Голодування триває…

Акція протесту під Українським домом триває. Продовжуємо знайомство з учасниками спротиву, які цілодобово живуть на розпечених сходах, без уваги влади, без підтримки політиків, громадських діячів, без молитви. Що це — черговий Голодомор, але вже духовний? Де гуманність наших очільників — хоча б показна?

b1Олексій БУР’ЯН, 64 роки, с. Глодоси, Кіровоградська область:
— Залишив маленьке господарство і дружину й приїхав сюди. Вирішив боротися, чого б мені це не коштувало. Коли побачив дітей, які лежать на сходах, зрозумів, що не маю права жаліти себе. Тому голодуватиму з ними.
Емілія БЕРЕЖНИЦЬКА, 70 років, голова Спілки художників “Коло-ми-я”, Коломия, Івано-Франківська область:
— Наша влада не прислухається до нашого голосу. Вона не зважає на мій вік, на те, що голодую. Я очолюю Спілку художників “Коло-ми-я”, мої роботи відомі в Україні, і не тільки. Не розумію тих українців, які їдуть за кордон шукати кращого життя. Мати такі землі, таке багатство, і це все кидати нерозумно. Треба шукати шляхи вирішення проблем самостійно, ніхто не може відібрати у нас право вибору. Прикро, коли розпадаються сім’ї, страждають діти, і наша нація біднішає. Нам необхідно викреслити зі своєї свідомості оцей “комплекс меншовартості”, над яким століттями працювали наші колонізатори. Я закликаю українців пишатися собою.
Хочу побажати нашому народові бути самодостатнім, а не сподіватися на “доброго царя”. Можна досягнути успіху, якщо дбати про власну землю самостійно, переймаючись своїм громадянським обов’язком. Наші матеріальні блага в чужих руках. Але якщо ми не здамо духовні висоти, то здобудемо й економічні. Наш народ незламний! Ми зберемося із силами та обов’язково подолаємо зло…

Аліна БОДНАР, 19 років, студентка, майбутня журналістка, м. Сокиряни, Чернівецька область:
— Приїхала сюди для того, щоб змінилися звичайні люди, такі як я, щоб не думали, що кожен із нас нічого не вирішує у цій державі. Конституція України написана для того, щоб життя в країні їй підпорядковувалося, і саме народ — основне джерело влади. Ми маємо вирішувати, яка мова буде державною. На жаль, цю владу ми самі обрали, і тому повинні вчитися на помилках і не боятися відстоювати свої переконання. Журналісти, духовенство, правоохоронці зобов’язані служити народу і приєднатися до нього, а не бути посіпаками влади. Час припинити сподіватися на когось, змінити Україну може кожен. І головне, незважаючи на цей “закон”, протистояти розколу країни. Адже ми тут не проти інших мов, а за єдину державну.
Євгенія ЯГЛІНСЬКА, 19 років, вчителька початкових класів, м. Калинівка, Вінницька область:
— Я тут, щоб відстояти права української мови, бо громадянка України і це мій обов’язок. Коли настала загроза підписання “мовного закону” Президентом, я вирішила розпочати голодування на знак протесту. Президенту начхати на нас, і ми це добре розуміємо, але краще хоча б якась дія, аніж повна бездіяльність. Не розумію, як можна публічно присягати на вірність України та її народу, не маючи любові до них у серці. Як можуть наші зверхники виховувати патріотів, якщо вони не патріоти.
Я хочу діяти, а не сидіти на місці. Моя життєва позиція — завжди починай із себе. У ситуації, що склалася, маю велику надію на Бога та національну свідомість українських громадян.
Володимир ВОЛОШИН, 22 роки, веде господарство, с. Яревище, Волинська область:
— Немає мови — немає держави. Я патріот, націоналіст, люблю свою мову, наші традиції. Як можна було сюди не приїхати?! Мені не подобається влада, яка допустила ухвалення мовного закону. Я приїхав сюди для мирної акції. Якщо відстоїмо українську мову, то зможемо побороти злочинну владу. Моє голодування — мирний протест.
У кожного із нас є право вибору і цей вибір дуже простий — або переконувати себе, що існують інші більш важливі справи ніж ця акція, або підтримати її.

Спілкувалися
Роман ЛАПУДА,
Оксана СЕМЕНЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment