«Просвіта» під багнетом

Коротка передмова до чесної розмови
Майже сто років тому на східних кресах України, зокрема на Донбасі, з’явилися перші гуртки, філії товариства “Просвіта”. Цьому сприяло проголошення Української Народної Республіки, потужні національно-визвольні змаги наступних літ. Більшовицько-окупаційна політика звела нанівець перші паростки національного відродження, українізації, особливо в індустріальному, шахтарському краї…
Хоч як дивно, “Просвіта” на Донеччині почала вдруге відроджуватися рівно сімдесят років тому, під час іншої окупації України — німецько-фашистської.
Саме про цей процес, що і сьогодні замовчується в нашій історії, пише у своїй документальній розвідці, оперуючи достеменними (із архіву СБУ) фактами, дослідник національно-визвольної боротьби на Донбасі, історик із донецького Слов’янська Сашко Добровольський.
Юрій ДОЦЕНКО,
письменник, член НСПУ,
м. Донецьк

…Літо 1942 року. Майже вся Донеччина під окупантами. Ще точаться останні бої між німецькими та більшовицькими загонами на Дінці, а на півночі Донбасу розпочалося шаленими темпами відродження українського духовного життя.
Один за другим відкриваються часописи: “Костянтинівські вісті”, “Дружківське слово”, “Краматорська газета”, “Український Донбас” (Горлівка), “Дебальцівський вісник”. До речі, зараз у незалежній Україні у цих містах не виходить жодне періодичне видання українською мовою…
На тлі разючого відставання Юзівки від процесу національного відродження північ та південь Донеччини подають приклади відновлення українських шкіл, кооперативів, театрів. Відродився український вчительський кооператив у Горлівці, Слов’янську, Маріуполі.
Проте особливу роль у тогочасному відродженні відіграла поновлена “Просвіта” на Донбасі. Треба нагадати, що філії “Просвіти” в 1917—1920 роках діяли навіть у селах, зокрема у Шандриголівці сучасного Краснолиманського району, у Богородичному Слов’янського району, у містах Бахматі, Єнакієвому, Авдіївці. У 30-х роках минулого століття майже всі активісти “Просвіти” були засуджені і вислані якомога далі від рідної землі, а то й страчені…
У червні—серпні 1942-го місцевий український актив, що складався з колишніх петлюрівців, членів забороненої більшовиками Української Автокефальної Православної Церкви, навіть колишніх учасників повстанських комітетів УНР, відновив організації “Просвіти” на півдні та півночі Донеччини. Керівником “Просвіти” м. Костянтинівка став Андрій Кирпенко, вчитель за освітою, що походив із Київщини. 1920-го його разом з братом було заарештовано за участь у повстанському русі. Брата засудили чекісти, а Андрій зумів вийти живим з лабетів ЧК.
У Краматорську “Просвіту” організував Данило Гиляка, якого доля закинула після розкуркулення із Вінниччини на Донбас. У Маріуполі “Просвіту” очолив Андрій Ірій-Авраменко, людина, яка до 1941 року вже відбула каторгу та пережила декілька судів у 1920—30-х роках. Широку мережу “Просвіти” мали села Волноваського району, діяли осередки просвітян і в селищах Ольгинка та Новотроїцьке. Окремі організації мали Горлівка та місто Комсомольськ, яке зараз злилося з Горлівкою. Поновили роботу “Просвіти” Авдіївки, Слов’янська, утворилася організація в         м. Красногорівка Мар’їнського району.
Німці попервах не заважали, навіть часто були присутніми на відкритті нових просвітянських організацій. Хоча в Юзівці військовий радник Норушат “Просвіту” відкривати заборонив, а в Ясинуватій, не зважаючи на проведення відповідних зборів, питання відкриття осередку так і залишилося невирішеним.
У багатьох районах Донбасу було відновлено систему українського шкільництва. Члени “Просвіти” видали підручники для 1, 2, 3, 4 класів (“Букварі” та “Читанки”), “Історію України”  І. Крип’якевича, текст, ноти українського національного гімну “Ще не вмерла Україна”.
Однак головна заслуга просвітян — це поява постанов місцевих бургомістрів про пріоритетне використання української мови. Такі накази видало Добропілля, Костянтинівка, Горлівка, Авдіївка, Волноваха та інші місцеві установи окупаційної влади.
Уже в першій половині 1943 року почалося методичне нищення “Просвіти” німцями. Головною причиною було те, що на Донбасі всі керівники просвітянських організацій співпрацювали або були керівниками місцевих ОУНівських організацій бандерівського напрямку, що їх нацисти оголосили поза законом. Судячи зі вцілілих документів, часописів та карних справ стосовно просвітян, найдовше під час окупації втрималася “Просвіта” в Маріуполі під керівництвом Федора Ляшинського. Згадки про неї в тамтешній пресі траплялися ще влітку 1943 року.
Прихід у вересні 1943 року на Донбас червоних означав повне знищення всіх здобутків на ниві українського культурного життя 1941—43 років. Про це свідчать архівні документи.
Зайве говорити про масові репресії НКВС. Хочу лише нагадати, що багатьом розстріляним просвітянам чи не головним злочином інкримінувався “запрет использовать русский язык” та “насильственная украинизация”. З таким формулюванням було розстріляно керівника Маріупольської “Просвіти” Ірія-Авраменка, активіста Авдіївської “Просвіти” Йосипа Софтенка, керівників Горлівської організації та багатьох інших українських патріотів. Вироками влада більшовиків підкреслювала: панівною в Україні повинна бути лише російська мова!..
Пам’ятаймо героїв-просвітян, які відроджували українське слово на Донбасі, під багнетом Другої світової, поміж безжалісним вогнем двох ворогуючих між собою, ворожих до України сил. Шануймо їхню святу пам’ять!

Олександр ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ,
історик, Донеччина

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment