтвознавця Стефана Таранушенка Катерина Василівна згадує чудовий спів діда Василя. Талановитим був і брат художниці Грицько. Він зробив собі скрипку, грав на багатьох інструментах, ремонтував гітари, мандоліни, балалайки. Гарно співав у парі з дружиною Христею.
Не випадково українська народна пісня у виконанні Оксани Петрусенко “Чи я в лузі не калина була..”, почута з тарілки-репродуктора, так доленосно ввійшла у життя Катерини Василівни.
Художниця замолоду чудово співала. З роками їй, “старій дівці”, за сільськими нормами поведінки не до лиця було виспівувати, та й життя не спонукало до веселощів. У селі не можуть пригадати, щоб вона коли співала на вечорницях, проте слухати пісні дуже любила. Один хлопець освідчувався їй у коханні піснею, пливучи на човні і співаючи: “Де ти бродиш, моя доле?” або “Жду тебе я, чорноброва…” Коли він образив Катерину Василівну, сказавши, що малювання — не жіночого розуму діло, вона відповіла йому словами пісні: “Ой козаче молоденький, в тебе коник вороненький. Оддай коня, з’їжджай з двора — ти не мій, я не твоя”.
Рядки з народних пісень часто ставали епіграфами до її листів, зокрема до художників Емми Гурович та Матвія Донцова.
Лейтмотивом цьогорічного заходу стала тема “Катерина Білокур і народна пісня”. Поклали квіти до пам’ятника. Зворушливо звучали голоси ансамблю “Берегиня” (керівник — Надія Слабковська). Колектив протягом понад двох десятиліть вивчає і пропагує творчість знаменитої землячки. За християнським звичаєм запалили свічку та розламали поминальну хлібину.
Потім відбулася екскурсія до Меморіального музею-садиби Катерини Білокур. У її хаті численні гості змогли познайомитися зі сторінками біографії, оригіналами живописних і графічних робіт, побувати у майстерні, в яку вона за життя нікого не пускала. Завідувачці музею Ользі Шаповал вдалося провести відвідувачів тернистими стежками Катерини Василівни, намалювати живий образ геніальної селянки.
На вигоні біля музею Білокур, де колись розміщувався самодіяльний сільський театр, декорації для якого малювала юна Катря, розташували імпровізовану сцену. Вона нагадувала українську світлицю у зелений тиждень, заклечану, прибрану рушниками і густо встелену зіллям. А на кону — картата хустка з богданівськими яблуками. З автопортрета дивилася на глядачів Катерина Білокур. Поруч розкинув віти крислатий берест, заховавшись за стовбур якого, Катерина насолоджувалася співом сільських дівчат. Тут на Загреблі жили герої її оповідання, а в калюжі танцював дід Лаврін із Мелашкою.
У автентичному виконанні “Берегині” звучали улюблені пісні Катерини Білокур. Вони стали відомі завдяки листам художниці, які опублікував заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки письменників України Микола Кагарлицький. Він відкрив Катерину Білокур не лише для широкого загалу, а й для богданівців. Знаного дослідника присутні зустріли оваціями.
Лауреат багатьох міжнародних конкурсів, народний артист України Ігор Борко виконав низку пісень, виступив співочий гурт “Перевесло” “Союзу українок” (керівник — Галина Ольховська). Від 3-х до 80-ти років — такий вік учасників гурту “Димерські баламути” з селища Велика Димерка (Броварський район). У їхньому репертуарі українські народні пісні під акомпанемент своєрідних народних інструментів: рублів, качалок, брязкалець. Великодимерську делегацію очолив заступник селищного голови Микола Губський.
На фестиваль завітали сусіди — народний аматорський фольклорний ансамбль “Вишиванка” (село Безуглівка, керівник — Ніна Пінчук) і колектив Аркадіївської ЗОШ, який очолила заступник директора з навчально-виховної роботи Галина Лихацька.
Окрасою заходу стала виставка робіт народних умільців — заслуженого майстра народної творчості з відтворення українського старовинного народного вбрання Тамари Негоди та майстра художньої вишивки Ніни Федірко.
Заступник голови Яготинської райдержадміністрації Галина Третяк та сільський голова Богданівки Юрій Борисенко вручили подяки учасникам та організаторам заходу.
