Що ми мусимо захищати?

p1010138За дорученням Народного комітету захисту України, Спілки офіцерів України, Координаційної ради з питань захисту української мови при КМО товариства “Меморіал” ім. В. Стуса і ще сімдесяти (!) громадських організацій три відомі професори Національного університету “Києво-Могилянська академія” Лариса Масенко, Володимир Панченко та Володимир Василенко персонально звернулися з листом до майже сотні нардепів із числа перекинчиків. У ньому, зокрема, вони пишуть:
“Звертаємо Вашу увагу, що законопроект Колесніченка—Ківалова зазнав нищівної критики як такий, що суперечить Конституції України, порушує Бюджетний кодекс України і спрямований на знищення української мови, у висновках органів державної влади та її підрозділів: Головного науково-експертного управління Верховної Ради України (23.05.2012 р.), парламентських Комітетів — із питань культури й духовності (23.09.2011 р.), із питань бюджету (03.11.2011 р.), Міністерства фінансів України (09.09.2011 р.), Міністерства юстиції України (27.09.2011 р.). Не підтримали цей законопроект і профільні установи НАН України: Інститут мовознавства (16.09.2011 р.), Інститут української мови (22.09.2011 р.), Інститут політичних та етнонаціональних досліджень (22.09.2011 р.), Інститут держави й права (05.09.2011 р.), Український мовно-інформаційний фонд (09.09.2011 р.), а також Академія наук Вищої школи (16.09.2011 р.) та Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (вересень 2011 р.).
У висновках Венеціанської комісії зазначено, що законопроект не в змозі забезпечити належний баланс між розвитком і використанням державної мови як об’єднуючого чинника в житті суспільства та розвитком і захистом мов меншин (02.12.2011 р.).
Наголошуємо, що законопроект Колесніченка—Ківалова украй небезпечний для нашої державності, оскільки веде до розколу країни та протистоянь усередині українського суспільства. Не викликає сумніву, що все це — частина кремлівського мегапроекту, мета якого — стерти Україну з політичної карти світу.
Апелюючи до почуття Вашої моральної і політичної відповідальності, закликаємо голосувати проти законопроекту. У разі ж, якщо Ви проголосуєте за цей неконституційний документ, ми розгорнемо кампанію серед виборців, аби роз’яснити їм Вашу антиукраїнську й антидержавницьку позицію і назавжди зачинити перед Вами двері до Верховної Ради України.
Ви повинні усвідомити: якщо станете на шлях відступництва, то залишитесь в історії України як запроданець і зрадник!”.
Але не будьмо наївними: ті, хто голосували за хазяйську волю (не волю народу, серед якого вони опинилися!), не розпоряджаються ні собою, ні тим паче своїм голосом. Та й, зрештою, той, для кого зрада — засіб існування, не зупиниться ні перед чим. Можна (і треба!) очільникам нашої влади нагадувати, як це роблять від імені своїх організацій ОУН, ВОВ, КУІН харків’яни М. Зубков, П. Гончаров, Н. Виноградська-Якимчук, що сторіччями Російська і царська, і більшовицька імперія знищувала душу українського народу — його мову. І ось маємо черговий агресивний наступ “рускаґа міра”, представниками якого є депутати, що запопадливо колінкують перед східним сусідом.
“За потурання антиукраїнської влади царина вживання української мови звужується щодня, щогодини всюди: в освіті, науці, культурі, виробництві, війську, спорті тощо. Вражає прогресуюча безграмотність політиків усіх рівнів, ЗМІ, реклами, банків і навіть державного документообігу. Українцям і досі не повернуто українського правопису, а накинуті большевиками правила доби Постишева—Кагановича цілеспрямовано розхитують і маргіналізують природні національні мовні норми.
У першій столиці колаборантного уряду, першого концтабору й Голодомору наперсточники від панівної партії влади всуціль зачистили український простір, відібравши приміщення єдиного на Лівобережжі Українського культурного центру, громадських товариств “Спадщина”, “Просвіта”, Конгресу української інтелігенції, “Поступ”, Спілки української молоді й інших.
У переддень свята Конституції України, ст. 10 якої гарантує, що Державною мовою в Україні є українська мова, пролунали зухвалі заяви ініціаторів мововбивства про наміри ще до вакацій ухвалити закон. Злочинні наміри “слуг народу” проти нації спонукали нас до цього звернення. Ми рішуче застерігаємо чинну владу й народних депутатів утриматися від імовірних катастрофічних наслідків, що можуть трапитись із ухваленням цього антиукраїнського закону — він спричинить розкол країни”.
Харків’яни наводять, здавалося б, неспростовний і більш ніж переконливий аргумент на захист єдиної державної мови з багатовікового досвіду життя країн, де мова — цементуючий стрижень різнонаціональних США, Великої Британії, Франції. Утім і Росія, дарма що має у своєму складі понад сотню іншомовних націй і народів, давно ухвалила “Федеральный закон Российской Федерации от 01.06.2005 № 53-ФЗ О государственном языке Российской Федерации”.
Подвійні стандарти Москви у ставленні до України Партія регіонів укупі з комуністами мавпують один до одного. Але правда, реальність іде в розріз із їхніми цинічно-лукавими заявами. Про це вкотре засвідчив круглий стіл “Українська мова на Донеччині: сучасний стан і перспективи”, проведений напередодні Дня Конституції України українською громадськістю Донеччини.
Виголошені на круглому столі виступи, в яких проаналізовано сучасний проблемний стан з українською мовою у сфері освіти, культури, ЗМІ, рекламі, засвідчують, що в Донецькій області на 21-му році незалежності України обмежується використання української мови як державної. Донецька влада навіть розгорнула ліквідацію відроджених українськомовних шкіл (школа № 111 м. Донецька, школи №№ 3, 27, 100 м. Макіївки). Батьки змушені відстоювати право своїх дітей на навчання державною мовою в державі Україна в судах! Вищі навчальні заклади, технікуми, ПТУ працюють і досі переважно російською мовою, хоча в школах області 48,4 % школярів навчаються українською, а права продовжити своє навчання у ВНЗ, технікумах чи ПТУ державною мовою позбавлені.
У резолюції круглого столу зазначається, що “із 1058 загальноосвітніх шкіл області тільки 402 — з українською мовою навчання, 478 — двомовні та 178 повністю працюють російською мовою. Найгірша ситуація в Донецьку, де українськомовних шкіл тільки 18, з російською мовою навчання 70; двомовних — 63. Причому доля українськомовної школи № 111 залежить від Вищого Адміністративного Суду України, куди подала касацію російськомовна Донецька міська рада. Навіть не в усіх містах Донеччини відкрито українські школи, а отже, й досі не забезпечується право українців, яких в області 56,9 %, на навчання рідною мовою.
Мешканці Донецької області не мають змоги читати українською мовою газети і журнали, в понад 2000 кіосків “Союздруку” та тисячах приватних їх не продають. Позбавлені навіть права купити газету уряду “Урядовий кур’єр” та газету Верховної Ради України “Голос України” хоча б російською мовою. Донеччан ізолювали від решти України! Із 1240 друкованих видань в області тільки 4 українські, з них лише одна обласна газета “Донеччина”. Газети облради та облдержадміністрації та рад інших рівнів виходять російською мовою, а це порушення Конституції України. Публічні виступи державних службовців, реклама, оголошення, вивіски, оформлення банківських документів тощо здійснюються винятково російською мовою. Назви вулиць і площ оформлено російською мовою. Тільки до Євро–2012 на перехрестях вулиць з’явилися покажчики двома мовами — українською і англійською, а таблички на будинках винятково російською. Вулиці й площі носять імена комуністичних діячів.
В обласній раді, міських, районних і сільських радах депутати, в Донецькій обласній та районних державних адміністраціях, у судах, міліції, прокуратурі керівництво послуговуються не державною українською мовою, а винятково російською. Керівники влади в Україні й на Донеччині різних рівнів розповсюджують неправду про 20 млн росіян в Україні (з інтерв’ю прем’єр-міністра України Миколи Азарова), вигадують неіснуючі терміни “російська мова загальновживана на території м. Донецька” (з відповіді Донецького міського голови), “русскоязичноє насєлєніє”, влада фальсифікує дату заснування Донецька, щоб виправдати використання виключно російської мови як єдиної на Донеччині всупереч Конституції України. Насправді датою заснування Донецька (козацької, українськомовної Олександрівки) є 1779 рік”.
Учасники наводять і цікаві статистичні дані перепису “неукраїнськості” Донеччини впродовж майже століття:
1. 1926 р.: українців — 61,61 %, росіян — 24,67 %, (українців і росіян разом — 86,28 %, національних меншин — 13,72 %);
2. 1959 р.: українців — 55,6 % 9, росіян — 37,6 % (українців і росіян разом 93,2 %, національних меншин — 7,8 %);
3. 2001 р.: українців 56,9 %, росіян — 38,2 % (українців та росіян разом — 95,1 %, національних меншин — 4,9 %).
Унаслідок політики “єдіной і нєдєлімой” кількість українців і національних меншин на Донеччині зменшувалася, а росіян — збільшувалася. “Таке примусове зросійщення в СССР називалося злиттям націй, — пишуть учасники круглого столу. — Паралельно з винищенням українців на Донеччині знищувалась українська мова в усіх сферах суспільного життя, бо, як відомо, нації самі по собі не вмирають — у них просто відбирають мову.
Ось як, наприклад, знищувалося навчання українською мовою на Донеччині: якщо в 1932—1933 н. р. 79 % школярів Донеччини навчались українською мовою, то 1945—1946 навчального року кількість українських шкіл уже становила 66 %.
У шахтарській столиці — Донецьку — на переломі 1960—1970 рр. закрили останню школу з українською мовою навчання та дитячий садочок.
Не зупинила цей процес і перебудова — школи з українською мовою навчання продовжували примусово переводити на російську.
Ось так злочинно, безкарно асимілювали українське населення і національні меншини на Донеччині.
Процес русифікації і дикого придушення прав і свобод українців на Донеччині припинився тільки з ухваленням Закону УРСР “Про мови в УРСР” 1989 року.
На цей час із 1217 шкіл Донеччини з українською мовою навчання залишилось тільки 105 або 8,7 %. Це були сільські малокомплектні школи, в яких навчалося загалом 2,3 % учнів.
Крім того, більше половини школярів Донеччини було звільнено від вивчення української мови “за бажанням батьків”!
Ось так примусово з’явилося русскоязичноє насєленіє у нас у козацькій українськомовній Донеччині.
На виконання Закону УРСР “Про мови в УРСР” 1990 року було ухвалено Державну програму розвитку української та інших мов до 2000 року… Однак ця програма в області була практично провалена антиукраїнською владою Донеччини: тільки 14,0 % учнів області навчались українською мовою замість передбачених 51 % 2000 року, зокрема в Донецьку цей відсоток становив 7,6 замість 50 %.
Провалили виконання Програми саме органи державної влади і місцевого самоврядування. Замість створення належних умов для відродження і розвитку на Донеччині української мови як державної, її здійснення саботується, триває активна русифікаторська політика: майже всі рай-, міськради ухвалюють на своїх сесіях антиконституційні рішення про державність на своїх територіях російської мови…
Учасники круглого столу вважають, що українці в південно-східних областях України, по суті, опинилися в резервації чи в гетто, як індіанці США.
Учасники круглого столу дійшли висновку: на Донеччині органи влади нахабно і брутально порушують ст. 10 Конституції України та чинне мовне законодавство. Єдиною мовою всі роки незалежності тут фактично була і залишається російська мова, а не українська. І захищати сьогодні треба не російську, а навпаки — українську. Як і конституційний лад, і незалежність України.
Утиски української мови, намагання ввести російську як другу державну в Україні, що стане кроком до втрати нашої державності, непокоять не лише нашу діаспору, а й ширшу світову громадськість. “Слово Просвіти” вже друкувало частину таких листів і звернень. Ось відкритий лист студентів, аспірантів і науково-дидактичних працівників (загалом понад 200 підписів) з Ягеллонського університету в Кракові до президента України.
“Останніми роками, — пишуть вони, — під час наших частих поїздок в Україну ми переконуємося, що ситуація з українською мовою раз у раз погіршується, особливо в публічних установах і в суспільній комунікації. Із прикрістю спостерігаємо дедалі сильніше домінування російської мови також у більшості університетських середовищ. Відомо, що мовна ситуація в Україні — це результат історичних обставин, зокрема того, що після Переяславської Ради 1654 року протягом сторіч українська мова не мала натуральних умов для розвитку, більше того, була дискримінованою і забороненою горезвісними циркуляром Валуєва й Емським указом царської Росії, який діяв у 1876—1905 роках. У тих часах у губерніях Російської імперії, зокрема й в Україні, царська адміністрація закликала, щоб “в училищах стараться вести преподавание на русском языке… Ничто так не соединяет побежденные народы с победителями, как язык”. Такі є між іншими джерела двомовності в Україні”.
А далі розповідь про враження молодих поляків від неодноразових подорожей Україною і описи нашої дикої дійсності, до якої переважна більшість наших співгромадян звикла і збайдужіла: брак преси і книг українською мовою, російськомовна естрада, радіо, телебачення, кіно тощо. “Спроби розмовляти українською в ресторанах, магазинах й установах більшості міст України викликають здивування навколишніх, — свідчать вони. — Така ситуація видається не просто дивною, а й не має аналогів у світі. Тим більше незрозуміло, коли українські депутати, політики й державні службовці у більшості не розмовляють державною мовою ні у себе на Батьківщині, ні під час закордонних делегацій…
Для нас, громадян Європейського Союзу, до якого, віримо, увійде й Україна, очевидним є факт, що у всіх державах їхні державні мови є офіційними, а створення умов для їхнього  розвитку стає одним із обов’язків влади. Ми віримо, що Україна не буде винятком і збереже свою державну мову та не піде шляхом Білорусі.
Звертаємося до Вас, пане президенте, з надією, що і Ви, і українські політики, освітні діячі та вчені України зроблять усе можливе, щоб не була загроженою, а розвивалася чудова українська мова, творена у важких часах поколіннями українців, гідних генія Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Ліни Костенко та інших”.

Огляд підготував
Микола ЦИМБАЛЮК
Фото автора

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment