Вікторія ЛІСНИЧА: «Не люди вибирають Лавру, а Лавра

23 січня під час “січневої музейної революції” Міністерство культури України звільнило генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марину Громову і призначило замість неї Вікторію Лісничу. Що змінилося відтоді у Заповіднику? Спробуємо розібратися, спілкуючись з його директором.

— Вікторіє Миколаївно, за фахом Ви медик, правник і управлінець. Коли у січні поточного року Вас призначили генеральним директором Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, було висловлено чимало нарікань щодо цього і серед громадськості, і у ЗМІ. Чи вдалося Вам подолати упереджене ставлення? Що для цього робите?
— Я маю медичну і юридичну освіти, та для мене духовні й культурні цінності завжди мали першочергове значення в житті. Зараз здобуваю третю вищу освіту у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю “Культуролог, керівник художніх проектів, викладач”. Тож із 2010 року на посаді заступника міністра культури України я заглибилася у музейну справу, ретельно проаналізувала всі проблеми та потреби культурних закладів країни, виступила організатором низки культурно-просвітницьких та благодійних заходів. Перебуваючи на посаді заступника директора державної установи “Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова”, я розпочала роботу над навчальним посібником “Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав”. Книжку було презентовано у листопаді 2011 року. Тож для мене культурна й духовна сфери завжди були дуже цікаві та близькі, і я доклала багато зусиль, щоб як слід вивчити та дослідити усі їхні тонкощі.
Та правду кажучи, хоч би як мене надихали культурна і духовна сфери, цього замало, щоб бути гарним керівником такого величезного закладу, як Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Адже тут працює близько п’ятисот осіб. Тож саме професійний колектив і мій досвід роботи на керівних посадах допомагають досягати успіхів.
З другого боку, у Лавру у мої 33 роки мене привела доля. Знаєте, у нас тут говорять, що не люди вибирають Лавру, а Лавра — людей.
— Які справи в роботі заповідника вважаєте першочерговими? Які кроки робите, щоб поліпшити стан справ?
— Основні напрями роботи пов’язані з виконанням Концепції генерального плану розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, який розробило і затвердило Міністерство культури України.
Згідно з цим документом, найголовнішими нагальними питаннями для Заповідника сьогодні є збереження цілісності та автентичності споруд комплексу (ремонтно-реставраційних робіт вимагає 21 об’єкт культурної спадщини), вирішення проблеми сучасної забудови в буферній зоні Заповідника, постійна модернізація території Заповідника та покращення музейного сервісу тощо. Ми працюємо, уже до осені маємо порадувати відвідувачів відреставрованою дзвіницею, яка понад п’ять років була зачинена для екскурсій. Ще постійно налагоджуємо відносини зі спонсорами та благодійними організаціями. Нова професійна команда щораз подає проекти для отримання міжнародних грантів. Маємо надію, що позитивні результати нашої діяльності побачать не лише професіонали.
— Відчуваєте себе музейником? На чий досвід орієнтуєтеся — вітчизняний, зарубіжний, випрацьовуєте власні плани?
— Думаю, моє головне призначення — не просто розвивати музейну справу, а працювати на благо української культури, докладаючи всіх зусиль для відродження духовності нашого народу. Адже це головне у житті.
Звичайно, працюючи за основними напрямами розвитку Заповідника, ми зберігаємо музейні традиції наших попередників, використовуємо напрацьований досвід. Але основна мета — перетворити Києво-Печерський заповідник на славетний європейський музей, у який прагнутимуть потрапити мільйони туристів зі всього світу. Адже Заповідник гідний того, щоб бути нарівні з такими відомими музейними установами, як Лувр або Галерея Уффіці. За рік ці музеї відвідують мільйони туристів. Тож зараз ми спрямовані на модернізацію роботи усіх відділів нашої установи, оптимізацію праці, освоєння новітніх музейних технологій та тісну співпрацю з міжнародними музейними організаціями. Адже нашій нації є що показати світу.
— Після Вашого призначення у Києво-Печерській лаврі побільшало різноманітних заходів, деякі з них мали специфічний резонанс у ЗМІ, скажімо, виступ Кубанського народного хору під час святкування “Дня Росії” (до речі, чому його святкували саме тут?). Як Ви ставитеся до подібних курйозів, чи варто в майбутньому перетворювати музей на майданчик для подібних шоу? Адже наші козаки, чиїми коштами споруджено чимало тутешніх об’єктів, називали Лавру школою, паніматкою…
— Києво-Печерська лавра — не просто святиня, це й осередок культурного життя та громадської діяльності. Тож природно, що тут регулярно проводяться культурні, освітні, наукові, громадські заходи різного формату, звичайно, враховуючи специфіку місця. Домовленість про святкування “Дня Росії” була досягнута в результаті зустрічі з Послом Росії в Україні Михайлом Зурабовим. Це була ділова домовленість. За результатами зустрічі було укладено угоду між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Центром національних культур (за дорученням Посольства РФ в Україні), відповідно до якої російська сторона перерахувала Заповіднику 20 тисяч гривень за організацію та забезпечення проведення святкового заходу.
Не розумію Вашого питання стосовно “курйозу”. Ви не гірше за мене знаєте про трагічну долю нашого народу. Кубанський народний хор виконував рідні українські пісні, котрі ніяк не могли суперечити вподобанням туристів та вірян, присутніх на території того дня.
— Нещодавно Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник отримав сертифікат “Європейський музейний стандарт із Знаком Якості Музею” (“European Standard of Museum”) від Європейської Економічної Палати Торгівлі, Комерції та Промисловості. Така відзнака дає заповіднику якісь преференції?
— Європейський сертифікат якості — свідчення того, що Києво-Печерський заповідник є музейною установою європейського рівня. Для відвідувачів це насамперед гарантія безпеки та якісного сервісу. Для нас — можливість більш широкої співпраці з міжнародними організаціями, зокрема й із тими, що надають гранти під різноманітні проекти.
Для мене ця подія особливо важлива. Одразу після призначення я зрозуміла, наскільки це велика відповідальність — керувати Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником, який є духовним та історичним скарбом не тільки нашої держави, а й світу. Саме тоді у мене вперше виникло питання: а чи все я роблю правильно? Це спонукало мене звернутися до Європейської Економічної Палати Торгівлі, Комерції та Промисловості з проханням провести аудит Заповідника та надати нам свої рекомендації щодо його подальшого розвитку. У лютому Заповідник подав заявку в центральний офіс Європейської Економічної Палати Торгівлі, Комерції та Промисловості (м. Брюссель).
Першим кроком на шляху співпраці став договір про надання консультаційних послуг, згідно з яким у рамках візиту експерти ЄЕПТКП провели оцінку відповідності Заповідника європейським критеріям музейних закладів.
Після проведення сертифікації експерти Європейської економічної палати підтвердили — ми рухаємось у правильному напрямку. Нам надали рекомендації з усунення недоліків, і працівники заповідника доклали багато зусиль, аби їх виправити. Зокрема, була оновлена інфраструктура Заповідника, облаштовуються відповідно до європейського стандарту офісні приміщення та місця для відпочинку персоналу, внесено відповідні зміни в пакет екскурсійних послуг. Крім того, незабаром буде розроблена і впроваджена більш досконала версія офіційного сайта Заповідника.
Я надзвичайно щаслива, що зусилля нашого колективу увінчалися успіхом, адже моє головне бажання від самого початку — щоб Заповідник був у когорті найкращих музеїв Європи.
— На території Заповідника діє чимало музеїв, установ і організацій. У чому Ваша співпраця? Чи координуєте Ви їхню діяльність?
— На території Києво-Печерського заповідника діє чотири музеї — Музей книги і друкарства України, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Національний музей українського народного декоративного мистецтва та Музей історичних коштовностей України. Усі вони підпорядковані Київській міській державній адміністрації, а тому ми не можемо координувати їхню діяльність.
— Стосунки між колективом Заповідника і Українською Православною Церквою Московського патріархату, яка теж перебуває на території лаври, завжди були далекими від ідеальних. За останні півроку Ви отримали аж дві високі нагороди цієї церкви — ордени княгині Ольги і великомучениці Варвари І ступеня. Чим є ці нагородження: ознакою “примирення” чи улещуванням перед подальшим зазіханням московської церкви на національну святиню?
— Одразу хочу зазначити, що орден княгині Ольги мені вручили ще до мого призначення на посаду генерального директора Заповідника — за книгу “Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав”.
Щодо відносин з монастирем і метрополією, це ділові відносини на благо Заповідника. Наприклад, ми спільно працюємо над збереженням та реставрацією пам’яток. Монастир нам допомагає, на деяких пам’ятках проводяться ремонтно-реставраційні роботи за фінансової підтримки їхніх меценатів. Ми постійно проводимо спільні наради з представниками монастиря і вченими і разом приймаємо ті чи інші рішення. У своїх відносинах з монастирем я керуюся всім відомим висловом Христа: “Кесареві — кесареве, а Богу — Боже”.