Вони не зупиняться, їх потрібно зупинити…

Іван ЗАХАРЧЕНКО,
Київська обл.

Скажіть, українці, кому належить Україна: нам чи тим, хто на ній безчинствує і панує? Чому ж ми вже 20 літ байдуже споглядаємо, як її — таку могутню, життєздатну — грабіжники перетворили на дику руїну? Знаю — нам болить, але зловісний дух, змішаний із духом віковічного рабства, скорив нашу волю і віру. Дарована свобода не сколихнула закляклі душі, ми не повстали проти свавілля і зла. Живемо сподіваннями: ось прийде месія, змилостивиться над нами і годуватиме гречаною кашею.
Месії приходять, маємо четвертого, але жоден із них не заронив у серця світлих сподівань. Навпаки, світ наш стає гіршим і безнадійнішим. Ожив дух царату, більшовизму і злочинної олігархії. Ці спрути, об’єднавшись, розпинають країну. Люди розбігаються геть, страшно жити в державі, яку рознесли вщент. Безпросвіття і бідність, де в бездуховній суєті гине молоде покоління — наше майбутнє. Національному дереву добра і правди не дають розвиватися, рости.
Хаос і безвладдя збудили ворохобників та україножерів, які, мов люті цербери, вчепилися за нашу мову, за живий дух нашого існування. Мова для нас, пом’ятих, як рідна мати, а вони, яничари, хочуть завести в наш дім ще і мачуху, наділити її силою і владою. Підло чинять. Їхні дії, хоч би як їх маскували, посилаючись на європейські мовні канони, — чергове безглуздя влади, яка не здатна чесно і самовіддано служити рідному народові.
Ті, хто підняв мовну проблему, програють. Не варто розбурхувати людські душі, яким щоденно допікає згубне існування. У такий спосіб і владу не зберегти, що вислизає з-під ніг збанкрутілих політиканів.
Манкуртам, що зазіхнули на мову великої нації, так не минеться. Мова — наша святиня, її гени ввібрали і зберігають великі масштаби історичної пам’яті, яку сучасні мародери, підтримані владою, спотворюють і паплюжать. Боляче бачити лукавих і розперезаних вандалів, що злочинно поводяться. Згадаймо, якої кривди зазнала мова від царату і більшовизму. Вижила, не впала, витерпіла кабальні муки і гоніння. Вона, плекана народом, орган нашої духовності, нікому не завдала ні шкоди, ні болю. Страждальниця, їй місце у сонмі святих. Без її божественного звучання збідніє гармонія світу.
Нашу мову слід любити, підтримувати, розвивати, але знаходяться невігласи з холодним серцем і розумом, не дають їй спокою. Не хапайтеся за неї, погляньте на Україну, на її люд. За що він так покутує? Хто розорив державу, затяг її в нетрі найвідсталіших? Ніде не чути голосу правди. Народ загнано у стан терпіння і покори. Дають йому стільки, щоб ноги волік. На політичних шоу за участю одних і тих самих фігур бачимо словоблудне лицемірство, далеке від насущних чаянь і людських жадань. Всенародний дух творення знищено, зате торгашество і злодійство процвітають.
Якщо з алфавіту будь-якої мови вилучити лише одну літеру, відразу збідніє інтелектуальний і духовний світ, стане важко спілкуватися і розуміти одне одного. А що буде, коли відберуть у нас не літеру, а мову? Катастрофу, що може спіткати нас, навіть важко уявити. Законопроект, який скомпонували мовні демагоги Колесніченко і Ківалов, не дає шансів на спасіння мови. Доля мови, як і наша, тепер залежить від помаху однієї руки.
Злочинна розкіш спустошила Україну. Вона загрузла в болоті корупції, усе заляпано брудом продажності й безчестя. На чисті розум і совість нічого не вирішується і не робиться. Через суцільний безлад усі намагаються щось покласти в кишеню, а не в душу. Злодійські елементи — слуги мамони — загрібають до останнього, доводять люд до відчаю і безвиході. Водночас затято насаджують культ “великого і могучого”.
Я не проти “могучого”, безліч прочитаних творів на цьому “язику” дали певні знання і науку. Я вдячний, я не цураюсь “могучого”, але нині у незалежній країні він мусить знати своє місце. Лише тоді зникнуть україножери, а колесніченки й ківалови підуть у небуття.
Хто має чесне серце, не зробить мову каменем сліпої ворожнечі, не розпалюватиме між людьми розбрат і ненависть. А ми терпимо людину, яка зухвало просторікує, що наша мова “непотрібна…”. Цей ненависник чимось нагадує християнського імператора Юстиніана, який 529 року закрив Афінську академію, засновану ще Платоном. Відтоді, як свідчать історики, розум людський помутнів і замовк навіки. У нас теж, волею чиновника, зневажено і перекручено справжні знання і наука.
Тому кулачна епопея, що вибухнула під куполом зради, об’єднала патріотичні сили під стягом мови, є гарним прикладом, як усім нам потрібно стояти стіною і боронити нашу незалежність, конституційні права від злісних провокаторів, нахабність яких не має меж.
Стямтеся, гордувати й ущерблювати мову країни, де ви в добрі й ситості живете, це паскудство і хамство. Недовга ваша дорога, але чорне клеймо ганьби вічно лежатиме на вас і вашому роду. Хіба вам не досить, що кожен українець знає і без принуки володіє російською? Це доказ, що українці мудріші, толерантніші. Знають, як важко жити без рідної мови, а ще важче бачити, коли її розпинають і нівечать мовні короїди.
“Могучий” завдав нам глибоких ран, віками збиткувався над українською мовою, гальмував її розвиток. Московські напади були настільки потужні, що люди ламалися, байдужіли, ставали на шлях зради. Саме це й породило в суспільстві мовне сум’яття.
Мова — це не річ, а духовна субстанція, яка передається від батька і матері. Щасливі люди, які не зраджують рідну мову, постійно розмовляють і спілкуються нею. Та ще щасливіші, коли знають інші мови. Це свідчення освіченості й порядності. А тут багатьом ніби заклинило. Вік живуть на чужій землі, але незугарні зв’язати кілька слів мовою аборигенів. Тому й горланять: “Дайош русскій язик!” А хто його від вас забирає?
Багато нашого люду, рятуючись від лиха і зла, проживають по америках, австраліях, де вони, не зазнаючи гоніння, зберігають рідну мову, навчилися й чужої, стали повноправними громадянами тих країн. Цього не скажеш про московську дикість, що постійно гнітить, не сприяє мовному самовиявленню. Імперський дух, скільки житиме, стільки й шкодитиме і самій Росії, і її близьким і добрим сусідам.
Я не вірю тим, хто каже, що любить Україну, але зневажає, не шанує її мову. Стільки наплодилось цих манкуртів, силами яких можна було б побудувати новий Біломор-Балтійський канал, номенклатурні совки нічого не будують, живуть на широку ногу, прибравши до рук народні багатства. Лише один червоний “тріполог” Говерлу намолов словесної потерухи, але ні краплини не зробив видимого добра.
Думаєш, аби таких жирних котів, як казав одіозний Кучма, посадити на зарплату вчителя чи лікаря, ураз би принишкли, не блазнювали б. Коли Шустер виводить народних на ринг, завжди відчуваєш: буде люта гризня і взаємні звинувачення. Тому народ від них не чекає ні добра, ні правди. Вони слуги, але не народні, відробляють тим, хто ними повеліває.
Шановні яничари, коли ви не пускаєте державну мову у свої розкішні апартаменти, то не знущайтеся з неї, не душіть її. Якщо вважаєте, що вона вам не потрібна, то ви втратили розум і совість. Не забувайте, що за рідною мовою горою стоїть народ — пригноблений, обкрадений, але він не потерпить мовного лиходійства. Адже йому і рідній мові доведеться зводити на глибоких руїнах нову Україну. Зупиніться, або вас зупинять!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment