Вікторія ВАЛЬКОВА,
член НСЖУ
У панни — кущ тюльпанів у руках –
Сім келихів жертовного причастя.
Вона собі замріяна така,
І в усмішці купається від щастя.
Микола Ткач
У Будинку Національної спілки письменників України відбулася презентація поетичної збірки “Вино з тюльпанів” Миколи Ткача, яка нещодавно вийшла друком у видавництві “Ярославів вал”.
Микола Ткач — відомий письменник, науковець, етнолог, кандидат історичних наук, професор, автор багатьох посібників із народознавства, наукових реконструкцій і розвідок, десятків культурологічних статей, фольклорно-етнологічних видань, збірок українських народних пісень. Вони відкривають читачам віконце у світ предків, навчають мудрості, прокладають місток між минулим і сучасним, допомагають зазирнути у майбутнє.
Нову, непізнану для читача грань таланту Миколи Ткача відкрила нам його інтимна лірика, представлена на вечорі. До збірки увійшли ліричні вірші — вже надруковані і ті, які вперше побачили світ. Зініціювала її появу вірна подруга і порадниця, Муза поета, — дружина Надія Данилевська, поетеса, фольклорист, народознавець, якій і присвячена ця книжка. Автор хотів, щоб видання було сучасним, тому запросив проілюструвати його Руслана Найду, художника, графіка. Тонкими лініями, стриманими, гострими, мов лезо, він передає всю гаму почуттів закоханого чоловіка — шалену пристрасть і невимовну ніжність, щемливу радість і гірку печаль, світлі мрії і сподівання. Його графічні роботи занурюють читача у чарівний, неосяжний світ гармонії і неповторної краси — світ кохання, в якому панують тільки двоє.
Автор навмисне не вказує дат написання своїх поезій: “Душа вічна і її поривання можуть бути однаково щирими, високими, тендітними, і в юнацькому, і в зрілому віці. Укладав за принципом душевного настрою, — пояснює Микола Ткач. — Вірш — не предмет, його не треба уособлювати; поезія йде попереду. Не рефлексію слід подавати, а заглиблюючись у власні душевні настрої, трансформувати, переплавляти ті почуття і враження, які бентежать і хвилюють”. Чому саме “Вино з тюльпанів”? Це квіти, в яких “горить вогонь життя”, вони першими покривають спалені ядерним вибухом простори. Вони також по-своєму зворушують серце пана Миколи! Адже саме з тюльпанами приходив він на перші побачення до Надійки. А вони — її улюблені — символи юності, краси й пристрасті, які дарують аромати духмяних спогадів!
Вечір розпочався виступом відомого хорового колективу “Жайворонок”, який виконав кілька українських народних пісень у записах Надії Данилевської і Миколи Ткача.
Емоційно, динамічно розпочав і вів вечір поет Павло Щириця. Він зауважив, що поетика Миколи Ткача, на його думку, базується на трьох основних вимірах: часові, просторі й вірі. Окремої уваги заслуговують верлібри М. Ткача. “Це настільки невимушені, не подібні й не уподібнювані до якогось, скажімо, європейського письма поетичні конструкції. Власне, це верлібри дихання”, — підсумував сказане у вступному слові ведучий. Він прочитав один верлібр із книжки і надав слово авторові збірки.
Автор розповів про історію написання книги та прочитав кілька поезій з неї. Секретар НСПУ поет Сергій Пантюк зачитав один не римований вірш, у якому, на його думку, слова прості, але від прочитаного мурашки йдуть по тілу, і вручив Миколі Ткачу як цьогорічному ювілярові Почесну відзнаку НСПУ.
Сергій Гальченко, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН України, спробував розкрити загадку творчості Миколи Ткача. А вона у тому, що він — особистість багатогранна. Вдало поєднавши наукову, літературну, педагогічну праці, автор є ще й тонким, чутливим ліриком, здатним відгукнутися на найменші порухи людської душі. Ось тому навіть в інтимній ліриці присутні філософічність, глибока мудрість, широкий світогляд. Історичні події українського народу, його героїчне минуле, визвольні змагання, обрядові свята і звичаї — все це поет розглядає крізь призму любові до жінки, матері, любові до України.
Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Василь Герасим’юк зазначив: “…такі книжки слід видавати на кошт держави (збірка надрукована коштом автора) і на таких поетичних зразках виховувати сучасну молодь. Поезія Ткача — це історія душі української людини на зламі тисячоліть. Вона виражає душу в найповнішому, “симфонічному” сенсі. Це — українська душа в українському краєвиді, в українській історії, в українському світі”. Він зауважив також глибоку гармонійність у поезії Миколи Ткача християнської етики й дохристиянських мотивів, де зустрічаються навіть персонажі шумерських часів. Василь Герасим’юк розглядає презентовану збірку в двох частинах, двох виявах: поезії силабо-тонічні з усім “джентльменським” набором епітетів і барв та суворий цупкий верлібр із глибоким драматизмом історичних реалій, що постають крізь призму інтимних взаємин української душі. І як приклад, прочитав один із верлібрів, наголосивши на його останніх рядках: “Що ми хотіли: // вільної України, чи жити вільно? // Тепер вони будують Незалежну… // А ми чекаємо ранку, // коли прийдуть розстрілювати // нашу причинність, // записану // на портативний магнітофон “Весна” // від жінок двадцятого століття”.
“Микола Ткач — справжня академія мудрості, традиційних знань, — так охарактеризував поета доктор мистецтвознавства, професор, фольклорист Анатолій Іваницький. — Ерудит, проникливий дослідник наших прадавніх пам’яток, прекрасний знавець міфології, він не обмежується рамками знань, а навпаки, вільно почувається на перехресті простору і часу, і при цьому прискіпливо вдивляється, напружено вслуховується у день сьогоднішній, вболіваючи за долю України. А поруч із поетом — тепла усмішка коханої, яка “переминула далі і роки”.
Тож яка вона, Панна з тюльпанами, та єдина кохана для ліричного героя? Поет передчував зустріч із нею, ще до її появи у його житті вже любив: “Я знав — ти є. Лиш тільки довго-довго ждання боліло й мучило мене…” “Лілея з озерця”, “цвіту пелюстинка”, “світанку дивний шовк”, “веселка над рікою” — ніжне, кришталево-чисте кохання з голубою стрічкою в косах несподівано, “наче сон на бігу”, ввійшло в життя автора, відкрило у ньому “джерело цілюще”.
Лірика Миколи Ткача підкорює ніжністю, сповідальним тоном, щирою жагою повного злиття зі світом. Ця жага розчинитися — у коханні, в поетичній сповіді, у природі, базується на повній самовіддачі, готовності до самопожертви. “Вірші народжуються уві сні. Муза приходить… Чи не Муза? Ми потойбіччя не знаємо…”, — пояснює поет процес творення поезій. Тому вони зі своєю природною музикальністю, основаною на ритмічних, інтонаційних, словесних, строфічних повторах, нагадують народні пісні. Це підсилює вплив поетичного слова на читача, змушує замислитись, ще раз повертатися до прочитаного, ще раз смакувати міцне, п’янке “Вино з тюльпанів”, настояне на ніжності, пристрасті, випробуване часом; насолоджуватися ароматом почуттів.
Добрим словом привітали автора заслужений діяч мистецтв України, письменник і актор Василь Довжик, який прочитав вірш зі збірки, заступник директора Музею книги і друкарства Дмитро Палій, поет-гуморист Гриць Гайовий, заслужений працівник культури України, професор Петро Андрійчук, голова Київського об’єднання поетів, поет Станіслав Шевченко прочитав вірш Миколи Ткача. Заслужена артистка України Тетяна Негрій розповіла про творчі взаємини з Миколою Ткачем і виконала пісню на його слова та музику його брата Андрія “Сосновий пах пречистий”. Щиро поздоровили автора з виходом чергової книги представники товариства “Чернігівське земляцтво у Києві”. Заступник голови товариства Микола Борщ вручив Миколі Ткачу Почесну грамоту. А співак Микола Полоз подарував пісню “Забуяє весна”. Музику на вірш, що увійшов до презентованої збірки, написала композитор, співачка, педагог Тетяна Димань.
На презентації прозвучали вірші з книжки “Вино з тюльпанів” у виконанні відомого диктора й читця, заслуженого артиста України, протоієрея Петра Бойка. А також талановитого актора, поета та співака Кирила Булкіна та Вікторії Валькової. Справжньою окрасою імпрези став виступ студентського вокального ансамблю кафедри культурології Київського національного університету культури та мистецтв. Завершився цей щирий, по-родинному теплий вечір виступом кобзаря Тараса Силенка.
