Василь ЧЕПУРНИЙ,
голова Чернігівської обласної “Просвіти”, редактор газети “Сіверщина”
Українці історично схильні до самоорганізації. Ми тяжко признаємо над собою верховну владу — так було від часів самовільного козацтва. Ми часто від цього програвали. Але тепер наш індивідуалізм, наша незалежність від столиць грає на руку. Крім тих, звісно, хто від часів совєтчини звик плакатися за “сильною рукою”…
Про маленьке село Левки на Прилуччині знають усі, хто читає газети “День” і “Сіверщина”: вихідці з нього не захотіли, щоб село помирало і взялися його відроджувати. Зібралися і посадили парк. Увагу до села привернули, і дехто вже надумав повертатися назад. А ось на свято апостолів Петра і Павла у Левках освячують оновлену криницю.
У великому селищі Березна на Менщині проблема виживання не стоїть. Он закарпатські цигани кажуть: “А де це той Чернігів? Коло Березни!” Бо там часто торгують.
Але в селища інші проблеми — постійне забруднення річечки Красилівки перетворило її водойми в смердючі ями, небезпечні для людей. Рибу не виловлюють, а фактично вибивають електровудками й заморами.
Тож у передостанній день минулого року селищна рада розглянула питання про створення рибальського клубу “Чистий став”. Об’єднання юридично оформлене: має печатку, Статут, рахунок у банку, голову та ревізійну комісію. До його складу ввійшли 300 березнянців, що платять членські внески. Головою обрали О. Євгана.
Сесія селищної ради закріпила за цим товариством контроль за всіма водоймами селища. І тепер 93 березнянці за власний кошт закупили малька риби та висадили у прибережній смузі 500 дерев.
Щодня кілька чоловіків контролюють ставки, щоб відігнати браконьєрів. Сітки та електровудки у Березні стали поза законом.
По селищу оголошення: “За нас цього ніхто не зробить! Разом урятуймо нашу річку! Посадіть на березі хоч одне дерево! Не мийте машини, не періть біля річки!”. І телефони селищної ради, міліції, клубу “Чистий став”.
…“Моя хата скраю” — говорять про тих, хто не втручається в загальну проблему. Насправді, як на мене, скраю села жили сміливі люди — адже ворог починав палити будинки не з центру, а таки з краю. І розбійник ішов у крайню хату.
У Левках і в Березні українці стають державними людьми. Бо держава з цього й починається — зі свого ставка, своєї криниці, свого села. Але аж ніяк не зі столичних кабінетів, які постійно треба провітрювати здоровим духом української натури.
