Напишемо разом портрет теперішньої влади!

Андрій МИКОЛИН,
м. Київ

Після послаблення і сходження з історичної арени славетної Київської Русі українські землі у різні періоди захоплювали, поневолювали, окуповували Золота Орда, Литва, Польща, Московська держава та ін. А тому українському народу впродовж століть доводилося відстоювати свою волю, державність. За неї боролися мужні ватажки, герої, вожді — керівники козацьких повстань (кінця XVI—першої половини XVII ст.), гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа (XVII—XVIII ст.) та ін.
У XIX ст. в Наддніпрянській і Західній Україні розгортається новий національно-визвольний рух, який виявився у діяльності й творчості Т. Г. Шевченка, Кирило-Мефодіївського товариства, Руської Трійці, українських громад (напівлегальних осередків), просвітніх організацій, національних партій.
У середині 70-х років ХIХ ст., зважаючи на посилення політичних, освітньо-культурних утисків царського уряду щодо українського народу, напівлегальна організація “Київська громада” відрядила за кордон свого члена, вченого Михайла Петровича Драгоманова з метою розвивати духовну культуру українців, ширити в Європі відомості про свій поневолений народ, піддавати гострій критиці колоніальну політику іноземних держав, сприяти єднанню населення Східної і Західної України. І в цьому напрямі йому вдалося багато зробити, про що свідчать присвячені цьому правдиві праці дослідників.
На початку 90-х років ХIХ ст. у Львів прибув з ініціативи національно свідомих і демократично налаштованих київських інтелігентів, М. С. Грушевський для здійснення великої української місії — готувати могутні, всеохопні підвалини національно-визвольної революції в Україні. У тодішніх складних умовах національних, суспільних, політичних і класових відносин в Австро-Угорській імперії діяти було дуже важко. З приводу цього у листі від 4 листопада (23 жовтня) 1894 р. відомий український письменник і громадсько-політичний діяч О. Я. Кониський із Києва писав М. С. Грушевському: “І ледве хто ліпше за мене може зрозуміти і оцінити — яку Ви принесли велику жертву на вівтар нашої бідолашної Нені!.. Жертва велика, але ж і діло, якому Ви пішли служити, вельми велике, а великі діла не робляться без великих жертв. Се повинен тямити кожен українець, що носить на шиї не кавун, а голову, а в грудях не шматок яловичини, а серце. Я запевне знаю, що чимало людей тямлять се так, як і я, і так, як я, готові самих себе віддати, аби тільки запомогти, щоб Вам там було добре! Я не сподіваюся, кажу щиро, щоб сучасні русини Галичини зрозуміли і оцінили Вашу велику місію, але Вам віддячить Україна — і незабаром: наші внуки, а Ваші діти висловлять Вам голосно те, що ми думаємо нишком. Надія на краще не кидає мене” (Листування Михайла Грушевського. — Т. 3. — Київ—Нью-Йорк—Париж—Львів—Торонто. — 2006. — С. 83—84).
М. С. Грушевський, докладаючи надлюдські зусилля, багато зробив для успішного виконання покладеної на нього місії. Пізніше він разом із багатьма іншими українськими патріотами взяв активну участь в Українській національній революції 1917—1921 рр., яка мала відродити власну державу. Тоді цього не вдалося здійснити.
І ось у 90-х роках ХХ ст. завдяки історичному досвіду національно-визвольної боротьби передових сил українського народу, завдяки специфічним історичним умовам, що склалися в колишній радянській імперії, Українська Держава повстала. Проте в ній нині відбуваються складні процеси, які можуть призвести до її загибелі. І передусім тому, що у представників теперішньої влади (як говорив колись Олександр Якович Кониський, автор слів ще одного українського гімну, музика М. В. Лисенка) на шиях є не голови, а “кавуни”, в грудях є не серця, а “шматки яловичини”.
Шановна редакціє! Надрукуйте у вашій газеті значну за обсягом, капітальну статтю, написану талановитим публіцистом-патріотом, в якій було б гостро, критично змальовано детальний анатомічний зріз, портрет сучасної влади в Україні. Цю статтю треба було б надрукувати окремою брошурою масовим накладом. Вона служитиме реалізації (особливо напередодні парламентських виборів) великих мрій і заповітів Тараса Шевченка. На жаль, сам цього зробити не можу, оскільки не є фахівцем у публіцистиці.
Від редакції: Нам сподобалася пропозиція Андрія Миколина щодо портрета нинішньої влади. Тож запрошуємо до колективної роботи над цим портретом усіх небоязких і небайдужих. Влада — це не лише Президент і Уряд, це й голова сільської ради, й районна адміністрація, й народні обранці всіх рівнів. Хто нами керує? Кого і як ми обираємо? Запрошуємо до співпраці і публіцистів, і сатириків, а головне — вас, дорогі читачі! Нас називають “маленькими українцями”, електоратом, але це не означає, що у нас немає очей, слуху, розуму, що ми не розуміємо, хто є хто у верхніх і нижніх ешелонах влади. Час сказати всю правду, аби знову не наступати на ті ж граблі. До роботи, сміливі, правдиві, розчаровані й переконані! Якщо джерело влади — народ, то час вичистити бруд і намул з наших джерел!
Працюймо!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment