На теренах України зіткнулися дві цивілізації. Від наслідків їхньої боротьби залежить не лише майбутнє української нації, української землі, а й співвідношення сил на континенті. Два роки тому над нашою людністю, християнською за світоглядом, хліборобською за походженням, європейською за історією й культурою, узяли гору ландскнехти протилежного культурно-цивілізаційного спрямування, атеїстичного за своєю аморальністю, номадського за походженням, азіатського за способом життя. Нащадки номадів не приховують своєї мети: позбавити український народ майбутнього на рідній землі.
Олег Гринів,
професор, доктор філософських наук, м. Львів
Наміри номадської бандоолігархії вкотре висвітлив її антиукраїнський ідеолог, що перебуває на посаді міністра освіти і науки, молоді і спорту. Стаття Табачника “Уроки утраченной Державы” (2000, 6—13 липня ц. р.) не залишає сумніву, що українофоби докладають зусиль для того, щоб знищити самостійну Українську державу, перетворити її на придаток Росії, а такий статус, зрештою, призведе до поглинання українців як етносу російською спільнотою.
Даремно сподіватися, що в антиукраїнському таборі переможуть голуби. Не заперечую: деякі регіонали дотримуються ліберальнішої політики порівняно з відвертими й цинічними провідниками імперіалістичних ідей, але вони нагадують білих ворон, до голосу яких не прислухатимуться табачники, чечетови, єфремови, колесніченки, ківалови.
Надії марні! Не дурімо самі себе, брати українці! Антиукраїнський шабаш навколо законопроекту про засади мовної політики — це лише один прояв україноциду як стратегічної мети нинішньої бандоолігархії. Як підтверджують політичні події, українофоби не відступлять ні на крок. Вони не хочуть визнати права українського народу на існування на рідній землі. За часів перебування нашого народу в Російській імперії україноцид набував різних форм. Хоч у всі часи він передбачав лінгвоцид, тобто намагання позбавити українців рідної мови, у певні періоди, приміром, за Великого Голодомору, доходило до геноциду, цебто до повального знищення української людності. Заперечення Великого Голодомору як геноциду українців перед світом логічно доводить висновок, що нинішня бандоолігархія — спадкоємиця царського і більшовицького режимів.
Уже понад два роки номадська бандоолігархія, що підтверджує її антиукраїнська політика, намагається проводити етноцид українців як форму україноциду. В цьому переконує названа стаття Табачника, яка просякнута хуцпою, цебто неприхованим цинізмом і розгнузданою зухвалістю. Щоб припудрити політику бандоолігархії, українофоб титулує себе не міністром, а науковими титулами. Для одурення читачів! Хіба міністр Табачник буде проводити іншу політику, ніж професор і доктор історичних наук в урядовому фотелі? Як завше, він лукавить!
Хто не бачить, що Табачник — креатура кремлівського керівництва! Саме тому він глумиться з усіх, а Янукович — не виняток! Президент ніколи не звільнить такого міністра! Чому? Як васал Москви, він боїться своїх хазяїв! Не дурімо самі себе, брати українці! Доки будемо вірити, що добрий цар наведе лад зі свавільними підлеглими!
Етноцид українців спланований у Кремлі! Він зумовлений агонією тамтешнього чекістського керівництва, яке силкується пригальмувати невблаганне катастрофічне зменшення російського населення, а тому хоче поповнити його за рахунок білорусів і українців.
На перший погляд, стаття Табачника стосується минулого, адже в ній “аналізуються” уроки падіння гетьманського режиму Павла Скоропадського, цебто події майже столітньої давнини. Насправді бачимо зовсім інше. Спекулюючи на минулому, Табачник зі шкіри лізе, щоб нав’язати “глубокое сознание неразрывной связи с Россией”. Саме в цьому стрижень його спекулятивного українофобства. Все доведено до безглуздя, до безсоромної фальсифікації, коли історичні факти використовуються як ганчірка для витирання імперського чобота.
Хто не здивується, коли прочитає про тоталітаризм Центральної Ради? Але тут дивна логіка! Чому тоталітарна Центральна Рада запросила на допомогу німецькі й австрійські війська? Ще одне “відкриття” доктора історичних наук: це — нелегітимність революційного парламенту! Начебто українські політики могли провести всенародні вибори в той час, коли на Україну зазіхали ворожі сили! Та хіба не зрозуміло, що провідники народного парламенту хотіли таких виборів, але цьому не сприяла тодішня міжнародна констеляція? Звісно, Табачник, докторська дисертація якого захищена з етнології і присвячена тоталітарній більшовицькій машині, ліпше знає про тоталітаризм, ніж ми, невігласи!
Паплюження Центральної Ради — не самоціль. Може, історикові дивно читати про аналогії Центральної Ради й “оранжевой власти”, “всеми этими ющенко-тимошенко”. Як дізнаємося, помаранчева влада також була нелегітимною, а її провідники “были старательными учениками своих предшественников из Центральной Рады”. Смішно? Дивно? Та ні! Притягнено за волосся! Бачите, мовляв, “тоталітарна” Центральна Рада не могла навести ладу в державі, тому вже на легітимних засадах владу зайняв гетьман Павло Скоропадський. А через дев’яносто літ було так само: на зміну “всем этим ющенко-тимошенко” з їхньою “тоталітарною” владою прийшов президент Віктор Янукович, за якого проголосувало дещо більше половини виборців, які прийшли на виборчі дільниці (а не половина наших громадян!), і почав наводити лад. Чи не доречно пристосувати слова Табачника, що Янукович може вважатися “старательным учеником” гетьмана Скоропадського! Тільки українофоб на посаді міністра в уряді Януковича “забуває”, що гетьман дбав про розвиток української освіти, науки й культури. За його гетьманування було створено Українську Академію Наук, засновано два українські університети: в Києві й Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій, видано кілька мільйонів українських підручників тощо. Гетьман турбувався про утвердження української мови в сфері державного управління, що визнавав навіть В. Винниченко. А чим може похвалитися уряд Януковича? Законопроектом Ківалова—Колесніченка, який звужує сфери вжитку української мови! Отож аналогія між нинішньою бандоолігархією й правлінням гетьмана Скоропадського не має під собою жодних підстав! Вона розрахована на людей, що незадоволені своїм життям і прагнуть “сильної руки”, за яку сприймають керівників сусідніх держав, що встановили авторитарну форму правління, яка наближається до тоталітаризму. До речі, гетьман Скоропадський не арештовував діячів Центральної Ради. А як діє нинішня бандоолігархія! Діє за лукавим поняттям: “друзям усе, а противникам — закон”. Не просто закон, а тлумачений спекулятивно, для чого приручений Конституційний Суд, який дивиться на владний перст!
Свою ненависть до відродженої України як самостійної держави Табачник логічно пов’язує з любов’ю до більшовиків, ідеї яких він реанімує в шкільних і вишівських курсах з історії, літератури, мови. Ще одне підтвердження антиукраїнського реваншу! Якщо вірити українофобові, то більшовиків, які під командою царського підполковника Муравйова із звіриною люттю вбивали українських студентів і гімназистів під Крутами, радо зустрічали не тільки робітники, а й селяни, буржуазія і православне духовенство. Митрополит Антоній Храповицький навіть заявив при наближенні муравйовських ординців до Києва: “Совсем была бы беда, да вот, слава Богу, большевички выручили!”. Чого дивуватися? Московські клерикали й московські більшовики виросли на одному ґрунті, який підживляла ненависть до України! Чи не тому нинішній патріарх Кирил і вчорашній кадебіст на президентському кріслі так легко знаходять спільну мову. Про таких росіяни кажуть: “Обое рябое!”.
Як знаємо, через чотирнадцять років “большевички” покажуть українським селянам свою суть, виморивши мільйони хліборобів голодом, що був геноцидом українців, бо в сусідніх селах, де проживали росіяни, пшеницею годували худобу. Табачник до цього не доходить. Навіщо? Така правда суперечить його “вибірковому методу”, що в судовій справі обертається “вибірковим правосуддям”. Саме вибірковий метод завше використовували більшовики: хочеш вдарити противника — витягни з контексту якесь положення, а потім застосуй до всіх випадків життя. Чи не так принижують українців ленінською цитатою ще з дореволюційних часів про неспроможність українців до вільного життя без росіян на пам’ятнику перед Бессарабським ринком у столиці!
Найповніше задум статті Табачник передано в таких словах: “Основываясь на уроках гибели Украинской Державы, ее бывший гетман предупреждал, какие трагические последствия в будущем может иметь повторение ситуации, когда в национально-государственном строительстве возобладают разрушительные русофобские комплексы”. Безумовно, історик, який судить про період національно-визвольних змагань 1917—1921 років, мав би знати, що М. Грушевський, голова Центральної Ради, ще 1917 року висунув гасло: “Україна — не тільки для українців!” Третій Універсал проголосив принцип національно-персональної автономії, що відтак підтверджений Конституцією УНР. В уряді УНР були представники національних меншин. Навіщо брехати, українофобе! Мабуть, Табачнику миліше інше гасло, яке практично втілювали більшовики: “Україна — не для українців!”. У цьому суть словоблудства!
Зрештою, задумаймося над іншим. Якщо наше національно-державне будівництво не можливе без “разрушительных русофобских комплексов”, то чи можливе воно з руйнівними українофобськими комплексами Табачника, Єфремова, Колесніченка, Ківалова? Гадаю, можливе, якщо будувати державу не для українців! Тоді все стає на свої місця, як передбачив Табачник і його московські наставники! Зрештою, “русофобскими комплексами” доморощені бандоолігархи називають боротьбу українців за свої права, проти відвертого україноциду!
Аналізуючи погляди П. Скоропадського, мусимо зважити й те, що він виховувався в специфічних умовах. Деякі його твердження безпідставні. Хто наполягатиме, що українство привезене на береги Дніпра з Галичини? Смішно, але не для українофоба Табачника! Водночас не треба забувати, що гетьман не зарахував би до російської культури “одесько-донбасівську ерзац-культуру” нинішніх бандоолігархів та їхніх ландскнехти. А Табачник преться з українофобською сокирою у відчинені українські двері! Інакше не може — ненависть під’юджує! Сумніваюся, що гетьман зустрів би оплесками виконання на сцені “Мурки”!
Спекулятивний “вибірковий метод” Табачник використовує для того, щоб без жодних застережень перенести думки діячів гетьманату Скоропадського на наші дні. Саме так він декларує “доцільність” через дев’яносто чотири роки “двуязычия”, що на практиці призведе до деукраїнізації української людності. Так само він захищає церковну єдність, хоч у православних країнах після проголошення незалежності утверджується церковна автокефалія. Звісно, московські шовіністи і клерикали не визнають принципів світового православ’я! Таких самих засад своїх хазяїв дотримується щирий православний християнин Табачник.
На закінчення статті подані практичні висновки, а фактично настанови для боротьби проти українських патріотичних сил. Виявляється, що тільки Росія прагне “сильной, подлинно независимой Украины”, а Європейський Союз і США зацікавлені, щоб на наших землях існувало “марионеточное псевдогосударство”. Чи не для побудови такої сильної України російське керівництво продає нашій державі за фантастично завищеними цінами газ? Табачник пропонує Україні вступити в Євразійський і Митний союзи, а це вихід, як бачить навіть нинішнє керівництво, згубний для України як незалежної держави. Але член уряду Табачник нагадує єфрейтора, який з цілої роти тільки один іде в ногу!
Ще один “урок утраченной державы” звучить як заклинання, вирок чи й наказ: “Это еще раз доказывает бесплодность каких бы то ни было попыток добиться согласия или консенсуса с националистами — любые уступки (тем более возможность участия во власти) они воспринимают как проявление слабости, что только подстегивает их к дальнейшей эскалации агрессии. И те, кто явно или скрыто отстаивает линию фальшивого “объединения нации” и “компромисса с неопетлюровцами” (! — О. Г.), допускает последних во власть, должен отдавать себе отчет, к чему это приведет”. Чи треба коментарів?
А ось порада начебто повернена у минуле, а насправді актуальна! Табачник вважає, що “майданный мятеж” зазнав би краху, “если бы некоторые руководители силовых и судебных структур остались верны Конституции и присяге, а не руководствовались указаниями своих шефов из американского посольства”. Нагадаємо, що тоді силові структури підпорядковувались президентові Л. Кучмі, за якого Табачник зробив карколомну кар’єру!
На закінчення згадаю процитовані автором статті слова гетьмана: “Кто хочет все сразу, тот, в конечном итоге, ничего не получает”. Мудро сказано!
