Наше лихо — давнє й сьогочасне

Анатолій ШЕВЧЕНКО,
письменник

Минуло понад 20 років від дня проголошення незалежності України, а сподіваної радості з цього приводу нема. У чому ж річ? Мимоволі пригадується давня оповідь про те, як пророк Мойсей 40 років водив пустелею іудеїв з єдиною метою: аби люди позбулися усього рабського в душах — почуттів приниженості та меншовартості, схильності до холуйства.
Українців якась нечиста сила (у неї, власне, є ймення — але про це згодом) водить уже понад три з половиною століття (від Переяславської угоди 1654 року). Рідною землею, щоправда, водить, зате й із метою, цілком протилежною Мойсеєвій: аби наш народ забув про честь і гідність, став слухняним виконавцем чужої волі, щоб це був уже не народ, а, як пророчив Тарас Шевченко, “раби, подножки, грязь Москви”. А ось вам і обіцяне ім’я “нечистої сили” — малоросійство.
Слова такого, може, й не існує, але проблема, ним означена, — наше лихо, давнє й сьогочасне. Саме малоросійство — головна причина всіх драматичних поразок України в боротьбі за незалежність. Гадаю, настав час визнати численні заслуги малоросів на ниві нищення України і пропоную запровадити для них особливу нагороду — орден полковника Носа, того, який ще далекого 1708 року під час шведськоросійської війни провів таємним підземним ходом загін князя Меньшикова в оточений ворогом Батурин. Там хоробрі царські вояки влаштували справжнє пекло: убивали жінок, дітей, навіть немовлят — брали за ноги і били головами об кам’яні мури. Так гартувалася “одвічна дружба двох народів”.
Давно не можу зрозуміти, чого наші національні лідери — за винятком кількох осіб — не надають належного значення загрозі України від малоросійства. Адже про неї з тривогою і болем ще на початку ХХ ст. писав наш видатний поет і мислитель Євген Маланюк.
А ось правителі московського царства, які “пріращівалі” свої володіння за рахунок земель інших народів, відразу збагнули, що з українцями нічого не зробиш, доки живе українська мова. І заходилися нищити її усіма можливими способами. Першим став цар московської держави Алєксєй Міхайловіч на прізвисько Тішайший, той самий, що 1654 року учинив переяславську оборудку з гетьманом України Б. Хмельницьким. Це про нього Тарас Шевченко писав: “Великий, славний, та не дуже”. Цар наказав своїм емісарам в Україні палити українські книжки, і це нищення тривало аж до 1917 року, коли постала Українська Народна Республіка.
Після більшовицького погрому УНР і встановлення радянської влади боротьба з українством, українською мовою та українською історією — в різних формах, але переважно насильницьких — тривала аж до 1991 року.
Хоч як дивно, але в часи незалежності наступ на українську мову тільки посилився. Він сягнув апогею 5 червня 2012 року, коли Верховна Рада в першому читанні ухвалила законопроект регіоналів С. Ківалова і В. Колесніченка “Про засади державної мовної політики”, що дає право в усіх регіонах України запровадити статус російської мови як регіональної. Це прямий шлях до встановлення державного статусу російської мови в Україні, і не як другої мови, а як першої. Законопроект 3 липня 2012 року без будь-якого обговорення був ухвалений Верховною Радою у другому читанні (якого, по суті, не було). І якщо Президент підпише цей документ попри протести, що прокотилися всією Україною і навіть за кордоном, де є українська діаспора, його рішення стане останнім цвяхом, забитим у домовину української мови.
Регіонали зі своїми однодумцями комуністами і хисткими литвинівцями з Народної партії затуманюють людям мізки, мовляв, нічого страшного не сталося. Тим часом Президент В. Янукович 8 червня 2012 року перед початком чемпіонату Європи з футболу звернувся до гравців збірної України російською мовою, продемонструвавши усім громадянам, як воно далі буде.
Час, відведений історією для українців, уже майже вичерпаний. Якщо ми не отямимося, то зникнемо з лиця землі, як те плем’я аварів-обрів, спогад про яких тільки й залишився на цім світі, що у літописній приповідці: “Погибоша, аки обри”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment