Іван ЛИСИЙ
Чернівецьке видавництво “Місто” ось уже дванадцятий рік пропонує насамперед краянам серію “Золоті імена Буковини”. Невеликими за обсягом, але вдало скомпонованими й ошатно та барвисто оформленими книжками цієї серії Буковина вшановує діячів із різних царин культури краю: педагога Михайла Поляка, режисера Анатолія Литвинчука, композитора Михайла Мафтуляка, журналіста Михайла Брозинського, поетесу Тамару Севернюк та ін.
Композиція книжок серії усталена: на початку стисле curriculum vitae, запозичене з “крайової енциклопедії”; потім — розлогий біографічний нарис пера Юхима Гусара, у якому використано не тільки документальні матеріали, а й щедро цитовано спогади й відгуки друзів і знайомих, рідних і співробітників героя книжки, фрагменти листування і друкованих рецензій тощо. Своєрідна оздоба книжок — промовистий і розмаїтий відеоряд, укладений із світлин людини, про яку йдеться, а також її рідних і близьких. На закінчення — бібліографія текстів героя і літератури про нього, яку уклали працівники обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка.
Серія “Золоті імена Буковини” розповідає і про тих земляків, завдяки чиїй творчій енергії сьогодні вирує культурне життя краю. Остання книжка серії присвячена почесному голові Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Вікторові Трохимовичу Косяченку. Автор Ю. Гусар дав їй влучну назву: “Інтелігент у поглядах, вчинках, творчості”. Книжка побачила світ на початку цього року до 80-річчя знаменитого просвітянина й науковця, яке він відсвяткував 4 січня.
Ювіляр і нині поєднує зрілу мудрість зі справді молодечим ентузіазмом і невичерпною енергією. Одна деталь: щойно побачила у світ укладена цим чи не найкращим знавцем справ в українському сатиричному цеху велика антологія “Байки буковинські”. Віктор Трохимович не пропускає жодної значущої події в культурному житті міста, а в багатьох випадках є ініціатором.
Автор життєпису В. Косяченка охопив різні грані його всебічного обдаровання. У книжці він постає як добре відомий філологічним колам України науковець — дослідник сатиричних жанрів української літератури; у цій царині він упорядкував і видав шість антологій, підготував дві монографії, опублікував сотні статей. Серед них не тільки історико-літературні, а й критичні, адже у Спілці письменників України буковинця віддавна добре знають як принципового, дотепного і вдумливого критика-аналітика зі своєрідним літературним почерком. Його колега з критичного цеху Юрій Церков відгукується про Косяченка як про “глибокого знавця поетики комічного, людину з винятковим художнім смаком, легким і прозорим стилем…”
Вступивши до Чернівецького університету після демобілізації з армії, В. Косяченко практично все своє трудове життя провів у ньому на кафедрі української літератури. Він не лише викладав, а й готував навчальні і методичні посібники, керував гуртками, опікувався студентськими групами і т. ін.
За останні 20 років трохи неочікувано розкрився і талант Косяченка-публіциста франківського гарту. Коли в літературознавчому пошуку і в критичній діяльності, наголошує автор книжки, Віктор Трохимович від самого початку і до сьогодні вірний одній музі — Талії, опікунці сатиричного цеху, то в публіцистиці для нього такою ж музою є Мова. Вправний стиліст, він не тільки намагається якомога повніше реалізувати невичерпний потенціал рідної мови у власному письмі, а й викриває різні варіанти політики лінгвоциду щодо української мови, послідовно відстоює мовні права українців. Прикметною є назва однієї зі збірок його статей — “Під прапором рідного слова”. А єдиний Косяченків текст, що входить до обговорюваної книжки, починається зі слів “Мовою, як і свободою, не можна тільки користуватися, про них треба дбати…”
Позиція принципового захисника рідної мови привела Віктора Косяченка у “Просвіту”: з 1989 року він член правління обласного відділення як один із фундаторів товариства, а в 1992—2005 роках самовіддано працював його головою. До речі, щойно згаданий розділ цієї книжки, написаний Віктором Трохимовичем, є цікавим звітом про просвітянську роботу.
Усвідомлюючи, що “велика пора” становлення власної державності застала українців, за пророчим передбаченням Івана Франка, “неприготованими”, просвітяни Буковини від самого постання (точніше — відродження) організації намагалися зарадити цій історично прикрій обставині. В. Косяченко, озираючись на пройдений обласним об’єднанням ВУТ “Просвіта” понад двадцятирічний шлях, говорить не тільки про масштабні події та ваговиті заходи, а й про повсякденну невсипущу, кажучи словами Франка, “невтому, тиху працю без потоків шумних фраз”.
До прикладу, відзначення 200-річчя провісниці нової української літератури — “Енеїди” Івана Котляревського. Для буковинців це водночас була і 130-та річниця створення у Чернівцях першого українського просвітницького товариства “Руська бесіда” та 80-річчя Буковинського віча, що проголосило прилучення цього краю до Української держави. На той же 1998 рік припали ювілеї видатних українських письменників, уродженців Буковини Юрія Федьковича і Ольги Кобилянської. Система заходів до цих дат (а це масштабні всеукраїнські наукові конференції, які “Просвіта” організовувала разом із філологами місцевого університету, і читання для широких кіл громадськості, і літературні вечори, і концерти) увінчалася відкриттям архітектурної композиції “Літописцям Руси-України, подвижникам українського письменства” на початку вулиць Івана Котляревського і Лесі Українки, а також організація хору “Гомін Буковини”, репертуар якого значною мірою корелює зі славетним “Гомоном”, діяльність клубів “Співрозмовник” і “Діалог”, тижні літератури рідного краю, конкурс “Співає родина”.
На особливу увагу заслуговує просвітницько-виховна робота обласного об’єднання з учнівською молоддю — майбутнім країни. Це і відновлення з ініціативи В. Косяченка закритого 1940 року “визволителями” часопису для дітей і родини “Ластівка” і щорічні травневі конкурси на кращого знавця звичаїв, традицій та обрядів рідного краю в Чернівецькому музеї архітектури та побуту, і конкурси дитячих творів та художнього читання, і мистецький конкурс “Голодомор очима дітей” тощо. Словом, є про що звітувати буковинським просвітянам.
Досить скромно, як на мене, у книжці представлені фрагменти з листів до ювіляра, в яких знавці на кшталт славетного байкаря Микити Годованця або літературознавця-академіка Миколи Ільницького оцінюють його здобутки. Значно багатший, так би мовити, фотожиттєпис В. Косяченка, в якому більшість світлин стосуються його громадських і наукових справ. А на останній стороні обкладинки читаємо слова батька славетного композитора, відомого письменника Михайла Івасюка про Віктора Косяченка: “Він ніколи не обстоював банальні істини, зашкарублі догми і не давав просочуватися в людські серця намулові войовничого міщанства”. Гідна оцінка гідної постаті.
