Зі своєю хвилею на свій берег

Літературну премію ім. Олени Пчілки заснувало видавництво “Веселка” 1991 року, а вперше її отримала доктор філологічних наук, професор Олена Таланчук за підготовку й упорядкування книжки дитячих творів “Годі, діточки, вам спать” цієї письменниці, просвітянки, члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук. Відтоді премію отримали десятки авторів. Із 2008 року у зв’язку з кризою нагороду не присуджували.
Нині премію відродили київські видавці та літератори за допомогою Гадяцької держадміністрації, районної ради та міського керівництва Гадяча. Вручали її у гімназії ім. Олени Пчілки.

Надія КИР’ЯН

У Гадячі глибоко шанують видатну патріотичну родину, тут встановлено пам’ятний знак із барельєфами відомого громадського діяча, публіциста, історика, літературознавця Михайла Драгоманова, його сестри Ольги Драгоманової (у заміжжі Косач) — Олени Пчілки та Лесі Українки. Міська гімназія виборола право називатися іменем Олени Пчілки, школа № 2 носить ім’я Михайла Драгоманова, готують документи, щоб школа № 4 отримала ім’я Лесі Українки, у місті є бібліотеки, вулиці, названі на честь представників славної родини, пам’ятні знаки видатним землякам.
У день народження Олени Пчілки у Гадячі традиційно відбувається низка цікавих культурних заходів. Ось і цього разу до міста прибули делегації з Києва — з видавництва “Веселка”, Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, науковці Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, науково-методичні працівники Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського, депутати Полтавської обласної ради, краєзнавці, вчителі загальноосвітніх навчальних закладів Гадяцького району. Гості міста відвідали Літературний музей родини Драгоманових, узяли участь в історико-літературних читаннях та урочистому врученні премії ім. Олени Пчілки цьогорічним лауреатам, а також в обласному літературно-мистецькому святі в Зеленому гаю біля пам’ятника Лесі Українці.
Голова Гадяцької райдержадміністрації, депутат Полтавської обласної ради, заслужений працівник освіти України Володимир Беседа вважає, що об’єднати земляків, допомогти реалізувати їхній творчий потенціал можливо тільки на основі духовно-культурних цінностей, тому тут велике значення надають вивченню історії краю, вшануванню видатних земляків. Так вважають і Олександр Міняйло, голова Гадяцької районної ради, і Тетяна Савченко, міський голова Гадяча, а також усе керівництво міста й району. Відкриваючи історико-літературні читання “Олена Пчілка: через столітній погляд”, Володимир Беседа розповів, що в місті створено історико-краєзнавчий музей, де проводиться значна дослідницька робота, зокрема за напрямами “Гадяч — гетьманська столиця”, “Родина Драгоманових”, “Ландшафтний парк Гадяцький”. Минулого року відзначали 170-річчя з дня народження Михайла Драгоманова, упорядкували урочище “Зелений гай”, де жили члени родини, відремонтували бібліотеку, музичну школу. Цього року завершується реконструкція нового приміщення під краєзнавчий музей, виділено кошти на відродження ставка в Зеленому гаю, заплановано організувати кінні прогулянки, які так любила Леся Українка. Нинішня подія — новий щабель у міських заходах.
На історико-літературні читання підготували цікаві й різнобічні доповіді науковці Полтавського педуніверситету: кандидат історичних наук, завідувач кафедри правознавства Тамара Нагорна “Олена Пчілка: людина-борець, людина-космополіт, людина-епоха”; кандидат філологічних наук, професор кафедри журналістики Світлана Семенко “Публіцистичні обрії Олени Пчілки”; кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри української літератури Віра Мелешко “Тема інтелігенції у творчому доробку Олени Пчілки”; науковці інституту ім. М. В. Остроградського, ректор інституту Віталій Зелюк “Олена Пчілка і український національний рух в Україні ХІХ ст.”; методисти відділу гуманітарних дисциплін Ольга Коваленко та Ірина Міщенко “Педагогічні погляди Олени Пчілки” та “Просвітницька діяльність Олени Пчілки”.
Академік НАНУ Микола Жулинський, підсумовуючи виступи доповідачів, зауважив: “Дуже добра у вас традиція культурного осягнення духовних феноменів. Ви органічно живете у цьому матеріалі, переживаєте, переосмислюєте сказане. Бачу, що вловлюєте основну тенденцію, яку впроваджуєте пізнанням літературної і громадської діяльності Олени Пчілки. Це формування українського суспільства як культурного феномену, що надзвичайно актуально нині. Наші поразки значною мірою пояснюються тим, що у нас політичний фактор виходить на перший план, він не є продуктом культурного розвитку. Сьогодні Олена Пчілка дає нам колосальну поживу для роздумів і можливість осмислювати серйозні проблеми, які перегукуються з нинішніми подіями. Наша ситуація, можливо, ще загрозливіша, бо додаються проблеми глобалізації, що носять характер неконтрольованої нівеляції, якій важко протистояти. Найсерйозніша проблема — витворити національну оболонку, яка захищатиме і пропускатиме, як озоновий шар, лише невеликі частини “глобальної радіації”, що входить у нашу атмосферу. Треба пам’ятати, що ми будемо цікаві світові, коли збережемо свій національний образ”.
Хочеться додати кілька цитат із книжки, написаної майже століття тому, які дивовижно асоціюються з сьогоднішніми проблемами: “Виростали ми під чином двох течій: української, простонародної, і російської. Панської. Українська течія — се було наше природнє оточення з найменших літ: се були наші няньки, вся наша двірська челядь і її діти, та й вся та гадяцька й повітова людність, що мала взаємини з нашою сім’єю чи з нашим двором. Українська мова й, так би сказати, українська етнографія були нашою природженою течією. А полтавська людність в ті часи зберігала, звичайно, всі українські особливості ще значно краще, ніж тепер…”
“Що більше ми підростали, то більше вимогала тая московщина. Хоч ніхто нам не казав — “цурайся свого, кидай свою мову”, але це само собою розумілось… “У гостях”, “при гостях”, взагалі з чужими — треба було говорити по-московському, хоч би й з дітьми: з чиїмсь “Гришею” або з чужою “Анютою” не можна було говорити так, як з нашим Грицьком або Галею. Це було ясно само собою; і не через те тільки говорила я так, що “не подоба” було говорити з чужими — “по-мужицькому”, а ще й через те, що ті Гриші та Анюти не вміли говорити по-моєму, то їм же трудно, “невдобно” міняти свою мову, приміняючись до мене; то як же можна “стісняти” їх! Це була тая “добрість”, “делікатність” до чужих з руки дитини української, а тим часом дитина чужа ніколи не хотіла подумати, що, може ж, і мені трудно міняти свою мову на чужу”. Хіба не вимагають із нас тепер бути чемними, пристосовуючись? То що змінилося?”
Після проведення конференції голова журі премії директор видавництва “Веселка” Василь Степаненко та представники міської влади урочисто вручили премії Олени Пчілки цьогорічним лауреатам — співробітникам Інституту літератури Ларисі Мірошниченко, відомій дослідниці життя і творчості Лесі Українки, та її колезі Аллі Ріпенко, які вперше відтворили та видали у “Веселці” авторський варіант останнього твору Олени Пчілки — автобіографічний нарис “Золоті дні золотого дитячого віку…”, провівши ґрунтовні наукові дослідження, віднайшовши в архівах майже повний рукопис, а не знайдені кілька сторінок — за машинописним авторизованим варіантом. До тексту подано детальні примітки та пояснення. У книжці, оформленій Олексієм Базилевичем, подано численні світлини — портрети та групові знімки героїв нарису, пейзажі Полтавщини, які допоможуть читачеві уявити те, про що розповідає письменниця. Деякі з них, зокрема із колекції В. Костюка, друкуються вперше.
“Завдяки таким виданням і авторам ми йдемо зі своєю хвилею на свій берег”, — влучно підсумував дійство Василь Степаненко.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment