Україніка в екслібрисах Георгія Малакова

malakovДмитро МАЛАКОВ,
старший науковий співробітник Музею історії Києва

Електронні засоби інформації потроху відсувають у минуле книгу та мистецтво книги як таке. Але поки що відчуття розгорнутої книги в руках не можна порівняти з її зображенням на моніторі комп’ютера чи ноутбука, так само не порівняти наших емоцій під час перебування в лісі чи на березі моря з найкращими зображеннями краєвидів на широкому екрані кінотеатру. Утім, це справа смаку і звички.
А півстоліття тому, коли книги були ще одним радянським дефіцитом, потяг до них надзвичайно зріс. Виникли всесоюзне та республіканські товариства книголюбів. Відродилося мистецтво книжкового знака — екслібриса (латиною eх libris — “з книжок”) та захоплення ліноритом як масовим, легко тиражованим авторською рукою видом графіки. Один за одним створювалися клуби екслібрисистів. Тема стала модною й популярною серед інтелектуалів-шістдесятників.
У ті часи заслужений художник України Георгій Васильович Малаков (1928—1979) створив десятки екслібрисів для друзів, рідних і просто шанувальників цього виду графіки. Мистецтвознавці відзначали глибоку індивідуальність, властиву творчості цього художника, довершеність і ясність композиції, уміле використання контрастів чорного і білого кольорів, особливу яскравість, “сріблястість” гравюр у поєднанні з високою естетикою та художнім смаком. Його екслібрис — не просто знак, що свідчить про власність господаря книги, це й вислів доброзичливого ставлення до власника того чи іншого знака — до друга, приятеля, однодумця. Тобто, екслібрис винятково адресний, особистісний.
Гранична ясність, лаконізм, добрий гумор, асоціативна щедрість та широта творчої фантазії — ось головне, що цінують знавці у книжкових знаках Г. Малакова. Нічого зайвого, випадкового, жодних “туманних” штрихів. Усе зумовлено, крім суто композиційних міркувань, симпатіями художника, уподобаннями власника, вільним злетом думки. І, звичайно ж, чудовим володінням технікою малюнка і гравюри, величезною любов’ю до мистецтва.
Серед різноманіття тем у творчому доробку художника однією з улюблених була україніка. В одному з перших книжкових знаків, виконаних Малаковим 1963 року для друга, українського письменника-фантаста Олеся Бердника, навіть напис “ся книга” з “нарбутівським” “N” у композиції з двома профілями “він-вона” мав багатозначну символічність, ґрунтуючись на творчих уподобаннях мрійника та свідомого українця, чиї книжки теж оформляв Г. Малаков.
Цікаво й дотепно виконано екслібрис для художника Володимира Юрчишина: весела амазонка з яблуком сидить на… відомій глиняній іграшці свищик-коник, а довкола “розкидано” улюблений український народний посуд та декор: глечик, куманець, глиняний баранчик (1965 р.).
З особливою любов’ю створено знак для українського письменника Дмитра Гринька. Тут дорідна гоголівська Солоха, вбрана в один лише очіпок, сидить за “чорною книжкою”. Ясна річ, чорний кіт треться біля міцненької відьминої ніжки, і мудра сова вмостилася на круглому плечі, а свічка горить у штофі з темного гутнього скла, і серденько в ріжках рогача, і молодий місяць за шибкою обрамованого рушником віконця. А просунуте крізь куманець гусяче перо символізує рід занять власника цього знака (1972 р.).
Для книжкового знака філолога професора Михайла Жовтобрюха художник зобразив фасад знаменитої архітектурної пам’ятки у стилі українського модерну, створеної Василем Кричевським, — краєзнавчого музею в Полтаві (1976 р.).
Мистецтвознавець Андрій В’юник отримав від Георгія Малакова у дарунок екслібрис “із книг” — із подружжям симпатичних земляків у національному вбранні, на тлі рідної хати та з книгою (1977 р.).
Одним із найскладніших за композиційним задумом став книжковий знак, створений Георгієм для відомого вченого в галузі проблем міцності академіка Георгія Степановича Писаренка. Тут художникові довелося передати багато елементів і реальних, і символічних, подаючи їх за змістом та, як годиться, за умовами жанру, незважаючи на розміри, — отож Г. Малаков із властивою йому винахідливістю надзвичайно цікаво вирішив досить складне завдання. Насичуючи поле зображення атрибутами українського народного побуту, художник показав і власника знака у вигляді кремезного коваля, який, граючись, ламає та згинає підкови біля ковадла, а самі літери “ЕХ” скомпоновано з тієї ж підкови і хрестика. Полум’я з ковальського горна вплелося в стрічки одної з бандуристок, що утворили миле серцю тріо виконавиць народних пісень; на неодмінному стосі книжок з’явився орнаментований каламар з пером — ознаки і авторства багатьох наукових праць вченого, і натяк на походження прізвища, що бере початок справді від славетних писарів Війська Запорізького. На другому плані височить чудова київська пам’ятка архітектури Велика дзвіниця Лаври: адже саме на терені Києво-Печерського заповідника починався шлях керованого вченим інституту. А портрет великого основоположника теорії міцності Галілео Галілея вміщено, за українським звичаєм, під рушником, закріпленим на бойовій козацькій арматурі — рушниці, шаблі, люльці й порохівниці, та не забуто й славну похідну баклажку, орнаментовану, втім, багатозначно під газову турбінку (1970 р.).
Для художника-графіка Георгія Якутовича було задумано створити знак, сюжетно побудований на широковідомій тоді його гравюрі “Аркан” (1960 р.), що стала своєрідним взірцем досягнень у техніці лінориту. Але Г. Малаков, вірний собі, не пішов шляхом копіювання вдалого твору колеги й друга, а подав його натяком, з іншого ракурсу, надаючи сюжетові власного бачення і, водночас, із дещо іншим забарвленням, точно адресуючи екслібрис. Відтак, славетний гуцульський танок закручував коло танцюристів стрімким обертом, один із персонажів ще й задерикувато глянув угору, ніби запрошуючи приєднатися до веселого гурту. І смерічки хитнуло від того танку, і гуцульський топірець з написом “Ex Libris” теж підстрибнув у центрі кола.
Майже закінченим (лишався текст) був і екслібрис для друга й однокурсника художника-графіка Олександра Губарєва: красуня в чобітках і пухнастій шапці заграє з вусатим козарлюгою, ховаючись за величезною палітрою (1965 р.).
Ось такою була україніка у книжкових знаках Георгія Малакова: дотепною й майстерно, з любов’ю виконаною, — справді в дусі тепер уже історичного явища, що зветься “шістдесятництвом”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment