«Маленький музей» у гаражах

sdc15722Північне Полісся, відоме в історії як древлянська земля, і донині залишається для нас великою таємницею. Це там можна зустріти чаклунок, що перед світанком спілкуються з силами природи, а то й узагалі натрапити на відлюдників у глухих правічних пущах. Не вірите? Та ви просто не знайомі з Григорієм Пилиповичем БІДУНОМ, що родом із села Радовель Олевського району Житомирської області. Він ще й не таке повідає… А від зібраної ним колекції українських старожитностей з його малої батьківщини враження залишаться на все життя.

Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Фото автора

Домашні ікони, козацькі та чумацькі жорна, ночви, бодні для зерна, барила, колеса, вози, прядки, короби, діжки, дерев’яні ложки, ліхтарі, свити з битої шерсті, дзвоники, праски, гребінки для чорниці, плуги, старі горщики, борони, коші для сомів, фрагменти верстатів, бочки… Увесь свій “маленький музей” Григорій Пилипович зберігає у чотирьох гаражах-складах на Оболоні.
— Розпочав колекціонувати аж після 50 років, якби ж то раніше, — бідкається пан Григорій. — Виріс я в селі у батьківській кузні, змалку дивився, як батько кував, як горно розпалював, як виготовляв красиві речі. Я все перейняв від нього. Знаю і ковальську, і слюсарну, і бондарську справи. І це дуже допомагає мені. Бо речі, які знаходжу, буває треба полагодити, підрихтувати. Закінчивши історичний факультет Київського університету, працював 9 років на заводі, у профтехосвіті, в інших організаціях. А оце років десять, як шукаю по наших селах предмети життя та побуту українського народу.
Кілька разів він звертався до Оболонської райради, щоб створити музей українських старожитностей. Але чиновникам, очевидно, це не цікаво…
— Я ходив до чиновниці, яка займається культурою. Вона скривилася і каже: “Єслі б у вас било арт-кафе, вот ето да”. Що тут скажеш.
А їздити по селах, збирати не так уже й легко. Дивлюся, де стара хата, а якщо вона ще й вкрита соломою, то це справжня знахідка. Там усе є на горищі: горщики, прядки, ночви, верстати… Коли натрапляю на таке житло, починаю спілкуватися з господинею, щоб вона відкрила свою душу. І тоді вона дозволяє лізти на горище, у комору, я все зношу. Плачу бабі гроші, хоча й невеликі.
Особлива пристрасть Григорія Пилиповича — ліхтарі, яких він має близько ста. А серед унікальних речей колекції — бубон, обтягнутий собачою шкірою, посвітка (рідкісна лампа у формі піраміди, обтягнута тканиною, якою користувалися ще за часів Київської Русі) та жень. Це тридцятиметрова мотузка, сплетена зі шкіри лося, по якій лазили на дерева і вибирали мед наші пращури. Її чіпляли за гак, сідали на сідушку і вибирали мед, який складали у короб із липи.
— Жень, якому 200 років, я подарував колись Віктору Ющенку, з яким кілька разів зустрічався у клубі “Колекціонер”. Просив у Ющенка, аби допоміг видати книжки Миколая Брицуна хоча б для садочків і шкіл Житомирщини. Це мій побратим, учитель, етнограф, історик. Він уже тридцять років ходить від села до села, від хутора до хутора, записує історію нашої древлянської землі живою мовою. Я тоді вірив, що Ющенко — перший справжній український президент. Але нічого не дочекався… Інший жень подарував синові якогось бізнесмена чи депутата з Донбасу. Він у мене замовив багато предметів-старожитностей, бо в Донецьку хотів створити український ресторан-музей, — розповідає колекціонер.
Гордість Григорія Бідуна — рідкісні вулії-довбанки, яких на Олевщині у батьківській хаті колекціонер зібрав 15. Цим колодам уже понад 200 років! Також він зберіг родинні скарби: материну крайку, одній доньці дісталася прядка від матері, іншій — від тещі. А особливе ставлення у нього до ікон, які зберігає у батьківській хаті. З іконами пов’язано багато цікавих історій.
— У Коростенському районі років чотири тому я в одному селі надибав стару бабу. Вона запропонувала купити в неї давні цікаві ікони, і посилає по них онука на горище. Зносить онук три великі ікони, і на всіх образах у святих виколоті очі й вирізані руки. Запитую: “Бабо, що це таке?” —“Не знаю, може, миші”. Бачу, не хоче казати правду. Згодом я спілкувався з мистецтвознавцями, що досліджують іконопис, і вони пояснили, що таким чином людина переходила від добра до зла. І щоб Бог не побачив того, що вона скоїла, і не покарав її, вирізала йому очі й руки.
Вражає ще одна річ — велетенський череп празубра, якому кілька тисячоліть. Цю унікальну знахідку дідусь купив у хлопців, що дістали череп у розмитій річці. Роги не збереглися, але, судячи з розмірів черепа, вони мали бути по 1,5 метра завдовжки!
У суботу-неділю колекціонер надягає полотняну сорочку, полотняні штани, крайку, бере вишитого Тараса Шевченка і свій “маленький музей” вивозить на жигулях на Андріївський узвіз. Дуже тішиться з того, що цікаво дітям, дорослим, які приходять подивитися, а дещо і придбати. Деякі речі продає, а деякі беруть напрокат кіностудії та рекламні агентства.
Зароблені кошти Григорій Пилипович витрачає на благодійні справи. Так, у своєму селі на тому місці, де були козацькі поховання та стояла церква, він встановив хрести. На селянському кладовищі, де лежать його батьки та діди, — ковані ворота з хрестами й іконами, частину фрагмента яких зробив власними руками. Ковані ворота з лелекою і дзвоником поставив у дитячому садочку. Торік встановив металеву капличку біля школи на пагорбі у пам’ять Голодомору і всім репресованим та знищеним у часи радянської влади.
На Андріївському особливий інтерес до старожитностей у іноземців. За словами колекціонера, дуже вподобали українську старовину французи, особливо француженки. Росіянам як агресивній нації подавай зброю, багнети німецькі. Якось один канадський турист хотів купити ступу. Зважив її і порахував, що перевезти її до Канади літаком вийде дуже дорого. Тож придбав тільки товкача.
Коли ж приходить Григорій Пилипович додому втомлений, то найперше — бере баян і співає українських пісень. Це дарує йому неймовірну радість і насолоду.
Головне життєве кредо пана Григорія — “Допоможи собі сам”. Він переконаний:
— Якщо Бог дасть мені здоров’я, то музей українських старожитностей я зроблю самотужки!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment