Де ж лежать спікерові крила?

Алла ДИБА,
Київ

Абсурдність нинішньої ситуації в Україні виразно віддзеркалює cвіжоспечений мовний закон. Це тільки одна з безлічі гірких ягідок на колючому кущі, вирощеному нинішньою владою. І якщо Азаров із Януковичем — зайди на нашій землі, а останній взагалі не мав нормального дитинства, батьків, відповідного виховання, не одержав, незважаючи на офіційну версію, доброї освіти. В цьому нашого президента можна хіба що пожаліти. Хоча ж доліз на владні вершини — відповідай за все, що робиш. Плати життям і здоров’ям, бо ж інакше не треба було туди лізти.
У зв’язку з цим — і один з епізодів мого сьогодення. В кінці липня мала щастя знову побувати у Звягелі (Новограді-Волинському) на святі Лесі Українки. Поруч із безліччю позитивних емоцій, зустрічами з друзями, новими знайомствами, мала й декілька дивовижних вражень. Про перше вже не раз говорили в Новограді, але місцевому начальству, очевидно, так зручніше. І Леся Українка для них, може, більше інтер’єр для себе, коханих, тому на святі сцена повністю закриває пам’ятник поетесі, і вона спостерігає за дійством ніби через ґрати — конструкції сценічного задника чіткими рисками перекреслюють її скульптурний портрет. І, навіть запросивши на свято й нагородивши місцевою премією імені Лесі Українки авторів пам’ятника Миколу Обезюка й Миколу Босенка, ніхто у них не питає, чи ж затишно їхній героїні у тому закапелку. До речі, скульптор і архітектор добра на ту залізяку перед чи не найкращим скульптурним портретом Лесі Українки у світі не давали, продумавши свого часу всю площу, вписавши й Палац Культури, й пам’ятник, і алеї, й квітники. Але хто ж їх питатиме, тих творців?..
Другим неповторним враженням цьогорічної поїздки став для мене спікер Верховної Ради. Спершу на численних “бігмордах”, де найбільше запам’яталися очі. Мене люди питали: “Ви побачили, які злі у нього очі? Знаючи цю біду, художники, які готували ті плакати, мали б очі трохи підмалювати!”. Але де там!.. Отож спершу мене зустрів Литвин на портреті, потім його охоронці з “надзвичайно інтелігентними” фізіономіями, які готували зустріч із новоградцями й охороняли спікера від нас. І вже згодом з’явився він сам — сивий, білосніжний на сцені над юрбою і Лесею Українкою в закутку. Його полум’яний виступ закінчився фразою: “Дайте мені крила!”. Мені в той момент пригадалася популярна пісня радянських часів: “Выбери меня, выбери меня, птица счастья завтрашнего дня!”. А, це ж почалася виборча кампанія, то Литвин гуртує прибічників…
Уже в Києві почула, що спікер таки підписав злочинний мовний закон. А як же Ваші крила, Володимире Михайловичу? Споконвіку крилами для людини була його рідна мова, культура, земля, родина. І це в людини або є, або нема. Бо дають це кожному з нас Бог, батьки, Вітчизна. Чи відсьогодні Литвин і зі своїми рідними батьками почне спілкуватися через перекладача з російськомовного суржику, який нам уперто нав’язують “великі інтелектуали” Колесніченко, Ківалов, Азаров, Янукович? Оті горе-перекладачі, тлумачі-помічники вже не раз ставили Литвина в куток. Хоча б тоді, коли підсовували роботи західних вчених, які він “нечтоже сумяшеся” публікував, як власні. Отож не знаю, чи дадуть новоград-волинці й на цей раз Литвинові крила, але хотілося б нагадати, що, навіть вже літаючи, можна потрапити в стрімке піке, й невідомо ще, чи після того збереш своє пір’ячко.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment