Чемпіон Європи — Іспанія встановлює новий рекорд: виграно три найбільші турніри поспіль
Євро—2012 блискуче виграла збірна Іспанії (головний тренер Вісенте дель Боске). Такого ще не було в історії спорту: команда виграла три найбільші футбольні турніри поспіль — чемпіонати Європи 2008 року, світу 2010-го і щойно завершене Євро. У фіналі, що відбувся у неділю у столиці України, зустрілися Іспанія та Італія. Іспанія, яка домінує у футбольному світі всі останні роки, показала фантастичний, красивий футбол, який так люблять мільйони глядачів, справжнє іспанське фламенко на зеленому полі. Звідси й розгромний рахунок фіналу — 4:0, і це ще один рекорд єврочемпіонатів.
Петро АНТОНЕНКО
Про футбол як спорт
Чемпіонат Європи з футболу. ЧВЕРТЬФІНАЛ: Португалія—Чехія — 1:0, Іспанія—Франція — 2:0, Німеччина—Греція — 4:2, Італія—Англія — 0:0 (по пенальті 4:2), ПІВФІНАЛ: Іспанія—Португалія — 0:0 (по пенальті 3:2), Італія—Німеччина — 2:1.
ФІНАЛ: Іспанія—Італія— 4:0 (голи — Сільва, Альба, Торрес, Мата).
Перша частина турніру — груповий етап — пройшла без сюрпризів. По два переможці кожної з чотирьох груп, які вийшли в стадію плей-офф (“гру з вибуванням”), тобто у чвертьфінал, — це еліта європейського і світового футболу. Італія, Німеччина, Англія, Франція, Іспанія мають сумарно 10 титулів чемпіонів світу з 19-ти, розіграних за всю 80-літню історію мундіалів. Іспанія — чинній чемпіон і Європи, і світу. Інші три чвертьфіналісти доволі титуловані. Словом, футбол як ціла спортивна індустрія — річ доволі усталена у своїй ієрархії.
Варто додати, що п’ятьма найсильнішими національними футбольними чемпіонатами Європи вважають якраз ті, що проходять у 5-ти названих країнах. Тож перемоги збірних — не випадковість: основою їхнього успіху є національна першість. А що ми можемо говорити про чемпіонат України, коли ось уже 20 років звання чемпіона розігрують лише два клуби — київське “Динамо” і донецький “Шахтар”. І це змагання двох бізнесових кланів — Суркісів і Ахметова. Інтереси національної збірної тут на другому плані, якщо клуби з комерційних міркувань купують і перепродують третьорозрядних “легіонерів”, і саме ті постійно грають у чемпіонаті, тоді як наші талановиті гравці сидять на лаві запасних. Де вже тут підготовка гравців для збірної?
Тому не стало несподіванкою непотрапляння у чвертьфінал господарів турніру — Польщі й України.
Збірна України гідно презентувала себе на чемпіонаті, бо, по-перше, має добрих футболістів, по-друге, команда, її гравці брали насамперед активністю, самовіддачею. Але цього замало у футболі, грі командній. Зверніть увагу: Україна виховала багато видатних спортсменів в індивідуальних видах спорту, чемпіонів світу, Олімпійських ігор — це зокрема Сергій Бубка, Віталій та Володимир Клички, Яна Клочкова, Лілія Подкопаєва. Але ми весь час програємо в командних видах спорту, бо бракує командної гри, тактики, стратегії. І це стосується не тільки спорту.
Жодною сенсацією не став і “виліт” із турніру збірної Росії. А чому Росія мала вийти у чвертьфінал, коли вона у футбольному світі середняк? Просто є непомірні амбіції росіян, претензії на першість всюди і в усьому, і це у них давня хвороба. Натомість на Євро росіяни налаштували проти себе чи не всіх і амбіціями, і грубістю та зверхністю. І не випадково саме Російський футбольний союз УЄФА оштрафувала на солідну суму за хамське поводження російських уболівальників на чемпіонаті.
В Україні сподобалося
Українці — надзвичайно гостинний народ. На цьому в коментарях британському телеканалу ВВС наголосили вболівальники національної збірної Англії, які завітали до Києва: “Це дивовижно! Ми чудово проводимо час. Атмосфера неймовірно позитивна. Кожен відчуває себе частиною свята”.
І це справді так. Фан-зони у столиці й інших наших містах, що приймали чемпіонат, стали місцем щирого спілкування тисяч гостей з Європи з українцями. І це, може, найбільше для нас досягнення на Євро.
Футбол комерційний
Такі спортивні свята завжди є і великими бізнесовими проектами. Країни, які приймають чемпіонати світу і Європи з футболу, на цьому непогано заробляють. Взагалі-то, офіційно проводить чемпіонати Союз європейських футбольних асоціацій (УЄФА), а ми з поляками приймали Євро. І саме УЄФА отримує основний і величезний прибуток від Євро — від телевізійних трансляцій чемпіонату по всьому світу. Країни ж — господарі турніру — розраховують на прибутки від туризму. Та порівняно з Польщею Україна багато не заробила. А витрати нашої держави колосальні, адже сусіди організували чемпіонат значною мірою на кошти Євросоюзу, у нас же практично все було з бюджету.
Утім, заробити могла б якщо не держава, то наш бізнес, комерційні структури. Але й тут очікуване не справдилося. Потік туристів виявився меншим, ніж гадалося, хоча загалом матчі й відвідала рекордна кількість уболівальників. Але багатьох іноземців таки віднадили чутки про нашу країну, чимало туристів і футбольних збірних воліли базуватися у Польщі. У прагненні нажитися на чемпіонаті наші готелі виставили захмарні ціни, чим тільки відлякали гостей. Мляво попрацювала й наша туристична індустрія. Зацікавити гостей було чим, але не зуміли. Тож у столиці все здебільшого обмежилося “тусовками” вболівальників у фан-зоні на Майдані та Хрещатику, в кращому випадку оглядом принад нашої столиці. Напливу в театри чи музеї теж не відчувалося. Тож марно столичні музеї напередодні Євро різко, на 40—50 % чи й більше, підвищили ціни. Євро відбулося, а ціни залишилися нам, і не кожна українська сім’я може викласти за відвідини музею 100—150 гривень.
Утім, дехто таки прагнув нажитися на чемпіонаті, навіть за рахунок уболівальників. Майже половина України не змогла нормально подивитися по телебаченню матчі нашої збірної на Євро—2012. Їх чомусь транслював телеканал “Україна”, який приймається не на всій території країни. Та ще — по кабельному каналу “Футбол”, але де воно, те кабельне телебачення? Лише в обласних центрах і великих містах. До того ж, цей канал часто коментував матчі російською мовою.
Насправді права на трансляцію Євро мала Національна телерадіокомпанія України. Її Перший національний канал покриває практично всю територію держави. Але цей державний канал вирішив продати право на трансляцію чемпіонату приватному каналу “Україна”. Точніше, на половину трансляцій, та чомусь Перший національний не залишив у своїй “половині” якраз матчі збірної України. Невже весь секрет у тому, що фактичним господарем донецького каналу “Україна” є наш найбагатший олігарх Ринат Ахметов? Ось таке ставлення до вболівальників, для яких, власне, і проходять спортивні свята.
Футбол політичний
А куди ж від цього подінешся? Всі намагалися використати чемпіонат на власну користь. Якраз у день матчу Україна—Англія у Верховній Раді оголошувалися заяви фракцій. Першим на трибуну вийшов депутат фракції регіоналів, зачитав заяву, як гарно влада готувалася до Євро, на відміну від поганої попередньої влади. Тут же озвучила свою заяву і опозиція: її депутат, теж побажавши успіху нашій збірній, нагадав, що в Україні триває процес згортання демократії, є політичні в’язні.
Що ж, свято спорту лише трохи приглушило гостру реакцію Європи на наші політичні реалії. При тому, що навіть наша опозиція закликала бойкотувати не Євро в Україні, а українську владу. Між тим, як розцінити таке? В Україні лише в груповому турнірі грали збірні 7-ми країн: Англія, Франція, Німеччина, Португалія, Данія, Голландія, Швеція. Кожна грала по три матчі. Відтак 21 раз була нагода побачити на матчах керівників цих держав. Але жоден президент чи прем’єр не прибув до нас на жоден матч. Як і на матчі “плей-офф” за участю Чехії, Іспанії. Лише трохи підсолодила ситуацію присутність кількох президентів і прем’єрів на фіналі чемпіонату в Києві.
Президент УЄФА Мішель Платіні відзначив, що Україна і Польща дуже гарно організували чемпіонат, і це справді так. Наша влада, розуміючи престижність Євро і прагнучи довести, що вміє господарювати, постаралася. Але правда й те, що блиск єврочемпіонату навряд чи притлумить наші суспільно-політичні реалії.
Чи є життя після Євро?
Намір опозиції одразу ж після завершення чемпіонату ініціювати в парламенті розслідування зловживань під час підготовки до Євро, прагнення з’ясувати, куди і як було використано державні кошти, виділені на турнір, викликали нервову реакцію влади. Тому й робить характерні для себе заяви, перекладаючи вину на попередню владу.
Так, Національне агентство з питань підготовки до Євро—2012 заявило, що Уряд Юлії Тимошенко, “маючи близько 5 років на підготовку чемпіонату”, був зобов’язаний зробити багато, але нічого не зробив. Тому бідна “нова влада” мала надолужувати прогаяне і працювати в поті чола.
У авторів подібних заяв не все гаразд зі шкільною арифметикою. Із “близько 5 років уряду Юлії Тимошенко” 2 роки і 3 місяці підготовки до Євро припадає на нинішній уряд Януковича— Азарова. Але й це не все. Згадаймо, що у квітні 2007 року, коли УЄФА ухвалила рішення про проведення Євро—2012 в Україні й Польщі, у нас теж був уряд Януковича і діяв він аж до грудня. Отож ще 8 місяців урядування. Сумарно — майже 3 роки з отих “близько п’яти”. Уряд же Юлії Тимошенко насправді працював у період підготовки до Євро загалом 2 роки і 3 місяці.
І, власне, чому так нервово реагувати на цілком резонну пропозицію розібратися, як було використано державні кошти?
Спасибі тобі, Іспаніє!
І все ж завершити хочеться на мажорній ноті. Надто вже яскравим, видовищним був чемпіонат. А особливо його заключний акорд — київський фінал. І не лише сам матч, а все це свято. Хочеться віддати належне й тим, хто програв фінал, але не чемпіонат, — італійцям. Вони заслужено стали віце-чемпіонами, отримали срібні медалі. Звичайно, їм би хотілося більшого, але не вийшло. Тому таким промовистим був крупний план на телеекрані капітана збірної Італії, легенди світового спорту Джанлуїджі Буффона: кращий воротар планети ХХІ століття ніяк не міг збагнути, як у його ворота влетіло аж 4 м’ячі. Натомість чи не вперше усмішка осяяла обличчя його незворушного колеги, теж видатного воротаря сучасності капітана іспанців Ікера Касільяса, який утретє за 4 роки підняв над головою почесний Кубок — цю нагороду вручив збірній Мішель Планіті. А як зворушливо було спостерігати, як іспанські футболісти підійшли до трибун, де їх вітали, тиснули їм руки тисячі уболівальників, серед них і численні українці. І першими вітали рідні — на матч прилетіли дружини футболістів із дітьми. Чемпіони Європи і світу зі своїми малюками на руках на газоні київського стадіону — прекрасна сцена. Фернандо Торрес, єдиний в історії футболіст, що забив м’ячі у фіналах двох Євро поспіль (теж рекорд), провів своїх доньку й сина по зеленому газону, до воріт, у які щойно забив гол. Двоє малят у футболках національної збірної Іспанії — як таке забудеш. Як і загалом прекрасне свято європейського спорту.
