Коментар народного депутата України Івана Зайця щодо рішення Конституційного Суду України від 11.07.2012 року

Визнання Конституційним Судом України неконституційними положень Регламенту Верховної Ради щодо обрання та відкликання голови парламенту шляхом таємного голосування бюлетенями засвідчує, що конституційне судочинство в Україні остаточно ліквідоване. Конституційний Суд у черговий раз виступив як інструмент правлячого режиму Януковича з проведення реваншистської політики, яка, зокрема, включає відродження радянсько-комуністичних практик у державному управлінні й руйнування інституційних засад демократії та зазіхає на конституційний лад в Україні.
Це рішення Конституційного Суду безпосередньо пов’язане з мовним законом Партії регіонів та “ухваленням” 4 липня контрольованою Президентом В. Януковичем парламентською більшістю змін до Регламенту щодо процедури обрання і відкликання Голови Верховної Ради України. Конституційний Суд, по суті, використовується як знаряддя “легітимізації” обох цих незаконних рішень парламентської більшості. (Загальновідомо, що жодного мовного закону не ухвалено, оскільки ніякого конкретного його тексту на голосування в залу не виносилося. Щодо проекту Закону про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (реєстраційний номер 10677), то він був внесений у порядок денний сесії та розглянутий з порушенням статей 82 і 84 Конституції України, а також статей 21 і 100 Закону “Про Регламент Верховної Ради України”. За допомогою рішення Конституційного Суду хочуть створити правові підстави для остаточного упокорення Голови парламенту В. Литвина, зокрема в мовному питанні, або для створення ілюзії законності звільнення його з посади.
Очевидно, що рішення Конституційного Суду є, по-перше, украй поспішним, а отже, замовним. Нічого надзвичайного в країні не відбувалося, щоб Конституційний Суд полишив усі справи та в авральний спосіб розглянув одне окреме подання народних депутатів. Немає жодних сумнівів, що він штучно спростив і, по суті, вихолостив процедуру розгляду цього питання. Адже стандартна процедура підготовки і ухвалення Конституційним Судом подібних рішень передбачає, зокрема, засідання його колегії, звернення до наукових установ, до Президента України, до парламенту, до багатьох інших інституцій з проханням висловити свою позицію щодо предмета подання. Якщо народні депутати звернулися до Конституційного Суду 5 липня, то менш ніж за тиждень при найбільшому бажанні неможливо зробити відповідні звернення, підготувати висновки, надіслати їх до Конституційного Суду та опрацювати заявлені в ньому позиції сторін та експертів. Зрозуміло, що багато принципових етапів з підготовки рішення Конституційний Суд проігнорував або безпрецедентно звузив, внаслідок чого про науково-експертне обґрунтування рішення не можна навіть вести мову.
Ця ухвала Конституційного Суду збільшила список його абсурдних рішень. Її можна поставити на один щабель із відомим рішенням Конституційного Суду восени 2010 року про зміну Конституції України. По суті, Конституційний Суд перетворив себе з неупередженого конституційного Арбітра на слухняний сервісний центр із надання “конституційних послуг” правлячому владному режиму.
Щоб визнати неконституційною існуючу процедуру таємного голосування бюлетенями, треба мати дуже нестримну фантазію, яка не має нічого спільного ні з правосвідомістю, ні з правом, ні з демократією. Такі рішення можна приймати хіба що на похмілля. Принцип прозорості в діяльності органів влади в жодний спосіб не виключає можливості таємного голосування. Таємне голосування з персональних питань є важливою гарантією свободи вибору, властивою для демократії. Крім того, дивно, що Конституційний Суд не побачив у голосуванні бюлетенями однієї з найефективніших процедур реалізації ст. 84 Конституції України, що передбачає особисте голосування народними депутатами.
Варто також запитати суддів Конституційного Суду про спосіб обрання їхнього голови. Як вони обґрунтують те, що стаття 20 Закону про Конституційний Суд України встановлює: “Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні КСУ зі складу суддів КСУ лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів…”?
Крім того, кворум, який вимагає, щоб бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їхньої фактичної чисельності, є не тільки механізмом захисту прав меншості, а й механізмом забезпечення стабільності парламенту. Складається враження, що “космічні пришельці” правили не тільки в Києві, а й окупували Конституційний Суд України. Конституційні судді мусять знати, що Конституція України містить норми, які передбачають прийняття парламентом рішень конституційним числом — трьомастами голосами. І такі процедури є запобіжниками проти сваволі влади, дестабілізації і владної діяльності, і суспільного життя. Обрання та відкликання Голови Верховної Ради за участю двох третин депутатів спрямоване на консенсусне призначення керівництва парламенту, що забезпечуватиме неупереджену організацію роботи парламенту та суворе дотримання процедур та Регламенту незалежно від політичної кон’юнктури.
Якщо суддям Конституційного Суду недостатньо цих аналогій, то їм слід ознайомитись із економічним законодавством, де передбачено такий інститут, як блокуючий пакет акцій, що є важелем захисту прав міноритарних акціонерів.
Судді Конституційного Суду України мають розуміти, що авторитаризм, а ще більшою мірою тоталітаризм, стає наслідком, зокрема, перманентного процесу скорочення кількості тих суб’єктів, хто володіє владними повноваженнями. Тому в цьому рішенні проглядається намагання правлячого владного режиму сконцентрувати всю повноту парламентської влади в руках лише 226 депутатів, а решту депутатів перетворити на безправних статистів.
Тому мені як політику, що був причетний до створення Конституційного Суду, соромно за тих суддів, які проголосували за таке ганебне рішення. Це фактично ще один крок до остаточної узурпації влади правлячим кланом, коли Конституційний Суд заднім числом прагне виправдати неконституційні дії парламентської більшості. Він відкриває шлюзи для ліквідації ще не укорінених паростків демократії у сфері українського парламентаризму.