Освячений родинною молитвою

Василь МАРУСИК,
заслужений журналіст України

В одному з інтерв’ю відомий український письменник, член Центрального Проводу ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Ярема Гоян, який два роки тому відзначив свій 70-річний ювілей, на запитання “Яке Ваше кредо?” відповів так:
— Кредо для мене — це пісні, які над колискою мені мама співала. Мабуть, це кредо — мамина і татова молитва, любов до рідного слова, непоступливість у цьому… Кредо — це знати, що ти син України, що ти народився на цій землі, це — твоя земля, працюй для неї, поки можеш — роби українську справу.
Молитва-мрія батька-матері загартувала юну душу у природному патріотичному середовищі, — тут прояснюється весь життєвий, наполегливий, працелюбний шлях обдарованої людини. І все стає ясним, як “Світло з неба” (так називається одна з книг письменника-публіциста), як веселка — віночок неба і землі — радіє для кожного з нас. Так по-юнацьки, дитинно пізнаємо світ і розуміємо його у зрілому віці.
Читаймо Ярему Гояна і зрозуміємо себе, пізнаємо свою Батьківщину. І тут немає жодного перебільшення. Можу це стверджувати, бо добре знаю творчість журналіста і письменника Яреми Гояна з часів “середнього і старшого шкільного віку”: від районної газети у Снятині на Прикарпатті аж до щойно виданого ошатного тому есеїв “Провісники” з ілюстраціями академіка Василя Касіяна (Київ, “Веселка”, 2011, упорядник текстів та ілюстрацій Олена Гоян). Це своєрідне відкриття автором для нас життєвої долі творців української культури, її національного духу. За висловом дослідника, “це — 12 українських апостолів: Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич, Юрій Федькович, Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Василь Стефаник, Марко Черемшина”. Цей “іконостас” на фронтисписі із малюнками В. Касіяна автор “обожнює”: “Обнімімо, брати і сестри, чуйною душею славних синів і дочок України — провісників її воскресіння, будівничих величного духовного Собору Слова — українського красного письменства, що височіє в обширі світових літератур верховиною світла як віща Зоря з раннього дитинства. Божественні постаті українців-провісників заповітної державної соборності, праведників у Храмі Слова, охрещених Апостолами, як сповідально мовив Батько Нації Тарас Шевченко:
Ми просто йшли: у нас нема
Зерна неправди за собою.
І цю переможну думу чує світ”.
Гоянові літературознавчі есеї стають під світлом Тарасової свічі пізнанням таланту великих українців і для школярів, і для студентів, та й навіть для умудрених життєвих досвідом людей. Я переконаний, що образний лад Гоянового слова — особливе новаторство, яке підносить традиційну біографічну есеїстику — часто нудну й нецікаву — на високий стиль красного письма і таке ж високе проникнення автора й читача у творчу лабораторію того чи іншого героя опису. Наприклад: “Родить і родить національне пісенне джерело нові образи, нуртує, співає, дихає, живе. Пливе у віки і буде плисти — випливати з поезії Маркіяна Шашкевича, тільки серцем пригортаймось до цього незрадливого джерела, будьмо вірні йому, як дівчина-верховинка, що довго чекала свого коханого з війни і прославлена поетом…”.
…Велелюдне представлення нової книжки Яреми Гояна “Провісники” кілька місяців готувалося в Коломиї. Земляки письменника добре знайомі з його творчістю. В останні два десятиріччя часто відбувалися його зустрічі у багатьох селах і містечках Івано-Франківщини, у школах, гімназіях, у Прикарпатському університеті імені В. Стефаника.
Тригодинне дійство в Коломийському Народному Домі, організоване Івано-Франківським земляцтвом у Києві, Інститутом українознавства і Товариством “Просвіта” під час літературно-мистецької академії “Корінь роду”, було присвячене творчості земляків, двох видатних діячів культури — лауреатам Національної премії України імені Тараса Шевченка академіку Василеві Касіяну і письменнику, мистецтвознавцеві, заслуженому діячеві мистецтв України Яремі Гояну. Таке поєднання невипадкове, адже багато хто на Івано-Франківщині знає, що Ярема Гоян — племінник видатного художника по молодшій сестрі Олені.
Подія перевершила усі сподівання і глядачів-коломиян, і гостей: найбільша зала Народного Дому була переповнена, на подію прибули представники численного роду Гоянів не тільки з Коломиї, а й із сіл Залуччя та Микулинців сусіднього Снятинського району, зі Львова та Львівщини. Лейтмотивом зустрічі стало слово МОЛИТВА.
На авансцені — збільшені графічні роботи Василя Касіяна: портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, автопортрет художника. У глибині сцени напис: “Мамина молитва завжди зі мною. Я. Гоян”.
Відомий на Прикарпатті режисер і композитор Богдан Кучер запросив декана Коломийського Собору архангела Михаїла Петра Чиборака відкрити цю святочну академію молитвою “Отче наш”. У літературно-мистецьких композиціях, кіно- і телесюжетах, декламаціях у виконанні акторів Коломийського театру імені Івана Озаркевича і аматорів поетичного театру-студії було розкрито творчу сутність митців, які сягнули вершин української культури. Захоплений спадщиною Касіянових творів на біблійні теми, Я. Гоян написав: “Віра християнська єднає рід наш і народ український”. Це стало джерелом для роздумів самого Яреми Гояна, втілених у книжках останніх двох десятиріч: “Воскреснемо!”, “Присвята”, “Пророк” “Автопортрет”, “Світло з неба”, “Провісники”. Вони об’єднані наскрізною ідеєю любові до батька-матері, до України.
Вшанувати рід Касіянів-Гоянів прийшли заступник голови Снятинської райдержадміністрації Степан Максим’юк, академік Володимир Качкан з Івано-Франківська, діячі Коломийської “Просвіти”, церковний хор від церкви св. Михайла. Розчулила присутніх Наталочка Бойчук, яка прочитала поему Яреми Гояна “Вишневий ангел”. Окрасою вечора став виступ соліста Ярослава Надуличного із Самбора, що виконав пісню композитора Михайла Кащака на слова Я. Гояна “Ластівка”. Присутні тепло привітали митців, а також героїню цієї ліричної оповіді Олену Гоян, дружину автора слів.
Під час сценічного дійства були гучні оплески, сльози радості і, на вимогу залу, — родинний вихід на сцену. До імпровізованого хору долучились Ярема Гоян, Богдан Кучер і народний артист України Михайло Кривень. Несподівано виникло й прекрасне чоловіче тріо: вони заспівали уславлений романс С. Воробкевича “Заграй ми, цигане старий”, який натхненно підхопив зал: “…заграй, старий, ми’ тую піснь, що колись співала рідненька ненька, як мене в колисці колисала…”
Учасників творчого вечора від Національного інституту українознавства та світової історії та його директора академіка П. Кононенка вітав керівник філії “Гуцульщина” у Верховині Петро Шкрібляк. Тепер у цьому столичному науковому закладі працює Ярема Гоян. На завершення дійства за традицією, яка склалася у видавництві “Веселка”, якому Ярема Петрович віддав майже 25 років, зал заспівав відомий пеан з “Наталки Полтавки”: “Де згода в сімействі”.
У післямові до нової книги “Провісники” Я. Гоян зазначає: “Веселкові жнива освітлюють мою долю — жнива на родючому полі українського слова, щедрі зерна якого визоріли в рідній хаті од мами і тата і щасливо посіялися зораними гонами — перелогами.”
А нині пан Ярема в Інституті готує до друку “Читанку” Маркіяна Шашкевича із власною передмовою. До речі, саме він, поет-провісник, увів це слово-новотвір до шкільної освіти.
В “Ізборнику Святослава” (1076 р.) сказано: краса воїна — зброя, корабля — вітрило. А для праведника — читання Святого письма…
…Читаймо Ярему Гояна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment