Наш співрозмовник — народний депутат України Володимир КАПЛІЄНКО (депутатська група “Реформи заради майбутнього”).
— Пане Володимире, нам доведеться зробити несподіваний, але вкрай потрібний відступ, адже реалії життя стрімко вриваються в наші плани. Маю на увазі мовний закон…
— Ні я, ні майже всі інші члени нашої депутатської групи не голосували за цей законопроект. Адже він зовсім не про статус регіональних мов, як озвучується, а про пригноблення, обмеження та створення гетто для української мови — називаймо все своїми іменами. Як за це можна голосувати?! У відповідь на брутальність щодо нашої рідної мови закликаю всіх відтепер говорити винятково українською!
Є те, що може зробити кожен із нас, — не дати вмерти українській у своєму житті: ГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЮ, ДУМАЙ УКРАЇНСЬКОЮ, ПИШИ УКРАЇНСЬКОЮ, — БО ТИ ЖИВЕШ В УКРАЇНІ!
— Серед наболілих проблем суспільства — ситуація в українському селі. Те, що воно, виснажене десятиліттями попередньої політики, потребує величезної підтримки, — однозначно. У Вас є своє цікаве бачення цієї проблеми.
— На перший план я ставлю самоорганізацію населення сільських громад.
— Вас не влаштовує нинішня ситуація?
— А як вона може влаштовувати, коли сільська громада, що є основою суспільного життя села, по суті, безправна. Люди нарешті повинні зрозуміти: багато залежить від них, їхньої ініціативи, уміння об’єднуватися заради вирішення проблем. Ідеться насамперед про соціальну сферу села.
— На яку вкрай занедбану, якщо не сказати — “добиту”, ділянку соціальної сфери Ви звернули б особливу увагу?
— На охорону здоров’я. За 20 років незалежності соціальні стандарти в Україні загалом впали до рівня країн третього світу. А якщо говорити про медицину, то вона в Україні взагалі фінансується за залишковим принципом. Поки що, без системної боротьби з тіньовим сектором економіки, коштів у бюджеті для медицини не вистачатиме й далі. Тому єдиний вихід — масштабне поширення принципів самоорганізації населення у медичній сфері.
— Але ж останнім часом точиться широка дискусія щодо запровадження страхової медицини?
— У районах і селах, де панує безробіття, система медичного страхування, заснованого на збільшенні відрахувань за найманих працівників, не матиме обіцяного ефекту.
— У сільській медицині стільки проблем, що невідомо, за яку братися найперше.
— За профілактику захворювань! Світова практика довела, що це один із найважливіших елементів збереження життя, зменшення витрат на лікування. Але у нас чомусь саме цей елемент медицини чи не найгірше розвинений на селі.
— Ви взялися за доволі непросту справу. Очевидно, має допомогти чималий досвід благодійницької діяльності?
— Свого часу я очолював найбільший за напрямами і фінансуванням фонд країни — Український фонд соціальних інвестицій. Це був проект Світового банку. Ставши 2007 року народним депутатом України, вирішив розпочати такий благодійний проект, який привів би нас до того, про що так багато нині говорять — громадянського суспільства. Мені здається, що цієї мети можна досягнути через формування нової культури допомоги ближньому — благодійної діяльності, меценатства, залучення широкої проектної підтримки для бідних верств.
Разом із моєю командою створили Всеукраїнський фонд “Інститут соціальних проектів”, стали співзасновниками Міжнародного фонду “Інститут соціальних проектів”, що діє на території США, відкриватимемо власні представництва в Європі та Росії. Усе це заради України та її громадян.
Зараз реалізуємо проекти “Допоможемо дітям разом”, “Рука допомоги”, “Світ без кордонів” тощо. Безумовно, нам нелегко фінансово, досі ми не шукали партнерів серед бізнесу. Тому й фінансування ще недостатнє, але все попереду. За деякий час розгорнемо всеукраїнський соціальний проект, який охопить усі сільські території України.
— Як Ваш Благодійний фонд “Інститут соціальних проектів” підтримує територіальні громади сіл?
— Ми взяли цілком конкретний напрям — побудова життєздатної, самоорганізованої системи медичного захисту. Для реалізації масштабного задуму Фонд обрав кілька районів Житомирщини, які мають добрий потенціал самоорганізації та відчувають нестачу державної підтримки — Андрушівський, Ружинський, Попільнянський, Бердичівський.
Фонд розпочав акцію під промовистою назвою “Рука допомоги”, мета якої — довести громаді, що можна починати покращувати здоров’я без капіталів і бюджетного фінансування.
— Розкажіть детальніше про цю акцію.
— Проект “Рука допомоги” реалізує Всеукраїнський благодійний Фонд “Інститут соціальних проектів” і Міжнародна асоціація благодійників. Розрахований на 2 роки і має охопити 30 % сільських територій України. Проект покликаний створити умови для підвищення рівня ініціативності сільських громад у сфері медичного захисту та значно підвищити показники диспансеризації (профілактичних медичних обстежень) на селі.
Перший етап ініціативи розпочався на Житомирщині. 17—18 березня 2012 року була проведена перша акція в Андрушівці, згодом акції відбулись у Ружинському, Попільнянському та Бердичівському районах. Десятки лікарів приймають пацієнтів у центральних районних лікарнях і селищних амбулаторіях. Наразі на Житомирщині в усіх зазначених районах проводяться повторні акції.
За результатами акцій “Рука допомоги” на Житомирщині надано близько 9000 медичних консультацій від лікарів вищої категорії з Києва та обласних центрів України, усім учасникам видано необхідні ліки, районні лікарні отримали медичне обладнання та гуманітарну допомогу. Проведено масштабне соціологічне дослідження якості життя та якості медицини, що стане основою для моїх законодавчих ініціатив, спрямованих на розвиток територіальних громад.
— Що ще пропонуєте для активізації місцевих громад із захисту здоров’я населення?
— Обирати так званих медичних старост. Виявилося, на місцях є люди, що можуть узяти на себе супровід громадської медицини: місцевий голова, місцевий лікар чи будь-яка порядна, ініціативна людина, якій довіряють мешканці району чи села. Звичайно, і для фінансування власної профілактичної медицини потрібні певні кошти. Тож громади можуть створювати місцеві каси. Така практика успішно діє у європейських країнах, зокрема в Німеччині. А на початковій стадії це вже здійснюється на Житомирщині: незначні суми внесків від кожного мешканця дають необхідні для медичної профілактики кошти, особливо за умови застосування запропонованого нами формату як на акціях “Рука допомоги”.
Перед громадою стоїть багато інших завдань, допомогти у реалізації яких взявся Фонд “Інститут соціальних проектів”. Серед них — правова освіта місцевих медичних працівників і кураторів, поліпшення комунікацій із мешканцями районів, допомога сільській громаді у налагодженні тісної співпраці з іншими благодійними організаціями, фондами та лікарями-волонтерами, зокрема з міжнародними.
— Ця справа потребує і законодавчого забезпечення?
— Як депутат парламенту, найближчим часом розроблю і подам до Верховної Ради України законопроект про медичну самоорганізацію населення. У всьому світі стан здоров’я громади визначає успішність державної політики, але коли держава цього не розуміє, громадяни самі дбають про себе, і ми збираємося їм у цьому допомогти.
Загалом наш проект “Рука допомоги” складається з чотирьох етапів: проведення пілотних акцій і пошук місцевих лідерів; відбір найактивніших територіальних громад і навчання місцевих медичних старост; проведення громадами медичних акцій спільно з фондом, місцевими лікарнями, органами самоврядування; юридичне оформлення партнерства між громадами й органами місцевого самоврядування. Включення до місцевих бюджетів витрат на підтримку ініціатив громадян.
Важливість розвитку профілактичної медицини важко переоцінити. Фахівці нашого Фонду провели під час акції соціологічні дослідження (проанкетовано близько 1800 осіб). Результати досліджень показали, що мешканці сіл відчувають нестачу у багатьох медичних фахівцях, витрачають майже половину сімейного бюджету на лікування, в 95 % випадків звертаються по медичну допомогу лише у разі загострення хвороб. Так далі не повинно бути.
— Добре було б, аби Вашу ініціативу підтримало якомога більше благодійників в Україні.
— “Інститут соціальних проектів” уже зібрав разом чимало фахівців і матеріальну підтримку, об’єднав навколо спільної справи такі благодійні організації, як “Духовне відродження”, “Серце до серця”, Міжнародний фонд сприяння розвитку медицини, “Міжнародний християнський фонд”, Благодійний фонд “Тріумф серця”. І я звертаюся до меценатів, донорів, благодійників та всіх небайдужих українців: запрошуємо долучатися до нашої акції. Якщо ви маєте ресурси — фінансові, трудові, будь-які інші— звертайтеся до нас, ми знаємо, в який спосіб найбільш якісно донести вашу допомогу до тих, хто її потребує. Ми хочемо, щоб у сільській місцевості хворих не було, а ситуація, коли кожна четверта родина не може мати дітей (теж дані нашої статистики), залишилась у минулому.
— Пане Володимире, повернімося до Вашої депутатської діяльності. Які напрями парламентської роботи Вас особливо цікавлять як народного депутата?
— Хочу встигнути скрізь. Встигаю і разом із нашою депутатською групою “Реформи заради майбутнього” чітко реагувати й не пропускати законів, які можуть нанести реальну шкоду державі або її громадянам. Під нашим тиском суттєво змінено закони про державну службу, про теплопостачання, про вибори депутатів місцевих рад і Верховної Ради, Податковий кодекс. Боролися “до останнього набою” за інший шлях розвитку пенсійної та медичної реформ. Є приклади проектів законів, які були заблоковані саме через нашу активність, зокрема закони про державні закупівлі, про біометричні паспорти, про ринок земель, про реалізацію військового майна.
Згадую, як билися за закон про ринок земель. Я — автор концепції про реформування земельних відносин в Україні. Коли ознайомився з урядовим проектом, був вражений. Замість захисту селянства, формування інституту державної підтримки села, забезпечення продовольчої безпеки України, у тій редакції йшлося лише про землю як товар, державі не надавалося фактично жодних реальних важелів впливу на земельні відносини, будь-якого пріоритетного права на викуп або оренду, суцільні масиви ріллі пропонувалися на продаж більше ніж 20 % у кожному районі в одні руки, допускалася лазівка на отримання права власності на українську землю іноземцями. Я подав 23 принципові поправки до урядового закону та від імені групи місяць бився на профільному комітеті. Наші баталії, які були розпочаті в січні цього року, транслювалися на всю країну. Саме завдяки тим двом десяткам голосів, які має депутатська група “Реформи заради майбутнього”, зупинено ухвалення цього недолугого закону, який фактично призвів би до формування кріпацтва.
Щодо власних ініціатив. Я зареєстрував 37 проектів законів, спрямованих на реформи. Реформи заради нашого майбутнього. Серед них хотів би виокремити закон про допоміжне материнство: він на момент реєстрації був першим таким у світі. Шкода, що парламентарі так і не зрозуміли необхідність і революційність такого закону. До речі, до мене 2009-го звернулися представники парламентарів Франції із подякою за такі ініціативи та проханням дати право на використання тексту мого законопроекту для розробки подібних ініціатив у Франції. Вони дякують, а нам це не потрібно.
— Очевидно, потрібен якісно новий депутатський корпус парламенту?
— Покладаю надії на прихід до нього принципових депутатів від мажоритарних округів. Такі депутати-мажоритарники не залежатимуть від партійних вказівок, від забаганок якихось вождів, а пріоритетом для них буде Україна, інтереси виборців, народу.
Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО
