Пилип Селігей,
науковий співробітник Інституту української мови НАН України
Етимологічні словники пояснюють, звідки походять слова. “Біографія” слів цікавить багатьох, тож ці словники мають неабиякий попит. Вони прикрашають книгозбірню чи не кожної освіченої людини й уже невдовзі по виході стають бібліографічною рідкістю.
Укладати їх почали ще від кінця ХІХ ст., і сьогодні етимологічні словники мають майже всі європейські мови. Спочатку вони були невеликими — однотомними. У наступні видання потрапляло дедалі більше слів, пояснення ставали розлогішими, обсяг словників більшав до двох, трьох, а то й чотирьох томів.
Українській мові щодо цього не щастило. Тривалий час вона не мала жодного етимологічного словника. У 1920-х роках при ВУАН працювала комісія для його створення, але через масові репресії її розформували. Хоч як дивно, перший етимологічний словник української мови з’явився в Канаді. Упродовж 1962—1982 рр. його видавав англійською мовою відомий філолог Ярослав Богдан Рудницький. Щоправда, завершити видання не вдалося — побачило світ тільки два томи. Іван Огієнко теж працював над етимологічним словником. Його дітище вийшло в чотирьох томах уже по смерті укладача (в 1979—1994 рр.). Попри великий реєстр, словник має радше популярний характер і не відзначається глибиною етимологій. Зважмо, що з огляду на “залізну завісу” обидва ці видання були для нас недоступні.
Брак повноцінного етимологічного словника не міг не бентежити науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України. Злагодити його було не тільки вимогою часу, а й справою професійної честі. Робота над ним розпочалася далекого 1964 року. Етимологи могли спростити собі завдання й створити нашвидку невеликий словничок на 5–10 тисяч слів. Але його наукова цінність також виявилася б невеликою. Через це укладачі вирішили підготувати видання фундаментальне, з максимально можливим охопленням лексики (не лише літературної, а й діалектної). У результаті обсяг словника розрісся до семи грубих томів. Процес укладання теж розтягся — майже на півстоліття (!).
Сказати, що укладати етимологічний словник важко, — не сказати нічого. Хороший, справді вартісний словник неможливо зробити за два-три роки. Потрібна багаторічна зосереджена праця, часто забарна й марудна. А ще — наполегливість, залізна воля, вміння не “зійти з дистанції” на півдорозі. Історія етимологічної лексикографії знає приклади розпочатих, але не доведених до кінця словників. Не випадково академік О. Мельничук, ініціатор і головний редактор українського етимологічного словника, назвав роботу над ним “мовознавчим альпінізмом”.
Як його укладали? Спершу було сформовано реєстр слів — на основі шеститомного “Українсько-російського словника”, словників Б. Грінченка, Є. Желехівського та С. Недільського, а також усіх наявних на той час діалектних словників.
Потім — власне написання статей. Занурюючись у глибоку праісторію, етимолог оперує десятками споріднених слів і паралелями з кільканадцяти мов. Якщо походження слова незрозуміле й губиться в пітьмі віків, він аналізує й оцінює різні версії, що розкидані по численних словниках, статтях і монографіях, виданих і у нас, і за кордоном. Одну версію етимолог має визнати найвірогіднішою, інші — малоймовірними, ще інші — необґрунтованими. Якщо жодна з версій не задовольняє укладача, він пропонує власну.
Коли статтю написано, настає етап редагування. Воно не менш копітке й тривале, ніж саме написання. Нерідко статтю доводиться доповнювати у зв’язку з появою нових версій походження слова. З огляду на складність і “багатомовність” тексту його слід прискіпливо перевірити на предмет помилок і недоглядів. Зазвичай остаточний варіант вичитують чотири-п’ять разів.
Ось така “кухня” етимологічного словника. Ось чому його укладають десятиліттями!
Перші три томи (літери А—М) побачили світ протягом 1982—1989 років. Повнота зібраного матеріалу, високий науковий рівень, глибина етимологій дістали схвальні відгуки наукової громади. І не тільки в самій Україні. Зарубіжні колеги отримали для своїх розвідок цінне джерело українськомовного матеріалу. А для шанувальників рідного слова в Україні поява такого солідного видання в роки повзучого російщення стала приємним подарунком.
Гортаючи словник, можна бачити, що лексику в ньому подано за гніздовим принципом, а стаття має чітку структуру. Після заголовного українського слова (мати) наведено похідні від нього з літературної мови та діалектів (матуся, матиця, маточка, маткувати, материзна, безматок, праматір тощо). Це дає змогу не писати на слова з прозорою похідністю окремих статей і подавати матеріал стисло. Далі йдуть лексичні паралелі з інших слов’янських мов (білоруське маці, польське matka, чеське móti, болгарське майка тощо). Потім указано реконструйовану форму слова — яка вона була в праслов’янській мові (*mati). Якщо слово має відповідники в інших індоєвропейських мовах, наводяться й вони (наприклад, литовське mótina, німецьке Mutter, латинське mâter, давньоіндійське mâtár-, вірменське mair). Остання ланка в етимологічному ланцюжку — індоєвропейська праформа (*mâter-). Закінчується стаття списком використаної літератури.
Якщо слово не питоме, а запозичене, словник указує, з якої мови воно до нас прийшло, а далі так само простежує його “родовід” аж до індоєвропейського рівня. Цим, до речі, етимологічний словник вигідно відрізняється від словників іншомовних слів. Адже ті подають коротку довідку: вказують лише безпосереднє джерело запозичення, тоді як глибша етимологія й ширші етимологічні зв’язки слова лишаються невисвітленими.
…Четвертий том словника (літери Н—П) здано до видавництва 1988 р. Але невдовзі нашу країну спіткала економічна, а за нею й книговидавнича криза. Вихід словника зупинився. І ніхто не міг сказати, коли він відновиться. Можливість довести справу до кінця відсувалася на якусь туманну перспективу. Часовий розрив між укладанням і виданням чимдалі наростав.
Етимологам нічого не лишалося, як, зібравши волю в кулак і долаючи відчуття безнадії, працювати далі. Утім, вимушена перерва мала й свої позитиви. Зокрема вдалося врахувати новітні публікації з діалектології та порівняльно-історичного мовознавства. Від четвертого тому запроваджено покликання на праці І. Огієнка, Ю. Шевельова, О. Горбача — раніше через цензурні рогатки укладачі були змушені обминати ці прізвища мовчанкою.
2003 р., після 14-річної перерви, давно підготовлений четвертий том нарешті вийшов. На жаль, його не зміг потримати в руках керівник авторського колективу, видатний мовознавець О. Мельничук. Він відійшов у вічність за кілька років до того, але встиг відредагувати цей і наступний томи. Його справу гідно продовжила київська школа етимології, що сформувалась у процесі укладання словника. До неї належать такі відомі славісти, як О. Ткаченко, Т. Лукінова, Г. Півторак, В. Скляренко, О. Пономарів, І. Стоянов та інші. Спільними зусиллями вдалося доредагувати й видати п’ятий і шостий томи. Сподіватимемося, що вихід сьомого (довідкового) тому не забариться.
Етимологічний словник має не лише мовознавче, а й велике загальнокультурне значення. Він містить точні, вивірені, науково обґрунтовані відомості про те, як, коли й звідки сформувався лексикон української мови.
Словник іще раз доводить, що наша мова — цілком самостійна, самобутня слов’янська мова й зовсім не діалект російської мови, “зіпсутий польськими впливами”. Хоч ця заяложена теза вже давно спростована, з нею й досі носяться деякі шовіністи великодержавного ґатунку. Водночас видання спростовує вигадки, буцімто українська мова настільки давня, що з неї утворився санскрит укупі з рештою індоєвропейських мов. Для фахівців такі “теорії” звучать смішно, а проте вони все ще блукають у середовищі наших аматорів-верхоглядів од мовознавства. Корисність словника в тому, що він дає правильне уявлення про розгалужену, багатоступеневу спорідненість індоєвропейських мов і реальне місце української мови серед них.
Видання призначене і для фахівців з етимології, і для всіх, кого цікавить історія української лексики. Кому не буде цікаво дізнатися, що, приміром, слова стіл і стеля історично пов’язані з дієсловом стелити, а піклуватися й печаль — з дієсловом пекти. Що пиво походить від пити, а жир від жити. Хто б міг подумати, що слова ректи, урок, вирок, пророк, отрок, наврочити — спільнокореневі, а метр “одиниця довжини”, метр “наставник” і метро, навпаки, абсолютно різного походження. Що скромний буквально означає “той, який стоїть біля краю”, а пролетар — “незаможний багатодітний батько”. Усі такі факти (а їх у словнику — безліч!) пробуджують інтерес до української мови, привчають цінувати її як національний скарб.
Звісно, відколи почав виходити словник, наука не стояла на місці. Якби його укладали сьогодні, вдалося б повніше врахувати здобутки вітчизняних і зарубіжних етимологів за останні два десятиліття. Адже тепер ми знаємо значно більше про спорідненість слов’янської лексики з лексикою кельтських, тохарських, албанської та хето-лувійських мов, про звуковий склад і значення давніх індоєвропейських коренів, про слова, запозичені нашою мовою в найдавніші часи, зокрема й із неіндоєвропейських мов. Але це не прогалини, а радше можливості для доповнення словника. Головне, відтепер українська лексика має вичерпний і надійний етимологічний опис високої наукової вартості. Зараз Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні готує своєрідне доповнення до нього — “Етимологічний словник суфіксів української мови”.
Оглядаючись на півстолітню історію створення словника, мимоволі замислюєшся: як таку фундаментальну, багатотомну й многотрудну працю вдалося довести до літери “Я”? Очевидно, справа не тільки в наполегливості. Цей масштабний задум можна втілити лише тоді, коли повністю на ньому зосередитися. Чи можливо це у вищій школі, де в працівників левову частку зусиль і часу забирає викладання? Навряд. Така справа до снаги тільки академічній установі, де створено для цього всі належні умови.
